«Зубатий» поїзд

Від нашого кореспондента у Греції

УЯВІТЬ собі, що ви у тісній ущелині, буйно зарослій деревами, над вами загрозливо нависають високі скелясті кручі, а внизу несамовито звивається гірська річка. Саме тоді, коли у вас з’являється почуття повної самотності, зненацька з далечини долинає скреготання та гуркіт. Всього можна сподіватись у цій відлюдній місцині, що здається недоступною для людини й неторканою нею, але тільки не сучасного виду транспорту. Звуки доносяться впевнено — біжить потяг!

Звук дужчає, і вже можна розпізнати серед високих дерев маленький поїзд, що має лише два вагончики та дизель посередині; він важко здіймається по гірській кручі. Ласкаво просимо на зубчасту залізницю «Діакопто́н-Кала́вріта» — одну з найцікавіших та найзахопливіших залізниць Європи, що розташована на півострові Пелопоннес (Греція). У Греції цю залізницю називають одонтото́с, що буквально перекладається «зубчаста»; це дуже відповідна назва, пізніше ви самі переконаєтесь у цьому.

Чому вона необхідна?

Містечко Кала́вріта лежить у північній частині Пелопоннесу, і воно є економічним та адміністративним центром цього реґіону. Воно також цікаве своєю історією і релігією, бо неподалік розкинулися деякі уславлені монастирі. Оскільки містечко примостилось у гірській долині, то також відоме за здоровий клімат і свою мальовничість: за довколишні ліси, безліч струмків.

Під час його розквіту в середині XIX сторіччя у містечку жило 6000 чоловік. Але від узбережних містечок та сіл його відокремлював суворий гірський масив. Тут не було жодних мощених доріг чи будь-яких видів зв’язку й транспорту, і на дорогу до містечка або від нього потрібно було затрачати багато виснажливих годин їзди на підводах. Найзручніший шлях до узбережжя проходив через глибокий каньйон, на дні якого тече річка Вурако́с, котра закінчується біля села Діакопто́н.

У кінці минулого сторіччя було вирішено прокласти практичний і до того ж дуже мальовничий залізничний маршрут — життєво важливу колію до узбережних містечок. Проте інженерні дослідження виявили, що маршрут для залізниці повинен проходити навіть по вельми стрімких схилах. Для цього потрібно було зубчастої залізниці.

Що таке зубчаста залізниця? Це рейкова колія, розрахована на географічну місцевість з дуже крутими підйомами; між звичайними рейками є ще зубчаста рейка, по котрій їде зубчасте колесо. Це утримує поїзд від сковзання при підйомі чи спуску.

На зубчастій залізниці «Діакопто́н-Кала́вріта» максимальний нахил є 1 до 7 (поїзд піднімається на 1 метр угору через кожних 7 метрів), такий нахил існує у трьох різних місцях маршруту. Тому на цих трьох ділянках колії машиніст мусить зупиняти поїзд, опускати на зубчасту рейку колесо-шестірню і продовжувати підйом на малій, контрольованій швидкості.

Важка прокладка

Оскільки залізницю потрібно було прокладати у важкодоступних місцях, то її можна назвати справжнім інженерним досягненням. Роботи почали проводитися однією італійською будівельною фірмою у 1891 році. Для легшої прокладки було вибрано вузькоколійку (75 сантиметрів між рейками).

Через п’ять років, у 1896-му, було вивезено тонни породи. Прокладено п’ять гірських тунелів і збудовано шість мостів. Спочатку усі мости були викладеними каменем у вигляді арок, але згодом деякі з них було замінено металевими конструкціями. Новісінька залізниця завдовжки 23 кілометри, що здіймається угору на 720 метрів, була готова до експлуатації. Тепер, коли ви вже трохи дізналися про неї, то чи не хотіли б ви сісти в поїзд і проїхатися усім його захопливим маршрутом?

Маршрут, від якого перехоплює дух

Сядьмо разом у ранковий поїзд № 1328 з Діакопто́на, узбережного села. Поїзд повільно рушає. Незважаючи на те що ми аж пропадаємо з цікавості, жителі цього села, які, очевидно, частенько їздять цим поїздом, навіть і не намагаються повернути свої голови у наш бік. Але ми з невгасимим захопленням їдемо далі.

Через декілька хвилин ми бачимо в’їзд у грізну ущелину. Перед нами розгортається разюча картина. Бурхлива річка — зліва від нас, а над нами загрозливо нависають високі скелясті урвища, на котрих ненадійно вкоренилися сосни. Бурхлива річка граціозно звивається поміж скелями.

Буяє густа рослинність. Здається, що наш поїзд прокрадається через платаново-буковий ліс, гілки дерев заледве не торкаються вагончиків нашого потягу. Хоч залізниця вже діє майже сторіччя, але до деяких ділянок цієї ущелини, по суті, аж ніяк не доступитися інакшим способом, вона розкриває свою красу лише для пасажирів.

Ми прибули на першу станцію, що називається Ніа́мата, на котрій зійшли декілька місцевих фермерів і пішки попрямували до своїх полів. Ми рушили далі, кручі стали навіть ще стрімкішими. Раптом наш поїзд зупинився. Звичайно, в ньому нічого не зломилося, просто зараз потрібно під’єднати до зубчастої рейки колесо-шестірню, щоб їхати далі, але обережно. Ми відчули, як відбулось під’єднання, від чого залізничний вагончик почав їхати стійкіше. Незважаючи на те що досвідчений пасажир, котрий сидів поруч, запевнив нас, що все гаразд, ми трохи занепокоїлись, коли помітили ухил, по якому нам потрібно було підніматися.

Уздовж стін ущелини на її ширших ділянках ми бачимо великі печери, які місцеві жителі використовують як вівчарні. Ліворуч помічаємо менші печери з надзвичайно чудовими сталактитами і сталагмітами. З усіх боків шумлять водоспади, і їх шум змішується з луною, яка посилюється через форму западини, в котрій ми їдемо. Ліворуч ми бачимо зсуви, що утворили тимчасові водоспади, але ці зсуви зрештою будуть змиті бурхливими водами річки. Ми минаємо відважних людей, що вирішили не їхати поїздом, а пройтись.

Каньйон і річка глибшають, коли ми проїжджаємо високий міст. На одній ділянці ущелина стає надзвичайно вузькою — два метри завширшки і поїзд повинен проїжджати тунелем, паралельно до стрімкого урвища.

По тому як ми проминули ще декілька тунелів та мостів, ущелина поступово розступилась і остаточно обернулася у вузьку долину; незабаром ми зупинились на другій станції — село Ка́то-Заклору́. На пероні цієї малої станції стоїть табличка, що вказує висоту над рівнем моря — 601 метр. Обабіч долини тулиться кілька хатин, які маскуються між велетенськими платанами та волоськими горіхами. Відчувається велика вологість повітря, і якщо запитати про це у мешканців села, всі вони погодяться, що у цій темній долині до них не доходить багато сонячного світла. Через форму долини і гущавінь дерев сонячні промені бувають тут лише декілька годин в день, а взимку ще менше.

Після Ка́то-Заклору́ поїзд біжить звивинами більш-менш звичайного маршруту вздовж рівнинного русла річки Вурако́с, минаючи верби та евкаліпти. Після 65-хвилинної їзди на чудовому відрізку дороги бачимо у ранковому серпанку доми містечка Кала́вріта. Хоча воно має лише близько 3000 жителів, але приваблює до себе багато туристів у всі пори року. Одні приїжджають сюди на лижні бази, тоді як інші — подихати чистим повітрям і покуштувати смачних місцевих страв.

«Набагато безпечніше, ніж у вашій власній хаті»

Коли ми вийшли з поїзда, то завели балачку з Йоаннı́, машиністом поїзда, що привіз нас сюди без будь-яких небезпечних пригод. «Я завжди насолоджуюся їздою по цій дорозі»,— сказав він зі стриманим задоволенням. І, дивлячись кудись у далечінь, наче щось пригадуючи, промовив: «Узимку важче їздити. Знаєте, не завжди в поїзді багато пасажирів й інколи посередині цієї жахливої ущелини я почуваюсь дуже самотньо. А ще бувають зсуви, снігопади, холоднеча й непроглядний густий туман. Але я не проміняв би цей маршрут на якийсь інший, «нормальний».

Коли ми запитали у нього про безпечність їзди цією залізницею, Йоаннı́ з абсолютною впевненістю відказав: «У цьому поїзді набагато безпечніше, ніж у вашій власній хаті!» Та й справді, за майже 100-річну історію цієї залізниці була лише одна незначна аварія, яка обійшлась без тяжких поранень.

У 40—50-ті роки цей унікальний поїзд було використано для поширення Євангелії про Царство Єгови мешканцям віддаленого містечка Кала́вріта і важкодоступних довколишніх сіл (Марка 13:10). А нині, як наслідок цього, у Кала́вріті існує маленький, зате ревний збір Свідків Єгови.

Отже, якщо вам випаде нагода відвідати Грецію, то чому б не включити до своєї програми огляду визначних місць залізничну прогулянку «Діакопто́н-Кала́вріта» поїздом одонтото́с, або «зубатим» поїздом? Безсумнівно, вам сподобається ця приємна мандрівка, яку ви довго пам’ятатимете!

[Рамка на сторінці 21]

«Зал судового засідання»

Так називають місцеві жителі одну з найбільших печер уздовж залізниці. Чому? Бо форми сталактитів і сталагмітів у цій печері вельми нагадують зал судового засідання. На тлі печери видніються «судді», які сидять на лаві,— важкі, кремезні сталагміти. З обох боків утворено більше сталагмітів — «свідків» і «повірених», котрі спостерігають процес. Зрештою при вході до печери можна побачити безжиттєвих «підсудних», звинувачених та страчених, що звисають із склепіння печери двома довгими сталактитами.

[Карти на сторінці 22]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Маршрут «зубатого» поїзда.

ГРЕЦІЯ

Діакопто́н → Ка́то-Заклору́ → Кала́вріта

[Ілюстрації на сторінці 23]

Верхня вставка: Залізнична станція Ме́га-Спіля́н.

Внизу: По вузькому гребені гори важко здіймається «зубатий» поїзд.