Частина V

Наука. Постійні людські пошуки правди

Творення «чудес» XX століття

ТЕ, ЩО в XIX столітті здавалось неможливим «чудом», у XX столітті стало реальністю. Протягом життя однієї генерації люди зробили крок від користування власним фордом моделі Т (1908 року), до захопливого спостереження на екранах кольорових телевізорів того, як людина ходила на Місяці. Сьогодні наукові «чудеса» вже здебільшого не сприймаються як щось виняткове, а вважаються нормальними речами.

«На початку XX сторіччя було зроблено занадто багато наукових досягнень, щоб каталогізувати їх»,— зауважує «Нова британська енциклопедія» (англ.). Вона посилається на «звичайний прогрес», але говорить, що «у кожній головній галузі прогрес основувався на успішних дослідженнях XIX сторіччя». Це наголошує на те, що наука є постійними пошуками правди.

Заміна на колективи

В Європі ще в XVII столітті утворились групи вчених з певних галузей науки і наукові колективи, для того щоб обмінюватись ідеями та інформацією. Щоб зробити відомими останні дослідження, ці вчені навіть почали видавати свої власні журнали. Це призвело до масштабного обміну інформацією, що зміцнювало основу, на котрій наука могла і надалі прогресувати.

До XIX століття в університетах почали займатися глибокими науковими дослідженнями, і, як наслідок, в їхніх лабораторіях робилися важливі відкриттяa. Перед початком XX століття торгові фірми також утворювали дослідні лабораторії, в котрих з бігом часу розроблялись нові медичні препарати, синтетичні матеріали (у тому числі пластмаса) та інші продукти. З цього люди мали пожиток, а дослідні фірми отримували мільйони доларів прибутку.

Утворення таких лабораторій та дослідницьких колективів скерувало до організованих досліджень на противагу одиноким зусиллям вчених. Деякі вчені вагалися в тому, чи це найкращий підхід до справи. У 1939 році Джон-Десмонд Бернал, ірландський фізик і кристалограф у галузі рентгенівського випромінювання, порушив питання: «Чи науковий прогрес повинен спонтанно координуватися працею обдарованих осіб, котрі керуються своїм власним розумінням, чи групами або колективами працівників, які обопільно допомагають одні одним, причому їхня праця спрямовується відповідно до продуманих заздалегідь, проте гнучких планів?»

У зв’язку із складністю і коштовністю досліджень Бернал відстоював варіант колективної праці, говорячи, що проблема просто полягала в тому, яким же чином належно організувати працю. Він передрік: «Колективна праця поступово ставатиме зразком наукової праці». Тепер, через півстоліття, здається, що Бернал мав рацію. Ця тенденція розвивається, прискорюючи процес творення «чудес» XX століття.

«Що Бог учинив»

Двадцять четвертого травня 1844 року цей вигук був успішно переданий по телеграфу Семюелом Морзе, винахідником азбуки Морзе, на відстань понад 50 кілометрів. Коріння, пущені в XIX сторіччі, стали причиною розвитку «чуда» телекомунікації XX століття.

Через 30 років у 1876 році Александер-Грейам Белл готував перевірку трансмітера з Томасом Ватсоном, своїм асистентом. Коли Белл розілляв трохи кислоти, його крик: «Містер Ватсон, ідіть сюди. Ви мені потрібні» — означав щось більше, ніж крик за допомогою. Ватсон, що знаходився в іншій кімнаті, почув і збагнув, що це було першим зрозумілим реченням, переданим по телефону, і побіг допомагати йому. Телефонні дзвінки і далі змушують людей бігти, щоб відповісти на них.

Впродовж минулих 93 років наукове знання, поєднуючись із технологічним ноу-хау, забезпечувало нормальний рівень життя такій великій кількості людей, як ніколи раніше. Світ став маленьким. «Неможливі» речі стали нормою. По суті, телефони, телевізори, автомобілі, літаки та велика кількість інших «чудес» XX століття стали настільки звичною частиною нашого життя, що ми схильні забувати те, що людство обходилось і без усього цього протягом майже усієї історії свого існування.

З початком нашого століття, зауважує «Нова британська енциклопедія», «прогрес науки, здавалося, обіцяв людям у надзвичайно великій кількості знання та силу». Але тим часом технологічний прогрес не відбувається однаково повсюди, також не можна про весь цей прогрес сказати, що він корисний з усякого погляду. «Мало людей,— продовжує енциклопедія,— могли передбачити проблеми, які повстануть у суспільстві і природі через ці самі успіхи».

Що спричиняє проблеми?

Жодної вади не можна знайти у наукових даних, які допомагають нам краще зрозуміти всесвіт, також у технології, що загнуздує їх на користь людства.

Уже довгий час наука і технологія — близька рідня. Але, згідно з книжкою «Наука і розвиток технології з XIX сторіччя» (англ.), «їх всім відомі сьогодні тісні зв’язки не були повністю сформовані аж до відносно недавнього часу». Очевидно, навіть у першій половині промислового перевороту споріднення між ними не було міцним. У міру того як нове наукове знання робило свій внесок у появу нових винаходів, розвивались майстерність, вправність та досвід у будуванні механізмів.

Проте з початком технічної революції збільшилась кількість наукового знання, створюючи ширшу основу, на якій могла розвиватись технологія. Збагатившись новими знаннями, технологія почала пробувати усунути тяжку фізичну працю, поліпшити здоров’я людей і сприяти кращому, щасливішому світу.

Проте технологія не може бути ліпшою від наукових знань, на котрих вона ґрунтується. Якщо наукові знання хибні, то будь-яка технологія, що ґрунтується на них, теж матиме недоліки. Часто негативний побічний ефект стає очевидним лише після того, як він завдав істотної шкоди. Приміром, хто міг передбачити, що аерозольні розпилювачі на основі хлорофлоуровуглекислоти чи вуглеводню одного дня поставить під загрозу захисну озонову оболонку Землі?

Слід також врахувати і мотиви. Відданий своїй справі вчений може цікавитись лише знаннями і бажати присвятити десятки років своїм дослідженням. Але бізнесмен, який, можливо, більше цікавиться прибутками, з нетерпінням намагається впровадити знання в практику. А який політик терпляче чекатиме десятки років і не користуватиметься технологією, що, на його думку, допоможе йому зробити свою політичну кар’єру, якщо він може застосувати її зразу ж?

Фізик Альберт Ейнштейн вказав на проблему такими словами: «Спущений з прив’язі атом змінив усе, окрім нашого способу мислення, і ми, таким чином, наближаємось до небувалої катастрофи» (курсив наш). Так, багато проблем створені «чудом» XX сторіччя не просто через хибність наукових знань, але й також через нестримний розвиток технології, що мотивується людськими самолюбними інтересами.

Наприклад, коли наука виявила, що звук і зображення можна передавати на великі відстані, виникло телебачення. Технологія дала змогу розробити необхідне ноу-хау, щоб впровадити це в життя. Але з боку пожадливої комерції та попиту споживацького ринку проявлялись неправильні мотиви, через які це чудове знання та технологію було використано для того, щоб передавати порнографію та насильницькі, криваві сцени у мирні квартири.

Також вчені встановили, що матерію можна перетворити в енергію. Технологія дала змогу розробити необхідне ноу-хау, щоб упровадити це в життя. Але через хибний спосіб мислення націоналістично настроєні політики застосували це знання і технологію для того, щоб створити ядерні бомби, які все ще висять дамокловим мечем над головами людей цілого світу.

Відведімо науці належне місце

Це виявляє хибний спосіб мислення, коли люди дозволяють, щоб створені технікою знаряддя, які призначені бути рабом, стали паном. Журнал «Тайм» 1983 року попередив про цю небезпеку, вибираючи не людину року, як звичайно, а «машину року» — комп’ютер.

Ось міркування журналу «Тайм»: «Якщо люди довіряють комп’ютеру, що він виконуватиме те, що виконували їхні голови, то що ж буде з їхніми головами? ...Якщо словник, який зберігається в пам’яті комп’ютера, запросто може виправити будь-яку орфографічну помилку, навіщо тоді вчитись орфографії? І якщо розум звільнений від певного режиму розумової праці, то чи буде він розширювати свої можливості у вирішуванні важливих питань, чи ліниво проводитиме час за відеоіграми? ...Чи справді комп’ютер стимулює діяльність мозку, чи, виконуючи за нього стільки роботи, дозволяє розуму стати в’ялим?»

Проте деякі люди перебувають під настільки сильним враженням від досягнень науки, що підносять її на рівень божества. Вчений Антоні Штанден розглядав це у своїй книжці 1950 року видання, що називалась «Наука — це священна корова» (англ.). Навіть якщо ми допустимо трохи перебільшення, слова Штандена заслуговують уваги: «Коли вчений у білому халаті... робить якусь публічну заяву, його, можливо, і не розуміють, але він певний, що йому принаймні повірять... Політичні діячі, промисловці, служителі церкви, представники цивільної влади, філософи — слова всіх ставляться під сумнів і критикуються, але слова вчених — ніколи. Вчені — високошановані особи, що стоять на найвищому щаблі престижу, бо мають монополію на формулу «Це було доказано наукою...», яка буцім виключає всяку можливість незгоди».

Внаслідок хибного способу мислення дехто розглядає позірні суперечності між наукою та Біблією як доказ «мудрості» науки і «забобонності» релігії. Дехто навіть бачить у цих так званих суперечностях доказ того, що Бог не існує. Проте річ не в тім, існує чи не існує Бог, але швидше в уявних суперечностях, що їх створило духівництво, неправильно пояснюючи його Слово. А цим воно ображає божественного Автора Біблії і в той же час робить погану послугу людству в його постійних пошуках наукової правди.

Крім того, зазнавши невдачі у тому, щоб навчити своїх парафіян виявляти плоди Божого духу, ці релігійні провідники сприяють атмосфері егоїзму, який спричиняється до того, що люди думають головним чином про свої власні бажання, пов’язані з особистим комфортом і вигодами. Часто все це здобувається за чийсь рахунок, іноді навіть доходить до того, що наукові знання застосовуються для знищення людей (Галатів 5:19—23).

Фальшива релігія, політика, якою керують недосконалі люди, і пожадлива комерція сформували людей такими, якими вони є тепер: «самолюбними... невдячними... нестримливими», егоїстами, що керуються неправильним способом мислення (2 Тимофія 3:1—3).

Такими є люди і організації, що створили багато проблем, які принесе з собою ХХІ століття і розв’язати які тепер покликана наука. Чи доб’ється вона успіхів? Відповідь ви зможете прочитати в наступному номері, в останній частині цієї серії.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 20]

Якщо наукові знання хибні, то будь-які заходи, що ґрунтуються на них, матимуть недоліки.

[Вставка на сторінці 22]

Не всі наукові досягнення корисні.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 19]

From the Collections of Henry Ford Museum & Greenfield Village

NASA photo