Сонячне затемнення і захопливі астрономічні вивчення

ДЕСЯТЕ травня 1994 року було унікальним днем для деяких жителів Північної Америки. Тоді відбувалося кільцеподібне сонячне затемнення, спричинене Місяцем. За декілька коротких годин мільйони людей збагнули захопливість астрономічних вивчень. Але що таке затемнення?

Затемнення буває, коли «одне небесне тіло або його тінь закриває інше небесне тіло» («Словник української мови»). Сонячні чи місячні затемнення відбуваються лише тоді, коли Земля, Сонце і Місяць вишиковуються майже на одній прямій. Залежно від того, яке небесне тіло затуляється, затемнення бувають сонячні або місячні. Іноді тінь Землі падає на Місяць, що спричиняє місячне затемнення. Проте у травні минулого року тінь Місяця впала на Землю і пройшла її вузькою смугою завширшки 230—310 кілометрів. Коли Місяць поступово проходив між Землею і Сонцем, він повністю затуляв Сонце. Шлях тіні перетнув Тихий океан, а пізніше Північну Америку з південного заходу на північний схід. Здавалося, що Місяць повільно врізався в Сонце. Та тінь рухалась по земній поверхні зі швидкістю близько 3200 кілометрів за годину.

Існують розмаїті методи спостереження затемнення без шкоди для очей. Дехто дивиться через окуляри для зварників. Інші користуються міцними світлофільтрами. Ще інші спостерігають за зображенням затемнення на папері, що падає на нього через дуже малий отвір. Одна жінка-фотограф просила когось тримати друшляк, і коли світло проходило через отвори, воно відтворювало на землі багато зображень затемнення. Подібний ефект спостерігається, коли світло проходить через листя дерев. Ще інший метод полягає у пропусканні світла крізь бінокль, у результаті чого на чорному тлі з’являється подвійне зображення.

Протягом одного року можуть відбуватися п’ять сонячних затемнень і три місячних. «Міжнародна астрономічна енциклопедія» (англ.) пише: «Щороку повинно відбуватися бодай два сонячні затемнення». Проте кожне з них спостерігається на різних теренах. Тому всі, хто в Сполучених Штатах Америки пропустили затемнення 1994 року, повинні чекати наступної нагоди аж до 2012 року або ж їхати до Перу, Бразилії чи в Сибір, щоб стати очевидцями раніших затемненьa.

Таємниця повного сонячного затемнення

Повне сонячне затемнення буває тоді, коли Місяць цілковито затуляє Сонце, що у минулі сторіччя навівало жах та паніку. Чому? «Міжнародна астрономічна енциклопедія» зазначає: «Таємничість повного сонячного затемнення посилюється тим, що жодні ознаки не віщують неминучого видовища, бо того, як Місяць наближається до Сонця, не видно». Під час цього видовища спостерігається наступне: «Небо темніє, часто набуваючи моторошно зеленуватого відтінку, що важко описати, і це зовсім не схоже на потемніння, спричинене хмарами... В останні секунди фази часткового затемнення світло швидко зникає, стає відчутно зимніше, птахи влаштовуються на ночівлю, пелюстки деяких квіток стуляються і вітер слабшає... На місцевість сходить темрява».

У своїй книжці «Історія затемнень» (англ.) Джордж Чамберс пише про «одне з найславетніших затемнень часів середньовіччя... котре спостерігали як повне затемнення у Шотландії» і яке сталося 2 серпня 1133 року. Вільям з Малмесбурі написав: «Того дня о 6-й годині Сонце окутало своє славетне обличчя... потворною темрявою, тривожачи серця людей своїм затемненням». Давня «Англосаксонська хроніка» (англ.) говорить, що «люди вельми вразились дивом і були охоплені страшним ляком».

Чамберс також детально змальовує місячне затемнення, котре відбулось 2 вересня 1830 року і про котре розповідали два мандрівники в Африці: «Коли Місяць поступово затінявся, страх находив на кожну людину. Як зростало затемнення, зростав і їхній страх. Усі у великій скорботі мерщій побігли, щоб повідомити свого правителя про події, бо на небозводі не було жоднісінької хмаринки, яка б спричинила таку сильну тінь, і вони не могли збагнути природи і значення затемнення».

Не так давно астрономічні вивчення вгамували людський страх перед сонячним затемненням, бо ми знаємо, що Сонце знову з’явиться.

Як єзуїти використовували сонячне затемнення

Ще в 1629 році єзуїтам-місіонерам у Китаї вдалося здобути імператорське схвалення за допомогою сонячного затемнення. Яким же чином?

Єзуїти помітили, що «китайський місячний календар мав хиби, і вони були там сторіччями. Імператорські астрономи раз-у-раз помилялися у прогнозі сонячного затемнення... Єзуїтам випав великий шанс, коли сподівалися затемнення вранці 21 червня 1629 року. Імператорські астрономи передрекли, що затемнення має статися о 10³⁰ і триватиме дві години. Єзуїти передбачили, що затемнення не розпочнеться раніше, як об 11³⁰ і триватиме лише дві хвилини». І як сталося?

«У вирішальний день о 10³⁰ нічого не відбулося, сонце сяяло повною своєю яскравістю. Імператорські астрономи помилилися, але чи не схибили єзуїти? Пізніше, саме об 11³⁰, почалося затемнення і тривало воно якихось дві короткі хвилини, як це передбачали єзуїти. Тепер імператор повністю довіряв їм» («Першовідкривачі», англ., автор Деніел Дж. Бурштин).

Астрономічні дані в Біблії

Інформація астрономічного характеру міститься навіть у Біблії. У книзі Йова згадується декілька сузір’їв. Опріч того, Єгова просив своїх слуг дослідити небеса, але не з астрологічною метою чи якоюсь іншою, пов’язаною з фальшивим поклонінням, але щоб оцінити велич його творива. Ісая під натхненям написав: «Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім’ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його» (Ісаї 40:26).

Йов визнав вищість Творця, коли сказав: «Він Воза [можливо, Великий Віз, або Велика Ведмедиця] створив, Оріона та Волосожара [можливо, Плеяди, зоряне скупчення у сузір’ї Тельця], та зорі південні [мається на увазі сузір’я Південної півкулі]» (Йова 9:7—9).

Наскільки захопливими будуть астрономічні вивчення, коли Єгова дасть вічне життя слухняному людству! Тоді поступово розкриватимуться загадки усесвіту, у міру того як ми будемо осягати Божу мету, пов’язану з велетенським Усесвітом. Тому ми зможемо повторити Давидові слова навіть із ще більшим почуттям: «Коли бачу Твої небеса — діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,— то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Псалом 8:4, 5).

[Примітки]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 12]

Фото з люб’язного дозволу NASA/Finely—Holiday Film Corporation