«Велелюдне це місто»
ТОКІО, Сан-Паулу, Лагос, Мехіко і Сеул відповідають цьому опису, але пророк Єремія говорив не про них. Він говорив про Єрусалим, який був знищений вавілонянами 607 року до н. е. (Плач Єремії 1:1).
Нині, коли населення планети сягає п’яти з половиною мільярдів, знайти велелюдне місто не важко. За минулих півстоліття намітилася чітко виражена тенденція до усього великого. У 1950 році було лише 7 міст, населення котрих налічувалось п’ятьма мільйонами, але приблизно підраховано, що до кінця цього сторіччя населення принаймні 21 міста, в тому числі 5 вищезгаданих, сягатиме понад десяти мільйонів чоловік.
Яким чином вони так розростаються?
Мегаміста утворюються тоді, коли сільське населення переїжджає у місто, щоб влаштуватися на роботу, а жителі центральної частини міста переселяються на просторіші і приємніші терени, звідки вони доїжджають на роботу автомобілями, автобусами чи поїздами. Ці приміські райони незабаром зливаються з центральною частиною в одне ціле, і таким чином утворюється агломерація.
Деякі мегаміста стали такими в «підлітковому» віці. Теночтітлан (нині ми називаємо його Мехіко) був заснований близько 1325 року. До 1519 року, коли прибули іспанці, численність населення цієї столиці ацтецької держави вже доходила до 300 000 чоловік.
Проте, подібно до людей, що з літами набирають вагу, деякі міста зростають населенням пропорційно до свого віку. Сеул, де відбулись олімпійські ігри 1988 року, був заснований ще до нашої ери, але 50 років тому його населення становило лише одну десяту від нинішнього. Тепер він є домом для майже чверті із 43-мільйонного населення країни.
Назва Токіо, так само як і назва Сеул, означає «столиця». А точніше «східна столиця». Спочатку це місто називалось Едо, але у 1868 році його назву було змінено на Токіо, коли столицю перенесли з Кіото, західнішого міста. Тере́н довкола Едо був заселений ще до нашої ери, але фундамент сучасного мегаміста був закладений лише в 1457 році, коли один могутній воїн побудував там собі замок. Це місто засновувалось протягом XVII століття, і до середини XIX у ньому проживало понад мільйона чоловік. Токіо — дуже сучасне місто, колись воно відзначилось тим, що мало більше неонової ілюмінації, ніж будь-яке інше місто світу.
Інше, також сучасне місто, що не приховує свого молодого віку,— це Сан-Паулу (Бразилія). З широкими авеню і модерними хмарочосами воно виглядає дуже молодо як на свій вік, бо було засноване португальськими єзуїтами-місіонерами у 1554 році. Тепер, протягом січня, його жителі, паулістаси, святкують 440-ву річницю свого міста. Сан-Паулу було тихим маленьким містечком аж до 80-х років XIX сторіччя, десь до того часу, коли гроші новонародженої бразильської кавової промисловості послужили магнітом, який притягнув емігрантів з Європи, а пізніше з Азії.
Португальці також відіграли свою роль у розвитку мегаміста у Нігерії. Звісно, що задовго до прибуття європейців у кінці XV сторіччя околиці Лагоса були заселені одним з найлюдніших і найбільш урбанізованих африканських народів доколоніальних часів — йоруба. Це місто було відомим центром работоргівлі аж до середини XIX століття. У 1861 воно було анексоване Британією і в 1914 році стало столицею тодішньої британської колонії.
«Велике вже більше не вважається ліпшим»
Величезність має свої переваги. Загалом чим більше місто, тим більше шансів, що його жителі матимуть багатий суспільний і культурний рівень життя. Економічні фактори також впливають на розміри, оскільки велике населення забезпечує більший ринок збуту і ліпше працевлаштування. Економічний стан у містах, наче могутній магніт, притягує людей, що шукають раю. Але коли вони не знаходять собі роботи і переходять жити в нетрі та, можливо, жебрають, щоб якось вижити, або коли через брак відповідного житла вони опиняються на вулиці, то як же швидко вони розчаровуються й озлоблюються на життя!
У журналі «Нешнл джіоґрефік» говориться про те, що усе завелике є просто завелике, так: «Не так вже й давно люди з гордістю звертали увагу інших на масштаби своїх міст. Величина була чимось добрим, і найбільші міста вважалися найліпшими у світі. Але велике вже більше не вважається кращим. Нині, якщо місто дістає титул «найбільшого міста у світі», то це нагадує ситуацію, коли б молодій здоровій особі сказати, що вона має серйозну хворобу. Її можна вилікувати, але нею не можна знехтувати».
Майже неможливо стримати людей від напливу в міста. Отже, у великих містах влада намагається вирішити проблеми іншим способом, можливо, будівництвом кварталів з одноманітних, подібних до коробок будинків або зведенням хмарочосів, що здіймаються дедалі вище в небо, або ж звертаються до цілком нових ідей. Приміром, японські будівельні компанії тепер випробовують теорію будування велетенських мікрорайонів під землею, де мільйони людей могли б працювати, ходити за покупками і навіть жити. «Підземне місто — вже не мрія,— говорить один керівник будівельної фірми,— ми сподіваємось втілити цю ідею на початку наступного століття».
Навіть якщо дивитися з фізичного боку, то не завжди те, що велике, ліпше. Стихійні лиха можуть руйнувати і руйнують будь-де. Але коли вони вдаряють міста, то втрата життя і майна особливо велика. Проілюструймо на прикладі: Токіо перенесло жахливі стихійні лиха, спричинені як природою, так і людиною. У 1657 році 100 000 чоловік втратило життя в пожежі, що вийшла з-під контролю, а в 1923 році майже така сама кількість чоловік загинула у нищівному землетрусі і пожежі, і, мабуть, чверть мільйона загинула під час інтенсивних бомбардувань у кінці другої світової війни.
Міста віддзеркалюють світові проблеми — забруднення і пробки автодорожного транспорту. Усі ці проблеми очевидні у Мехіко, яке один раз було названо «зразком катастрофи міста». Більш ніж три мільйони автомобілів запруджують вулиці. Ці проблеми, а також проблеми, пов’язані з заводами, що репрезентують більше половини усієї мексиканської індустрії, утворюють настільки велику дозу щоденного забруднення, що, за одним повідомленням 1984 року, «дихати цим повітрям — це те саме, що випалювати дві пачки цигарок щодня».
Звичайно, що Мехіко не єдине таке місто. Котре сучасне індустріальне місто не забруднює навколишнього середовища і не має пробок на вулицях? У Лагосі в години пік вуличний рух називають слимаковим ходом, і ситуація досить-таки відповідає цьому означенню. Це місто лежить на чотирьох головних островах; мости, що з’єднують ці острови з материком, вже не в стані пропускати таку велику кількість автомобілів, які запруджують дороги і майже унеможливлюють вуличний рух. У книжці «5000 днів на збереження планети» (англ.) була висловлена така думка: «Уже майже прийшов той час, коли швидше буде ходити». І чи дійсно це так?
Навіть ще серйозніші проблеми
Мегаміста мають навіть ще серйозніші проблем. Окрім невідповідного помешкання, переповнених шкіл і перевантажених лікарень, також слід врахувати психологічні фактори. Доктор Пол Лайгаузен, ведучий німецький етолог, твердить, що «велика кількість неврозів і погана пристосовуваність у суспільстві — частково чи повністю, безпосередньо чи непрямо — спричиняються перенаселенням».
Мегаміста грабують у своїх жителів відчуття спільноти, обертаючи їх у безлику масу. Серед сотень сусідів житель міста може бути самотнім, і в пошуках друзів та товаришів він може не мати успіхів. Почуття відчуженості через таку ситуацію може стати небезпечним, коли воно спонукує багатонаціональне населення розпадатися на расові чи етнічні групи. Економічна нерівність, або дискримінація, справжня чи уявна, може призвести до катастрофи, яку пережили, наприклад, люди в Лос-Анджелесі 1992 року, коли прокотилась хвиля насилля на расовому ґрунті, що призвело до більше ніж 50 жертв і 2000 поранених.
Найбільша небезпека, пов’язана з життям міста,— схильність витісняти у людини її духовність. Життя в місті дороге, отже його жителі можуть легко зануритись у життєві клопоти. Ніде немає так багато різних доступних речей, які зваблюють людину і змушують її нехтувати речами справжньої важливості. Ніде немає стільки можливих розваг — добрих, поганих і непристойних, як там. Саме через таку відсутність духовності впав Єрусалим — велелюдне місто, про котре говорив Єремія.
Подібно до ремонту літака в повітрі
З огляду на такі нездоланні труднощі у книжці «5000 днів на збереження планети» було зроблено висновок, що «через завдання забезпечити сучасним жителям міста належні умови життя ігноруються потреби людей майбутніх поколінь, створюючи нерозв’язні проблеми». Лише спроби дати собі раду з теперішнім попитом «накладають незносний тягар на навколишнє середовище і суспільство». І, беручи до уваги майбутнє, там зазначалось: «Сподіватись того, що ми успішно розв’яжемо проблеми міст, коли їхнє населення зросте втричі порівняно з початковим населенням,— це просто бажання бачити все таким, яким хочеться бачити, а не таким, яким воно є в дійсності».
Сумніву нема — міста в критичному стані. А мегаміста через свої великі розміри — у ще критичнішому! Їхні хвороби приспішують катастрофу цілого світу. Чи можна сподіватись якогось ліку на це?
Мегаміста впливають на нас. Навіть менші міста мають вплив на нас, деякі з них мають вплив зовсім непропорційний до своїх розмірів. Розгляньмо для прикладу ще інші міста, про які піде мова у статті на сторінці 24.
[Ілюстрація на сторінці 13]
Лагос — велелюдне місто.