Чоловіки і дружини. Чи дійсно вони розмовляють по-різному?

Розрив між статями?

Дехто пояснить різницю, яка простежується у цих двох прикладах, просто тим, що Андрій — чоловік, а Оксана — жінка. Дослідники в галузі лінгвістики вважають, що труднощі у шлюбному спілкуванні часто зумовлюються належністю партнерів до різних статей. Такі книжки, як «Ти просто не розумієш» і «Чоловіки з Марсу, а жінки з Венери» (англ.) підтримують теорію про те, що жінки та чоловіки, хоча і розмовляють однією мовою, мають дуже відмінні стилі у спілкуванні.

Поза всякими сумнівами, коли Єгова створив жінку від чоловіка, вона не була просто трохи зміненою його подобою. Чоловік і жінка були витончено й дбайливо сконструйовані, щоб доповнювати одне одного фізично, морально, розумово та духовно. Додайте до цих природжених відмінностей тонкощі виховання в різних родинах і різний життєвий досвід, формуючий вплив культури, оточення і загальноприйнятих у суспільстві поглядів на те, які риси властиві чоловікам, а які — жінкам. Враховуючи ці впливи, можна виділити певні закономірності у способі, яким спілкуються чоловіки та жінки. Але розпливчасті терміни «типовий чоловік» і «типова жінка» можуть існувати лише на сторінках психологічних книг.

Типовою характерною рисою жінок вважається чутливість, проте багато чоловіків також дуже чуйні в стосунках з людьми. Логічне мислення може приписуватися більше чоловікам, однак часто і жінки мають проникливий, аналітичний розум. Отже, тоді як неможливо приписати якісь риси виключно чоловікам або суто жінкам, одна річ є певною: вміння глянути на речі очима іншої людини може не допустити, щоб мирне співіснування перейшло у відкриту війну, особливо в шлюбі.

Щоденне спілкування між чоловіком і дружиною є справою надзвичайно складною. Багато проникливих чоловіків може підтвердити, що нібито просте запитання: «Тобі подобається моя нова зачіска?»— може таїти в собі несподівану небезпеку. Багато дипломатичних дружин навчилися стримуватись від кількаразового запитування: «Чому ж ти не запитався в когось?»— у разі, якщо їхні чоловіки заблукали, їдучи по незнайомій дорозі. Замість того щоб умаляти уявні дивацтва подружнього партнера і вперто чіплятися за свої власні, тому що «я такий, який я є», партнери, які люблять одне одного, дивляться на те, що криється під оболонкою, на головне в людині. І це не є холодне дослідження стилю спілкування кожного з партнерів, але теплий погляд у серце і розум іншого.

Кожна особа неповторна, і неповторним є кожне поєднання двох особистостей у шлюбі. Справжнє злиття розумів і сердець не випадкове, воно вимагає важкої праці через те, що ми недосконалі. Наприклад, так легко вважати, що інші дивляться на речі так само, як ми. Ми часто задовольняємо потреби інших так, як би нам хотілося, щоб вони задовольняли наші, можливо, стараючись дотримуватися Золотого правила: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Матвія 7:12). Однак Ісус не мав на увазі, що те, чого ви бажаєте для себе, обов’язково буде найліпшим або достатнім для інших. Ви радше бажаєте, щоб інші давали вам те, чого ви потребуєте або хочете. Тож і ви повинні давати іншим те, чого вони потребують. І в подружжі це особливо важливо, бо кожен дав обітницю якнайповніше задовольняти потреби свого подружнього партнера.

Петро та Оксана теж дали таку обітницю. І їхній дворічний подружній союз щасливий. А втім, хоча вони і думають, що знають одне одного досить добре, іноді виникають ситуації, які відкривають зяючі прогалини у спілкуванні, котрих самі лише добрі наміри ліквідувати не можуть. «Серце мудрого чинить розумними уста його [дає устам проникливості, НС]»,— говориться в Приповістей 16:23. Так, проникливість у спілкуванні — необхідний ключ. Подивімось, які двері він відкриє для Петра та Оксани.

Погляд одного чоловіка

Петро обертається у світі конкуренції, де кожен мусить зайняти своє місце у соціальному устрої, і в кожному окремо взятому випадку це місце чи то підлеглого, чи вищого посадою. Спілкування служить йому для того, щоб зміцнити своє становище, збільшити компетентність, ерудицію або утвердитися серед інших. Він дорожить своєю самостійністю. Тож коли накази даються кимось вимагацьким тоном, Петро чинить опір. Різко висловлена фраза: «Ви не виконуєте своєї роботи» — викликає в нього протидію, навіть якщо зауваження цілком резонне.

Спілкується Петро в основному з метою обмінятися інформацією. Він любить говорити про факти, нові ідеї і про те, що він дізнався.

Слухаючи, Петро рідко перебиває співбесідника навіть такими коротенькими слівцями, як, наприклад, «угу, так-так», оскільки він вбирає в себе інформацію. Але якщо він не згідний, то може, не вагаючись, висловити це, особливо якщо розмовляє з другом. Те, що він перебирає різні можливості, свідчить, що йому цікаво слухати розповідь друга.

Коли в Петра є проблема, він воліє працювати над її розв’язанням самостійно. Тому він залишає всі інші справи й усамітнюється. Або ж він може прагнути переключити свою увагу на щось інше, аби забути про свою проблему на якийсь час. Обговорювати її він буде тільки тоді, коли захоче дістати пораду.

Якщо хтось приходить до Петра зі своєю проблемою, як це зробив Андрій, Петро розуміє, що його завдання — допомогти, стараючись при цьому, щоб його друг не почував себе нетямущим. Даючи пораду, він, як правило, розповідає про власні негаразди, і, таким чином, його друг не почувається самотнім у своїй біді.

Петро любить займатися чимось разом з друзями. Для нього товариські стосунки — це спільна діяльність.

Дім для Петра — захисток від усіляких житейських знегод, які чигають на нього за його межами, місце, де у нього більше немає потреби у самоутвердженні, бо його тут приймають таким, яким він є, йому довіряють, його люблять і цінують. І все ж часом Петро відчуває потребу побути на самоті. Це може не мати нічого спільного з Оксаною або тим, що вона робить. Йому просто потрібно якийсь час побути наодинці. Петру важко розповідати дружині про свої побоювання, сумніви та жалі. Він не хоче, щоб її щось тривожило. Його завдання — турбуватися про неї та захищати її, і йому треба, щоб Оксана покладалася на нього в цьому. Хоча Петро бажає підтримки, він не хоче жалості до себе. Коли його жаліють, він відчуває себе нікчемним і ні на що не здатним.

Погляд однієї жінки

Оксана розцінює себе як індивіда у світі соціальних взаємозв’язків з іншими людьми. Для неї важливо налагоджувати та зміцнювати ці стосунки. Розмова є важливим способом створювати і підтримувати близькість.

Залежність — природна річ для Оксани. Вона відчуває себе коханою, коли Петро з’ясовує її думку, перш ніж зробити якесь рішення, хоча вона і бажає, щоб він брав провід. Коли вона має зробити певне рішення, то радиться зі своїм чоловіком, причому не обов’язково для того, аби він сказав їй, що робити, радше щоб показати, що вона вважає його близькою людиною і довіряє йому.

Оксані дуже важко говорити прямо про те, в чому вона відчуває потребу. Вона не хоче прискіпуватися до Петра або дати йому зрозуміти, що вона нещаслива. Натомість вона чекає, поки це приверне його увагу, або ж натякає.

Коли Оксана з кимось розмовляє, її цікавлять усі, навіть незначні подробиці, і вона ставить багато запитань. Це природно з огляду на її чутливість та інтерес до людей, бажання підтримувати з ними стосунки.

Коли Оксана слухає, вона реагує на слова співрозмовника різними вигуками, кивками голови або запитаннями, показуючи таким чином, що слухає свого співрозмовника і їй цікаво.

Вона докладає зусиль, щоб інтуїтивно відчувати потреби людей. Запропонувати свою допомогу, не чекаючи, коли про це попросять,— чудовий спосіб проявити любов. Вона особливо хоче допомагати своєму чоловікові рости і вдосконалюватися.

Коли в Оксани є якась проблема, вона може почуватися пригніченою. Вона мусить розмовляти, але не стільки шукаючи розв’язання, скільки виражаючи свої почуття. Їй потрібно знати, що хтось розуміє її і йому не все одно, що з нею. Коли Оксана схвильована, вона робить огульні, драматичні заяви. Її слова: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!»— не слід сприймати буквально.

Зі своєю найліпшою подругою дитинства Оксана не мала спільних занять, зате вона говорила з нею про все на світі. Отож, вийшовши заміж, вона не стільки зацікавлена в заняттях поза домом, скільки у співчутливому слухачеві, з яким вона може ділитися своїми почуттями.

Дім — це місце, де Оксана може говорити, не боячись чийогось осуду. Вона, не вагаючись, розповідає про свої побоювання й турботи Петрові. Якщо вона потребує допомоги, то не соромиться признатися в цьому, бо впевнена, що чоловік коло неї і що він завжди готовий вислухати її.

Як правило, у своєму шлюбі Оксана почувається любимою і захищеною від усіляких знегод. Але часами без видимих причин вона починає відчувати себе незахищеною і нелюбимою, у неї виникає гостра потреба у розраді та задушевному спілкуванні.

Як бачимо, Петро та Оксана, являючи собою доповнення одне до одного, досить різні. Відмінності між ними створюють потенціал для серйозних непорозумінь навіть у разі, якщо обоє мають найліпші наміри — любити та підтримувати одне одного. Що б вони сказали про змальовану вище ситуацію, якби ми могли їх чути?

Що вони бачать власними очима

«Тільки-но ввійшовши до хати, я побачив, що Оксана чимось розстроєна,— скаже Петро.— Я гадав, за якусь хвилю, настроївшись, вона розповість мені, у чім річ. Проблема не видавалася мені аж такою вже й серйозною. Я думав, що варто тільки помогти їй зрозуміти, що не треба так розстроюватися і що вихід із становища простий, як вона заспокоїться. І як образливо, що після того, як я її вислухав, вона сказала: «Ти ніколи не вислуховуєш мене!» Я мав таке враження, що вона звинувачує мене у всіх своїх бідах!»

«Весь день був суцільним величезним нещастям,— розповість Оксана.— Я знаю, що Петрової вини в цьому нема. Але коли він прийшов додому такий веселий, мені здалось, ніби він ігнорує те, що я розстроєна. Чому він не запитав, що сталося? І коли я сказала йому, яка в мене проблема, то він фактично сказав, що я нічого не тямлю і що вся справа — справжня дурниця. Замість сказати, що розуміє, як мені зараз тяжко на душі, Петро почав мене вчити, як розв’язати проблему. Але я не хотіла розв’язання — я хотіла співчуття!»

Незважаючи на цю тимчасову незгоду, Петро й Оксана дуже кохають одне одного. Що ж допоможе їм виражати своє кохання?

Погляд на речі очима іншого

Петро вважав, що питати Оксану, в чому річ, було б нав’язливістю з його боку, тому, природно, він повівся з нею так, як би хотів, щоб інші поводилися з ним. Він чекав, поки вона сама заговорить. І тепер Оксана була розстроєна не тільки своєю проблемою, але ще й тим фактом, що Петро, схоже, зігнорував її безмовне благання підтримати її. Його мовчання вона розглядає не як прояв поваги, а байдужості. Коли Оксана кінець кінцем заговорила, Петро слухав, не перебиваючи її. Але їй здавалося, що в дійсності він не прислухався до того, як вона виливала свої почуття. А потім він запропонував їй не співчуття, а рішення. Це виглядало для неї так, неначе їй сказали: «Твої почуття цілком безпідставні, ти занадто гостро реагуєш. Дивись, як просто розв’язати цю малесеньку проблемку».

Наскільки інакше все б обернулося, якби кожен з них міг дивитися на речі очима іншого! Події могли б розвиватися в такому напрямку:

Петро приходить додому і бачить, що Оксана розстроєна. «Що трапилося, люба?»— питає він лагідно. З Оксаниних очей починають котитися сльози, а з уст зривається цілий потік слів. Оксана не каже: «Це ти у всьому винен!» і не натякає, що Петро замало заробляє. Петро сидить коло неї і терпляче її слухає. Коли вона виговорилась, він каже: «Мені дуже прикро, що в тебе такі неприємності. Я розумію, чому ти настільки розстроєна». І Оксана відповідає: «Дякую тобі за те, що ти вислухав мене. Я почуваюся значно ліпше, знаючи, що ти мене розумієш».

Сумно, що, замість усувати зі своїх шлюбів розходження, багато подружжів кладуть край самому шлюбові — розлучаються. Нестача спілкування — це лиходій, який руйнує багато родин. Розгоряються сварки, що розхитують самі підвалини шлюбу. Як це стається? У наступній статті розповідається, як це стається і як цього уникати.