На вершину Європи залізницею

Від нашого кореспондента у Швейцарії

ЛЮДИНА в XIX столітті воліла завоювати природу. Першими в списку були швейцарські Альпи. Століттями альпійські недоступні піки, нерівно вкриті льодовиками, де місцями виступає порода, були для людини чимось недосяжним, проте такими вони були в минулому. На початку XIX століття альпіністи подолали вершину Юнґфрау заввишки 4158 метрів. Хоча ця гора і не найвища, проте одна з найпривабливіших в Альпах.

У кінці XIX століття декілька ініціативних людей почали цікавитись, яким чином було б можливо зробити цей пік доступним більшій кількості людей, ніж групці відважних альпіністів. Незабаром народилась ідея прокласти на вершину гори залізницю.

Сміливе зобов’язання

Будування залізниці на таку висоту було колосальним завданням, особливо якщо врахувати обмежені технічні можливості. Швейцарський уряд розглянув декілька проектів і вибрав проект Адольфа Ґюєр-Целера, підприємця з Цюріха. Спочатку він організував наукову експедицію у високі Альпи, аби переконатися, що робітники та туристи зможуть вижити на такій висоті.

Він планував скористатися вже існуючою залізницею Венґенальп, що з’єднувала альпійські долини Лаутербруннен і Гріндельвальд, що розташована нижче від Юнґфрау. Щоб продовжити колію аж до самої вершини, Ґюєр-Целер запропонував побудувати 7-кілометровий тунель вгору крізь дві знамениті гори Айґер і Менх — сусіди з Юнґфрау. Таким чином, колія була б відгороджена від суворої погоди в тій місцевості.

Робота почалась у липні 1896 року. Щоб докінчити перший етап будування колії на відкритому просторі від станції Кляйне Шайдек до станції Айґерґлетчер завдовжки лише 2 кілометри, було затрачено два роки. Наступне завдання полягало в проходженні крізь Айґер. Оскільки наступила зима 1898—99 років, декілька сотень робітників підготувалися пробути зиму в цілковитій ізоляції від зовнішнього світу через лавини снігу.

Утворилось майже ціле село з будиночками для ночівлі і продуктовими складами. Люди повинні були запастися тисячами кілограмів їжі, будматеріалів та палива. Продуктів харчування повинно було вистачити доти, доки буде знову діяти залізниця Венґенальп — до пізньої весни.

Робітники робили проходку цілодобово, працюючи в три зміни по вісім годин. Проте прохід крізь породу не обійшовся без жертв. Шість робітників загинуло в жахливому нещасному випадку. Проте прохідники тунелю закінчили його другий етап — станцію Айґеруанд — 7 березня 1899 року. З вікон станції вони могли бачити Кляйне Шайдек, що тепер лежав позад них на відстані 4,3 кілометра, а внизу виднілося Тунське озеро.

Несподівані перешкоди

Третього квітня 1899 року через несподівану смерть Адольфа Ґюєр-Целера будування залізниці припинилося. Але його сини взяли справу у свої руки, і наступним пройденим етапом стала станція Айсмер на висоті 3160 метрів. Вона була відкрита для відвідувачів у липні 1905 року.

Поступ у наступні роки був сповільнений. Нестерпне життя в такому суворому середовищі дуже діяло на нерви робітникам і виснажувало їхні сили. Проте 21 лютого 1912 року пройшли останній відрізок породи Юнґфрауйох (означає «коромисло гори Юнґфрау» — антиклінальна складка між горами Менх і Юнґфрау). Перед ними відкрилася захоплива панорама: засніжені вершини і льодовики, обрамлені темно-синім небозводом, купаються в мерехтливому сонячному промінні!

Найвища в Європі залізнична станція Юнґфрауйох, що на висоті 3454 метри і на відстані 9,3 кілометра від початку залізниці, була урочисто відкрита 1 серпня 1912 року. Первісна ідея досягнути самої вершини Юнґфрау (700 метрів вище) не вдалась головним чином через довжину колії і брак простору нагорі для тої кількості відвідувачів, на яку сподівалися. Проект вже перевищував на п’ять мільйонів виділену на нього суму десять мільйонів швейцарських франків. Замість запланованих 7 років, проекту було присвячено 16.

Якщо ви відвідаєте Юнґфрауйох

Чи ви плануєте відвідати Юнґфрауйох? Поїздом від Кляйне Шайдек у напрямку Юнґфрау ви можете досягнути вершину Європи швидше, ніж за годину. Короткі зупинки на станціях Айґеруанд та Айсмер дадуть вам нагоду глянути вниз з їхніх вікон. Коли ви доберетесь до вершини, розріджене повітря на такій висоті, мабуть, змусить вас спочатку рухатись повільніше, коли відвідаєте виставку наукових досліджень у зв’язку зі станцією або оглядатимете скульптури Крижаного палацу. За допомогою ліфта ви можете піднятись на Терасу сфінкса, щоб подивитися на льодовик Алеч. Ви можете навіть попробувати прокататись на собачих запрягах!

Якщо ви зголоднієте або відчуєте спрагу, то знайдете ресторан, що розрахований на всі смаки та кишені. Але якщо раптом не появляться туман або хмари, то найкраще пропонується безкоштовно: прекрасний вид на працю Творця. Цей пейзаж дійсно є шедевром творива. Ми, крихітні спостерігачі, можемо тільки роздумувати над тією величчю з благоговінням і захопленням.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Юнґфраубан (залізниця Юнґфрау).

[Ілюстрація/Схема на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Схема залізниці Юнґфрау:

1. Кляйне Шайдек (відкритий простір);

2. Айґерґлетчер (відкритий простір);

3. Айґеруанд (тунель);

4. Айсмер (тунель);

5. Юнґфрауйох (тунель).