Коли дітей викрадають самі ж батьки

ЧЕРИЛ, роками зносивши брутальні побої та сильне моральне насилля від власного чоловіка, а зрештою будучи зрадженою, подала заяву на розлученняa. Суд присудив дітей їй, вона почала поступово заспокоюватися, життя знову входило у свою колію, аж одного дня пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив її колишній чоловік. Він сказав: «Якщо ти бажаєш бачити своїх дітей, мусиш знову одружитися зі мною!» Діти Черил були викрадені, бо після місячних відвідин свого батька в країні, де він жив, їм було заборонено вернутися до мами.

Вкрай розбита, Черил подала петицію до державного департаменту США, але закон не передбачав жодного способу, як повернути дітей з іншої країни. Відчуття повної безпорадності, яке вона мала протягом тих гірких років, знову повернулося. «Це майже те саме,— пояснює вона.— Людина не знає, як це все припинити».

«Психологічне насилля»

Батьківський кіднепінг називається «найгіршим актом психологічного насилля», здійсненого як проти колишнього подружнього партнера, так і проти дитини. Керолін Зоґґ, виконавча директорка організації Пошуки дитини Америки висловилася про таких викрадачів-шантажистів: «Багато батьків вдаються до цього, аби помститися, і ця помста виливається у найгірший спосіб, вражаючи найболючіше місце. Йдеться про найближчих їм [батькам, що судяться] осіб — їхні перлини, їхні діти... Вони не думають про дитину, лише про себе та помсту — як би помститися, віддати злом».

Викрадення дитини не лише викликає у матері чи батька відчуття люті, втрати, безпорадності та занепокоєності, але завжди деякою мірою руйнує психічні властивості дитини. У декотрих випадках дитина змушена жити втікачем, бо обставини вимагають від неї уникати тісних зв’язків з батьками, щоб не вислуховувати наклепів і брехні на іншу сторону. Все це може викликати цілий ряд розладів, як, наприклад, нетримання сечі, безсоння, хвороблива відданість, страх вікон та дверей і крайнє боягузство. Навіть у старших дітей таке може викликати сум та гнів.

У Сполучених Штатах Америки щорічно ведеться понад 350 000 судових справ через те, що батько чи матір забирає до себе дитину, всупереч судовому рішенню, або не повертає її у визначений час. У понад 100 000 таких випадків дитина приховується членом родини з метою забрати її назавжди від іншого подружнього партнера. Декотрих дітей забирається з округи, а навіть з країни.

Інші причини

Чи завжди бажання примиритися або дух помсти спонукує батьків викрадати своїх дітей? Майкл Ніпфінґ з організації Пошуки дитини пояснює, що деякі батьки бояться, що не здобудуть перемоги у судовому процесі проти свого колишнього подружнього партнера і власне «через цей страх вони діють, випереджуючи події». Почуття безвихідності з’являється і тоді, коли, всупереч судовому рішенню, один із батьків далі заперечує право іншого відвідувати своїх дітей. Ніпфінґ пояснює: «Якщо ви любите свою дитину, а вам не дають можливості бачитися з нею, то ви схильні думати, що немає іншої альтернативи, як тільки схопити дитину й утекти з нею».

Він також каже, що «більшість людей не усвідомлює наслідків кіднепінгу. Вони не розуміють, що їм буде важко тепер знайти роботу. На їхній арешт вже видано ордер. Вони думають, що проблема є лише між ними та їхнім подружнім партнером. Вони не усвідомлюють, що у цю справу втрутилася поліція. Їм потрібно двох адвокатів, а не одного, бо тепер проти них відкрито кримінальну справу, а самі вони втягнені у цивільну, яка полягає у тому, щоб здобути право виховувати дитину».

Деякі батьки підозрюють, що їхній дитині завдається шкоди колишнім партнером. Якщо юридична система діє повільно, то мати чи батько може в розпачі вдаватись до необдуманих дій, незважаючи на наслідки. Так було у випадку з п’ятирічною Хіларі Морґан. Дитячий психіатр радив припинити відвідини батька до Хіларі, у котрої простежувалися «чіткі та переконливі» доводи про наругу над нею. А втім, суд вирішив, що ті доводи про наругу є непевними і дозволив відвідини батька без третьої особи. Лікарка Елізабет Морґан, матір Хіларі, усупереч судовому рішенню, заховала свою доньку. Громадська думка здебільшого підтримує таких батьків, які викрадають дитину і втікають, шукаючи захисту.

Щодо Елізабет Морґан, то вона втратила роботу хірурга, відсиділа два роки у в’язниці і заборгувала медицині та судовим органам понад 1,5 мільйона доларів. Вона пояснила журналу «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт»: «Експерти сказали, що моя дитина стане божевільною, якщо я не припиню цієї наруги... Я була вимушена зробити те, що не хотів зробити суд,— захистити свою дитину».

Спостереження дослідників Ґрайфа та Гіґара щодо викрадення дітей власними батьками, по суті, справедливі: «Це повний комплекс обставин, що наче глибока водойма, яка трохи відрізняється кольором, залежно від кута, під яким ви дивитеся, і кожного разу, коли дивитися на воду, в ній ви бачите щось нове» («Коли батьки викрадають своїх дітей: родини за газетними заголовками», англ.)

На додачу до тих, котрі викрадаються матерями чи батьками, по цілому світі є ще мільйони інших пропалих дітей — викинених на вулицю і тих, що самі втекли. Хто вони і що з ними стається?

[Примітка]