Шоу-бізнес був моїм богом
ГУЧНІ, тривалі аплодисменти були музикою для моїх вух. Це піднесло мій дух, здавалося мої безконечні години репетицій були варті цього. Я виконував акробатичний номер на трапеції і був сп’янілим від успіху.
До мого номера входило також сальто-мортале на слонах, стати на голову на жердині, що була невпевнено збалансованою на плечах іншого акробата, я виконував складний жонглерський номер і, як клоун, виклика́в вибухи сміху у глядачів.
Це було 45 років тому, коли мені було тільки 17. Я дивуюсь тепер тому, які трюки може здійснювати рухливе молоде тіло, якщо ретельно тренуватись і дотримуватися суворого режиму життя. Шоу-бізнес у дійсності став моїм життям, моїм богом, і так було понад 20 років.
Знайомство з цирковим життям
Я народився у Кемпсі, що в Новому Південному Уельсі (Австралія). Ми були бідні — стіни нашого дому були з побілених кукурудзяних мішків, а дах із старих кусків бляхи. Через декілька років ми переїхали південніше, до містечка Тарі. Наша родина не була релігійною, хоча ми були членами Церкви Христа.
У 1939 році мій батько був призваним до армії. Тоді моя мати, спакувавши всі наші речі та одяг, переїхала зі мною і трьома моїми сестрами до Сіднея. Там я записався до акробатичної школи й виявив неабиякий природний талант до цього. Лише за декілька місяців я став вправним акробатом. Потім, у 1946 році, мені запропонували роботу у цирку, щоб вивчитися на акробата на трапеції.
Майже кожного вечора цей цирк переїжджав у інше містечко. Люди приходили дивитися на циркові ефекти, але, звичайно, вони не бачили сутичок та п’яних бійок за лаштунками. Також вони не бачили розпусної поведінки акторів, які їм так подобались.
Я завжди був на вечірках і, здається, завжди встрявав у бійки. Я щасливий, що не втягнувся у пияцтво. Я також не хотів мати звичку лихословити і просто не міг утриматись, коли хтось вживав вульгарну мову в присутності жінки. Це було причиною багатьох моїх бійок.
У кожному великому містечку когось з нас посилалося до місцевого католицького священика з безкоштовними квитками для нього і пожертвами на церкву. Це мало б приносити щастя і запевнення у тому, що у цирку буде багато глядачів.
Зміна цирку на вар’єте
У 1952 році деякі артисти вар’єте сказали мені, що можна мати більше грошей та добитися кращого успіху у номерах вар’єте. Отже, я почав багато гастролювати з вар’єте. Потім я працював у різних нічних клубах і зрештою виконував номери у багатьох відомих театрах Австралії і Нової Зеландії. Я грав ролі з багатьма відомими артистами і в той самий час здобував популярність як жонглер і акробат.
Я вважав, що правильно зробив, коли змінив цирк на вар’єте, але я був розчарованим тим, що вечірки, неморальність і пияцтво серед артистів вар’єте були навіть гіршими, ніж серед циркових артистів. Тепер я зустрівся з гомосексуалістами та лесбіянками. Також я зустрівся з наркотиками, але я тішуся, що не втягнувся у зловживання ними.
Всі мої думки були про те, як стати популярним і вдосконалити свої номери. Шоу-бізнес і схвалення, яке я отримував, було тим, чого я бажав. Від цього я отримував той «кайф», якого потребував. Я навіть вирішив ніколи не одружуватися. Ніякої відповідальності в мене не було, я проводив свій час занадто добре. Моїм богом був шоу-бізнес. Але й найкращі плани можуть провалитися.
Шлюб
Одного разу, коли я шукав талановитих балерин для вар’єте, то зустрівся з найчарівнішою дівчиною, яку я будь-коли бачив у своєму житті. Вона називалась Рабен. Вона не лише була здібною балериною, але й також талановитою «людиною-змією». Я дуже зрадів, коли вона відразу погодилась на цю роботу і стала партнером у парному номері. Через п’ять місяців, у червні 1957 року, ми одружилися. Наступні три роки ми працювали у клубах, гастролювали та знімались у телевиставах.
По нашому одруженні ми, як тільки могли, уникали близьких стосунків з артистами. Навіть коли ми виступали в клубах, я завжди перевіряв аж до нашого виходу на сцену, чи Рабен є в роздягальні. Коміки розповідали бридкі анекдоти, а декотрі музиканти були під дією наркотиків. Більшість з них постійно впивалися і лихословили.
Праця в інших країнах
У 1960 році нам запропонували контракт на роботу за кордоном. Я подумав: «Це найкраща нагода здобути успіх». Проте на той час у нас була Джулі, донечка, на котру теж потрібно було зважати. А втім, я потягнув свою сім’ю по Далекому Сході, де ми, живучи на валізах, інколи виконували по п’ять шоу протягом одного вечора. Так тривало понад рік, і ми повернулися в Австралію.
На той час, коли ми отримали статус міжнародного класу, наше шоу було дуже популярним. Але в Австралії не було доброї нагоди заробляти гроші через її відносно мале населення. Отже у 1965 році ми знову виїхали на закордонні гастролі. Того разу з нами була не тільки Джулі, але й інша донечка, Аманда. Протягом наступних п’яти років ми гастролювали у 18 різних країнах.
Через своє бажання бути найкращим артистом я поставив членів родини у дуже скрутне становище. Одного разу я заплатив чоловікові, щоб він з дробовиком охороняв наших дітей, які були лише за 60 метрів од місця, де ми виконували свої ролі. Часто я сварився з власниками клубів, які бажали, щоб Рабен сиділа з відвідувачами і заохочувала їх пити, але ті гультяї сподівалися від неї чогось більшого. Ми працювали у клубах із стриптизерами, проститутками та гомосексуалістами, деякі з них непристойно пропонували статеві зносини або зі мною, або з моєю дружиною. А музиканти рок-групи часто були під дією наркотиків.
Під час наших гастролей я мав багато часу протягом дня дивитися на визначні місця. Я постійно відвідував зоопарки, мечеті, храми, церкви і місця релігійних святкувань. Я відвідував усе це просто з цікавості, оскільки насправді я не був релігійною людиною. Я був здивований, що люди поклоняються стільком різним речам. Я бачив статуї людей із звірячими головами і статуї звірів з людськими головами. В одній країні люди навіть поклонялися жіночим і чоловічим статевим органам, здається, поклонники вірили, що це поліпшить їхні статеві можливості і здатність народжувати дітей.
В іншій країні хлопці і чоловіки катували себе, ранячи спини тригранними ножами, аж поки не починали стікати кров’ю. Тоді, коли я був там, троє чоловіків втратило своє життя через велику втрату крові. В одному добре відомому кафедральному соборі мені було огидно бачити, як на кабінах для сповіді висіли вивіски: «Одне сповідання — 1 франк; два сповідання — 2 франки; три сповідання — 2,50 франки». Я подумав тоді: «Якщо це релігія, то хай вони тримають її для себе!»
Повернення в Австралію
У 1968 році ми відіслали Джулі додому, але нам було потрібно додатково 18 місяців, щоби наскладати достатньо грошей на квитки, щоб самим повернутися додому. У 1970 році ми прибули додому майже без грошей, незаважаючи на всю нашу наполегливу працю. Більшість своїх грошей ми витрачали на костюми, музику, подорожі, квартири та тих нечесних людей, що забезпечували нас роботою. Все, що у нас було,— це театральний реквізит та все, що ми могли перевозити із собою у валізах.
По поверненні в Австралію я розширив свою діяльність і також став театральним агентом. Я уклав контракт про участь у ролі клоуна у тривалому телевізійному шоу, що називалося «Жовтий дім». Я був автором і продюсером дитячих пантомімо та клоунади для різних клубів, тоді як продовжував виконувати з Рабен наш номер. Шоу-бізнес далі залишався моїм богом. Це почало відбиватися на Рабен і наших дітях; здавалося, що я не був ні чоловіком, ні батьком.
Складні вимоги релігії
Одного разу моя теща, яка жила з нами, показала Рабен книжку «Правда, яка веде до вічного життя». «Прочитай її,— сказала вона,— це на релігійну тему, але ця книжка відрізняється від інших». Рабен відмовилась, говорячи, що після усього, побаченого в інших країнах, вона не цікавиться релігією. Однак її матері не бракувало наполегливості. Вона цілий тиждень прохала Рабен, настоюючи на тому, щоб та прочитала її. Зрештою Рабен погодилася, головним чином, щоби задовольнити свою матір.
Пізніше Рабен пояснювала, що у неї наче б очі відкрилися. Вона була настільки вражена відповідями на її багато різних запитань, що воліла дізнатися більше. Через два тижні її матір домовилась, щоб два Свідки Єгови відвідали наш дім. Після декількох відвідин вони запросили нас на один з їхніх конгресів, що проводився неподалік. Я неохоче погодився на це. Але фактично я був настільки вражений, що почав відвідувати зібрання у Залі Царства.
Проте шоу-бізнес усе ще залишався моїм богом, отже, незабаром я зрозумів, що мені не по дорозі із Свідками Єгови. Але Рабен бажала продовжувати навчатися біблійної правди, навіть якщо б я припинив. Мене це сильно образило. «Яке мають право ці люди,— думав я,— стати між мною і моєю дружиною і наповнювати її розум релігійним сміттям?»
Навіть моя погроза розірвати наш шлюб не діяла. Рабен стояла непохитно і продовжувала навчатися. Вона навіть почала ходити від дверей до дверей, розповідаючи про свою віру. Коли вона сказала мені, що бажає бути охрещеною і стати присвяченим Свідком, це вийшло за усі рамки. А втім, їй порадили почекати, аж поки вона не перестане працювати у шоу-бізнесі.
«Ага!— подумав я.— Моя перемога. Вони не отримають її. Вона ніколи не залишить свого артистичного номера». Але я помилявся. Рабен дала мені рік, після якого, за її словами, вона припинить шоу-бізнес. Я сміявся, гадаючи, що вона ніколи не залишить свого номера, який так любить. Але знову я помилився. Через рік вона залишила шоу-бізнес і була охрещеною. І її слідами пішли наша дочка Джулі та мати Рабен.
Моя боротьба проти правди
Після цього я дав волю своїм словам, пообзивавши Рабен, кажучи, що вона принижує мене і не турбується мною. «Шоу-бізнес — це моє життя. Я більше нічого не вмію робити,— кричав я.— Всі мої невдачі через тебе». Я навіть погрожував побити тих Свідків, які, на мою думку, розладнали наш номер і завдали всіх цих проблем.
Рабен почала всюди у квартирі залишати на видних місцях біблійні журнали, сподіваючись, що я читатиму їх. Але я не читав, і зрештою вона перестала робити це. Але вона ніколи не переставала молитися до Єгови, щоб я якимось чином навчився правди і щоб усі ми були разом як сім’я у новому світі.
З бігом часу я почав терпимо ставитись до Свідків, коли вони відвідували наш дім, і час від часу я дозволяв дітям змушувати мене піти з ними на зібрання. Проте я критично ставився до всього, там почутого. Все ж я визнав у своїй душі, що люди в Залі Царства, котрі є різних національностей — араби, греки, італійці, англійці, а також австралійці, здається, досить добре ставляться один до одного. Вони завжди були дружніми і ніхто з них не вдавався до лихослів’я та до розмов на аморальні теми.
Допомога справжнього християнина
Зрештою я погодився на регулярне біблійне вивчення з Тедом Вейлендом, надзвичайно добрим, скромним чолов’ягою. Він служив у Бетелі — філіалі Свідків Єгови. Одного разу, коли я створював Рабен особливо важкі часи, Тед викликав мене на вулицю до своєї машини, відкрив багажник і дав мені коробку манго. Манго — це мої найулюбленіші фрукти, але я не думаю, що Тед знав це. Так було кілька тижнів: коробка манго кожного разу, коли Тед відвідував нас. Одного разу він відчинив багажник, щоби дістати те, що, я думав, буде звичайною коробкою плодів манго, потім він спокійно повернувся до мене і промовив: «Як ти думаєш, чи міг би ти повісити це у себе вдома на стінці?» Це був біблійний щорічний вірш, який Свідки вішають у себе вдома. Що я мав сказати? Я повішав його в себе на стінці.
З часом на біблійному вивченні Тед показав мені з Біблії, що цей шоу-бізнес не дає людині справжнього майбутнього. Єдина справжня надія, пояснив він, полягає у виконанні біблійного пророцтва про Царство, про котре Ісус сказав нам молитися (Матвія 6:9, 10). Хоча я все ще мав контракт на шоу-бізнес, який я мусив довершити, я почав регулярно відвідувати зборові зібрання. Я записався у Школу теократичного служіння і навіть став брати участь у проповідуванні від дому до дому.
Я почав розуміти, що шоу-бізнес не може запропонувати мені краще майбутнє. Я також нічого не здобув у матеріальному плані за всі свої роки служіння то́му, що було моїм богом. Члени моєї родини страждали через те, що я волочив їх по цілому світі, змушуючи їх жити на валізах. Справді, шоу-бізнес майже розвалив мій шлюб. Але тепер Всемогутній Бог усесвіту дає мені нагоду жити вічно на райській землі під правлінням його Царства.
Отже, я зробив найважливіше у своєму житті рішення. Коли я закінчив свої контракти на шоу-бізнес, то цілком порвав усі зв’язки зі світом розваг. Я вже ніколи не повертався до клубів і не товаришував з тими, хто зробив цей бізнес своїм способом життя. Тед пройшов зі мною ряд запитань, необхідних для кандидатів до хрещення. Але Тед помер, а я був охрещеним невдовзі після того, 26 липня 1975 року. Я з нетерпінням сподіваюся зустрічі з цим чудовим чолов’ягою, коли він воскресне у новому світі (Івана 5:28, 29).
Рясність благословень
Єгова забезпечив нас більшим благополуччям, ніж те, яке ми отримали за всі наші роки в шоу-бізнесі. Він звільнив мене від зіпсутого, аморального світу розваг. Він нагородив молитви моєї вірної дружини, що завжди була зі мною і ніколи не падала духом. Він поблагословив нас тим, що мати моєї дружини і наші дві старші дочки та їх чоловіки усі активні у християнському служінні. Наша молодша дочка Літіша і найстарший з трьох онуків Майка є неохрещеними вісниками доброї новини. Єгова також поблагословив мене привілеєм служити старійшиною у християнському зборі.
Ми з Рабен ніколи не зможемо віддячитись Єгові за те, що він зробив для нас. Але тепер ми можемо застерігати інших, особливо молодих, від небезпеки світу шоу-бізнесу та неправильного виду розваг. Ми можемо застерігати їх на основі нашого власного спостереження від лиха, спричиненого аморальним способом життя, зловживання наркотиками, пияцтва, неправильного виду музики, пісень, що наголошують на заборонений секс, та від небезпеки, пов’язаної з частим відвідуванням клубів та рок-концертів. Усе це є частиною світу, що цілком підвладний Сатані Дияволу (2 Коринтян 4:4).
Дуже легко несвідомо заплутатись у пастці поклоніння Сатані, як це було у випадку зі мною, коли моїм богом був шоу-бізнес. Проте сьогодні я із своєю дружиною з радістю підбадьорюємо усіх молодих людей поклонятися Єгові — Богові, що задовольняє усі бажання серця, Богові, що дійсно турбується нами у всьому. (Розповів Вівіан А. Вікс).
[Ілюстрація на сторінці 14]
Дівчина, на котрій я одружився, була «людиною-змією».
[Ілюстрація на сторінці 15]
Рабен і я сьогодні.