Насильство — чи зазнається успіхів у боротьбі?

БАГАТО злочину у Великобританії вчиняє молодь шкільного віку. Одна вчителька в Шеффілді, Англії, каже, що вчила клас з 15 учнів у якому тільки 3 ще не були заарештовані за злочин. В дійсності, навіть діти дитячого садочку вчиняють насильство в школі.

«На робітників, які обслуговують шкільні садки учні накидаються серйозними погрозами, і можете уявити собі жах у серцях інших дітей»,— сказала одна вчителька в Йоркшірі. Вона додала: «Якщо дитина в першому класі вже може вчиняти таке насильство, то що станеться в другому, якщо не зробимо щось про це?»

Але, чому діти стають такі насильні?

Роль телебачення й кіно

Все більше і більше дітей дивляться на насильні й садистичні програми на телевізорі й кіно, й багато органів влади кажуть, що це є фактор у зростанні насильства. В Австралії, наприклад, провели дослідження звичаїв дивитись телевізійні програми близько 1500 дітей 10 і 11 років віку. Рецензенти, які критично перевіряють кінофільми, покласували половину телепередач на які діти дивились, непридатними. Однак, одна третина дітей казали, що вони головно любили насильні сцени.

Одна сказала: «Я дуже полюбила сцену в якій дівчина відрубала батькові голову й з’їла її неначе торт, якого подають під час святкування дня народження». Про інший фільм, одна дитина сказала: «Я дуже полюбила, коли іноземець з’їв пані голову а тоді відригував її». А інша каже: «Я дуже полюбив, коли вони посікли пані, а з неї все біле билось струменем».

Рецензенти дійшли до висновку, що з таких телепередач, у дітей, як також дорослих, розвивається потяг до насильства. Вони також кажуть, що міцний суспільний тиск шляхом їхніх дітей залякує або спокушує батьків дозволяти дітям дивитись на такі фільми.

Незалежна влада телепередач у Британії дослідила результати насильних програм. Два мільйони телеглядачів, або 6 процентів, кажуть, що коли дивляться на такі злочинні програми, то деколи самі почуваються «досить насильними». Таймс з Лондона, у рапорті про результати цього дослідження, сказав, що діти не розуміють, що насильство на екрані не є дійсне, і це робить на них враження, що душогубство є «щоденною справою». Не дивно, що так багато дітей вже такі звиклі до насильства і що сумління не докоряє їм, коли вони самі беруть участь у ньому.

Школи й батьки

Декотрі люди складають вину на школи за зростання насильства через те що не навчають дітей моральних цінностей. Про цю невдачу, два вчителі міських шкіл у Британії сказали в рапорті: «Ситуація трагічна й це пояснює чому насильство поширюється в нашому суспільстві». Але чи це справедливо винуватити тільки вчителів за поступовий занепад моральних цінностей в дітей?

Рапорт від Національного товариства директорів-вчителів у Британії відповідає: «Норма поведінки дітей в школі, як також у суспільстві, розпадається, але вплив шкіл на суспільство шляхом молодих дітей неможливо перебільшувати». Тому що натура дитини вже розвинулась давно перед тим, коли юнак або дівчина піде до школи, то рапорт каже: «Вчителі мало що можуть зробити, щоб змінити її».

Рой Модд, заступник директора Юнацької школи в місті Портсмут також каже, що вчителі які проводять з учнями тільки кілька годин часу на день «не можуть поліпшити мораль дітей в школі хіба батьки їхні вже навчили їх різницю між правильним а неправильним».

Про це немає жодного сумніву, батьки мусять заложити в своїх дітях основу на здорову моральну поведінку ще з дитинства. Вони, а не школи, мають основний обов’язок навчати їхніх дітей моральних цінностей, якщо хочуть завернути зростання насильства. Однак, ні батьки ні школи не мають великого успіху у боротьбі з насильством.

Що ж сказати про власті, які проводять закон?

Чи власті, які проводять закон, мають успіх? У Колумбії, Південній Америці, 62 судді були замордовані через те що відмовились прийняти хабар від торговців кокаїну. Так само, в окрузі Лос-Анджелеса, США, власті які примушують закон не могли запобігти 387 випадків убивства юрбою через продаж наркотиків у 1987 році. Власті, які проводять закон по багатьох інших місцевостях, визнають, що головно через наркотики вони зустрічають кризу, яка не піддається контролю. Але, чому ж вони не мають успіху в боротьбі з насильством?

Це через розпад закону й порядку по цілому світі. У Великобританії, директор поліції в Суррей, Брайєн Гейз, пояснює: «Колись, як поліція наказала юрбі розійтися, то вони послухали. Тепер вони накидаються на поліцію». У газеті Санді таймс з Лондона було сказано, що в суспільстві часто розвиваються «перекручені цінності,— поліцію вважають бути злочинцями, тоді як злочинці стають героями».

Річард Кінсей, лектор кримінології в Едінбурзькому Університеті, каже: «У Шотландії ми засилаємо більше людей до в’язниці ніж у якій-небудь іншій країні Європи, і два з половиною разів більше як у південній [Англії]». З яким же наслідком? У 1988 році поліція району Стратклайд у Глазго заявляє, що насильний злочин збільшився 20 процентів протягом 12 місяців. Іронічно, Кінсей доходить до цього висновку: «У Шотландії ми взнали, [що] ключ до тюремної камери має малу вартість».

Виклик без спростування

Прикладом невдачі в боротьбі проти насильства маємо редакторську статтю в британській газеті Нурсінг таймс (Таймс медичних сестер). У газеті каже: «Ніхто не перестерігає нових сестер, що вони вступають у небезпечну професію. Було б добре перестерегти їх». Дослідження проведене Комісією здоров’я й безпеки, продовжує стаття, виявляє, що медичні сестри зносять «багато більше насильство й залякання ніж інші люди взагалі».

Найбільш небезпечний відділ у якому медичні сестри працюють є Відділ випадків і крайньої допомоги. Головно протягом суботи й неділі ці відділи можуть стати дуже насильні, в які то дні звичайні відділи лікарні закриті. Кореспондент до журналу Пробудись! узяв інтерв’ю від колишньої медичної сестри, яка розповіла йому про свою працю в лондонському Відділі випадків і крайньої допомоги.

«Лікарня розташована в місцевості де є багато наркоманів, і в лікарні був відділ головно для них. Там ми залишали їх витвережуватись від сп’яніння, геть від інших пацієнтів. Як вони прокидались, то деколи ставали насильні. Це дуже страшний досвід.

Деколи до лікарні привозили осіб дуже побитих юрбою й які продовжували битись у лікарні. Без перестороги вони дуже часто накидалися на медичних сестер. Коли я перш вступила в цю професію, то здавалось, що одяг медичної сестри подавав нам якусь охорону — але не сьогодні».

Насильство насторожило всіх нас до потреби оборонятись. Такі заяви як, «Ніхто вже не є безпечний», і «Здається, ви ніде не є безпечні», стають все більше й більше загальними. Батьки наглядають за їхніми дітьми бояться випускати їх з очей. Жінки живуть у страху грабіжів і гвалтування. Старші люди споруджують у домах барикади й захищають себе від можливого нападу. Насильство тисне людей зі всіх боків.

Це доводить нас до дуже важливого запитання, Що нам робити, коли зустрічаємо насильство?

[Ілюстрація на сторінці 5]

Насильство на телебаченні може спонукати насильство в житті.