Я навчився ненавидіти те, що любив
Боротьба була моїм життям. Я діставав задоволення, коли бив свого суперника з усієї сили і бачив, як він падає мені під ноги. Я відчував радісне збудження, коли стояв посередині рингу і чув, як суддя проголошував мене переможцем у поєдинку. Я страшенно любив бокс! Однак нині сама лише згадка про насилля засмучує мене. Я навчився ненавидіти цей вид спорту, котрий тепер називаю кримінальним.
У 1944 році, коли мені було сім літ, я жив у місті Ларес (Пуерто-Ріко), де народився. Саме тоді я зазнав жахливого удару — смерть забрала мою матір. Вона померла від раку у віці 32 років. Біль став зовсім нестерпним, коли по деякім часі, повернувшись зі школи, я побачив жінку, що сиділа на колінах у мого батька. Вона стала моєю мачухою.
Відчуваючи мою неприязнь, мачуха обходилася зі мною грубо, і я втік з дому. Я пробрався у ваговоз з вугіллям та апельсинами і заснув. Уявіть собі моє здивування, коли, прокинувшись, я побачив, що опинився у Сан-Хуані — в іншому кінці острова!
Вуличний забіяка
Вісім місяців я жив на вулицях Сан-Хуана. Інші діти постійно задиралися зі мною. Тому я зробив висновок, що мушу битися, аби вижити. Та по закінченні тих восьми місяців поліція знайшла мене і відіслала додому. Але я ніяк не міг змиритися з тим, що у мене була мачуха, і тому майже весь свій час проводив на вулиці. Мало не кожного дня я встрявав у якусь бійку. Коли мені виповнилось десять років, я знову втік з дому.
Проминуло тільки декілька тижнів, як поліція знову підібрала мене. Цього разу, правда, я відмовився повідомити їм своє прізвище й адресу. І оскільки їм не вдалося розшукати моїх родичів, вони передали мене у державний притулок для сиріт у місті Ґуайнабо. Там я одержав у подарунок мою першу пару боксерських рукавиць. І саме там я також вперше у своєму житті побачив надпис з ім’ям Єгова. Я запитав, що це таке, і мені відказали, що Єгова — це Бог євреїв. Те ім’я чомусь назавжди закарбувалося у мою пам’ять.
Коли мені минуло 15 років, я вийшов з притулку для сиріт, аби ніколи більше не повертатися туди. Щоб якось вижити, я почав продавати газети. Проте кожна вулиця вже була закріплена за кимось. Існував лише один спосіб здобути собі територію — битися, що я і робив.
Через два роки я вступив у американську армію й пройшов початкову підготовку в штаті Арканзас (США). Незабаром я став членом команди боксерів. Потім мене перевели у підрозділ особливого призначення. Мої службові обов’язки обмежувалися гімнастичним залом, а мій сержант був тренером з боксу.
Жорстокий вид спорту
Я тренувався орудувати своїми кулаками, щоб завдавати нищівних ударів своїм супротивникам. Мене вчили, що на рингу треба ігнорувати дружбу. Зі звуком гонга друг ставав ворогом, якого треба було ввести в нокдаун, але бажано нокаутувати.
Я хотів залишитися в армії, але мій сержант сказав мені: «Звільняйся з армії якомога швидше. Ставай професійним боксером, і через кілька років я побачу тебе по телевізору на змаганнях у «Медісон-Сквер-Ґарден» у Нью-Йорку». У це було важко повірити! Невже я — бідний, безпритульний хлопець — можу стати знаменитим боксером?
Через два роки я залишив армію і повернувся в Пуерто-Ріко. Одного дня 1956 року я побачив оголошення про аматорський боксерський турнір «Золоті рукавиці». Я став учасником турніру і чемпіоном Пуерто-Ріко в другій напівсередній вазі. Потім я полетів до Нью-Йорка, щоб узяти участь уже в національному турнірі «Золоті рукавиці». Я виборював собі шлях до півфіналів, але звання чемпіона завоювати не зміг. Та незважаючи на це, невдовзі мені почали надходити різні пропозиції від менеджерів і тренерів. Я погодився на пропозицію залишитися в Нью-Йорку і тренуватися, щоб стати професіоналом.
У 1958 році я став професійним боксером. І мій сержант мав слушність. У 1961-му, через п’ять років після того, як я залишив армію, мене показали по національному телебаченню в поєдинку, що відбувався на «Медісон-Сквер-Ґарден». Багато моїх боїв проводилися на цій знаменитій спортивній арені.
Мої удари поклали край кар’єрі декількох боксерів. Один боксер з Мексики у результаті моїх брутальних ударів повністю втратив зір. Ще один бій, який ліг важким тягарем на моє сумління, був із чемпіоном Домініканської Республіки в середній вазі. Перед поєдинком він підняв багато шуму через те, що я важив на півкілограма більше, ніж він. Такий його підхід до справи розгнівив мене. Я ніколи не протестував, коли мій супротивник мав наді мною незначну перевагу у вазі. Я сказав йому: «Що ж, приготуйся, бо сьогодні я тебе вб’ю!» Одна газета написала, що коли я виходив на ринг, то мав «сатанинський вигляд». Менше ніж через дві хвилини ця людина лежала непритомна на підлозі. Його внутрішнє вухо було настільки пошкоджене, що він назавжди пішов з боксу.
Як я навчився ненавидіти бокс
Моя популярність привертала до мене увагу акторів та людей музичного світу і викликала у них бажання встановити зі мною дружні стосунки. Одного разу було навіть таке, що колишній чемпіон світу у важкій вазі Джо Луїс вболівав за мене під час мого поєдинку. Я багато подорожував, мав розкішні автомобілі й інші матеріальні речі. Проте мій успіх, як і успіх більшості боксерів, був недовговічним. У 1963 році у декількох боях я дістав тяжкі тілесні пошкодження і більше не міг займатися боксом.
Десь у той час я прочитав в одній газеті статтю про те, що один відомий боксер став Свідком Єгови. Не знаю чому, але після того, як я прочитав її, у мене склалося враження, що релігія Свідків Єгови тільки для багатих людей.
Упродовж декількох наступних років я мав проблеми зі здоров’ям. Періодично мене мучили приступи сильної депресії. Протягом одного такого приступу я приставив до серця пістолет і вистрілив. Куля зачепилася за ребро, і це врятувало моє життя. Я залишився живим, але вкрай нещасним і дуже хворим. Не було більше ні грошей, ні слави, ні боксу!
Минуло трохи часу, і моя дружина Доріс якось сказала, що вивчає Біблію зі Свідками Єгови і хоче відвідувати зібрання в Залі Царства. «Я не знаю, Доріс,— відказав я.— Ми бідні, а Свідки Єгови багаті й поважні люди». Вона відповіла, що це неправда і що жінка-Свідок, з якою вона вивчає Біблію, живе з нами по сусідству. Тож я згодився з її рішенням відвідувати зібрання. Якось, коли я чекав на неї біля Залу Царства, один Свідок запросив мене зайти всередину. На мені була брудна робоча одежа, але він наполягав. Мене запрошували, не зважаючи на мій вигляд. Дружня атмосфера у Залі Царства справила на мене велике враження.
Невдовзі я почав вивчати Біблію зі Свідками. Я дізнався, що Єгова — не просто Бог євреїв, як мені колись сказали, але єдиний правдивий Бог, Всемогутній Творець усього. Я також довідався, що Бог Єгова ненавидить насилля. У Псалмі 11:5 Біблія каже: «Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля,— ненавидить душа Його!» Отож я порвав з усім, що має стосунок до боксу. Я з власного досвіду знав, наскільки насильницький цей вид спорту. А вже коли я дізнався, як на нього дивиться Бог, у мене не було жодного сумніву в тому, що бокс — це поганий, кримінальний вид спорту. Так, я навчився ненавидіти те, що любив.
Найбільший з усіх привілеїв
У 1970-му я постановив присвятити своє життя Єгові. Ми з Доріс охрестилися у жовтні того ж таки року. І відтоді я маю привілей проповідувати іншим. Будучи повночасним благовісником, я вніс свою лепту в те, щоб допомогти близько 40 особам стати поклонниками Єгови.
Хоч як це сумно, але я тепер страждаю через ушкодження, заподіяні мені протягом тих бурхливих років життя. Я зазнав сотні ударів у голову, що завдало непоправної шкоди моєму мозку. Я маю проблеми з короткочасною пам’яттю та з внутрішнім вухом, що негативно впливає на рівновагу. Якщо я надто швидко повертаю голову, то можу відчути запаморочення. Також я мушу регулярно вживати ліки, щоб боротися з депресіями. А втім, співхристияни розуміють мене і допомагають. Я настільки вдячний Єгові за те, що він дає мені сили регулярно брати участь у проголошенні його ймення і намірів.
У мене є найбільший з усіх привілеїв: я маю особисті взаємини з Усемогутнім Богом Єговою. Коли я був боксером, то засмучував серце Єгови кожним своїм поєдинком. Тепер я можу тішити його серце. У мене таке враження, ніби він звертається особисто до мене, коли говорить: «Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто» (Приповістей 27:11).
Незабаром Єгова покладе кінець сатанинським діянням, у тому числі всім видам насилля і тим, хто підтримує його. Який я вдячний Єгові за те, що він навчив мене не тільки любити добро, але й ненавидіти зло! Сюди входить також ненависть до кримінального виду спорту — боксу (Псалом 97:10). (Розповів Абдуліо Нунез).
[Ілюстрація на сторінці 13]
Абдуліо Нунез