Живучи укупі в любові

Дорогі бабусю й дідусю!

Як ви поживаєте? Мені здається, що в мене нежить.

Дякую вам, що ви зі мною бавилися. Ми ходили до парку й до басейну. Мені дуже сподобалось.

Наступного року 11 лютого у нас буде шкільний концерт. Якщо ви зможете приїхати, то приїжджайте.

Дідусю й бабусю, ми дуже тішимось, коли ви приїжджаєте.

Будь ласка, бережіть себе, всього вам найліпшого. На вулиці холоднішає, вважайте, не застудіться.

Я з нетерпінням чекаю, коли ви приїдете й ми знову бавитимемось. Прошу передати привіт від мене Юмі й Масакі.

Міка (японка).

ЧИ ДІСТАВАЛИ ви колись від своїх онуків подібного листа? Якщо так, то, безсумнівно, ви дуже тішились ним. Такі листи свідчать про чудові й теплі стосунки між дідусем і бабусею та внуками. Але що необхідно, аби встановити, утримувати та зміцняти такі взаємини? І чим вони корисні для цих трьох поколінь?

Любов — «союз досконалости»

Рой і Джін, дідусь та бабуся з Британії, кажуть: «Головне правило, як на нашу думку, це визнавати принцип головування та вживатися одне з одним у любові». Ці два Свідки Єгови особливо звертають увагу на Колосян 3:14, де християнська любов описується як «союз досконалости». Любов породжує повагу, чуйність, приязнь та єдність у родині. Коли тато повертається з роботи додому, то всі рідні радісно біжать зустрічати його. Якщо в родині панує любов, то те саме відбувається, коли приїжджають дідусь і бабуся. «Дідусь з бабусею прийшли!»— в захопленні вигукує дитинча. Того вечора збільшена родина сідає за вечерю і дідусь, дотримуючись місцевої традиції, займає спеціально виділене для нього місце на чолі столу. Чи й ви уявляєте себе та свою родину в такій пройнятій любов’ю атмосфері? Чи й ви благословенні таким духом у родині?

«Сивизна — то пишна корона»

Вочевидь любов і повага до дідуся та бабусі повинна виявлятися повсякчас, а не лише під час особливих оказій. Ось чому належить постійно навчати дітей. Діти вчаться любити рідних та інших на прикладі своїх батьків. Такий приклад несе головні засади, як про це згадували багато з тих, у кого брали інтерв’ю на цю тему. Макая, батько з Бенін-Сіті (Нігерія), сказав: «Мені здається, що мій приклад поваги до батьків дружини також допомагає дітям бути покірними та ввічливими. Я звертаюся до тестя й тещі словами «тату» та «мамо». Мої діти чують це й розуміють, що я поважаю їх, як своїх батьків».

Якщо онуки не поважають своїх дідуся та бабусю, то це може непокоїти, та не стільки через провину дітей, скільки через те, що батьки не роблять своїм дітям зауваження. Деметріо, дідусь з Рима (Італія), каже: «Я бачу, наскільки моя донька та зять люблять нас, і, між іншим, вони також навчають наших онуків шанувати й поважати нас». Вряди-годи внуки можуть ставитись до бабусі й дідуся занадто фамільярно, буцімто вони є їхніми однолітками, або ж із почуттям вищості. На батьках лежить відповідальність виправляти такі тенденції. Пол, Свідок з Нігерії, каже: «Десь рік тому діти почали дивитись на мою матір з погордою. Коли я це помітив, то прочитав їм Приповістей 16:31, де сказано, що «сивизна — то пишна корона», а також нагадав їм, що бабуся є моєю ненькою. Подібно до того, як вони поважають мене, так повинні поважати і її. Також я розглянув з ними 10-й розділ книжки «Використовуй свою молодість якнайкраще»a (англ.) під заголовком «Як ти дивишся на своїх батьків?». Тепер їм зовсім не важко шанувати свою бабусю».

Користь від поліпшення родинних взаємин

Обопільна любов розвивається, навіть якщо члени родини живуть далеко одне від одного. Стівен, дідусь з Нігерії, каже: «Ми листуємось з кожним онуком і внучкою особисто. Ця справа вимагає багато часу, але наслідки поступового виховання та підтримування тісних взаємин з онуками величезні». У цьому плані важливу роль відіграють батьківські зусилля. Інші, відповідно до своїх можливостей, підтримують стосунки за допомогою телефону.

Джузеппе, дідусь з Барі (Італія), в котрого є 11 онуків та внучок, розповідає, як він плекає теплі дружні стосунки зі своєю близькою родиною: «На даний час три родини з шести, що входять до мого «клану», живуть далеко від мене. Але це не стоїть на заваді приємним стосункам та відвідуванням одні одних. У нас є звичай принаймні раз у рік збиратися усім разом — 24 чоловікам».

Якщо дідусь і бабуся живуть окремо і якщо візити одні до одних, телефонні дзвінки чи листи — явище не регулярне, то стосунки можуть охолонути. Приязнь слід виражати безупинно. Декотрі дідусі та бабусі, що в середніх літах, почуваються на силах і бажають жити окремо, бо все ще енергійні та не потребують сторонньої допомоги. Однак якщо вони повністю відокремлюють себе від своїх рідних, то з часом можуть виявити, що, коли потребуватимуть теплих почуттів, не отримають їх одразу.

Іншу корисну пораду дає Майкл, дідусь з Нігерії: «Я застосовую Ісусове золоте правило: чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Власне тому діти дуже люблять мене. У нас добрі стосунки». Далі він каже: «Якщо хтось з моїх онуків коїть щось таке, що мене засмучує, я розмовляю з ним. Але якщо це щось незначне, я просто забуваю».

Невеличкий подарунок, незначний вияв люб’язності з боку дідуся та бабусі викликають позитивну реакцію. Милі, підбадьорливі слова, а не постійне бурчання й невдоволення роблять родинне життя приємним. Якщо присвячувати час внукам, навчаючи їх забавних ігор та корисних трудових навичок, розповідаючи їм біблійні історії чи смішні подробиці з власного життя, це залишить у них теплі й тривкі спогади. Такі незначні, зате важливі речі роблять життя приємнішим.

Користь від взаємної поваги

«Дідусь і бабуся,— каже лікар Ґаспаре Велла,— повинні зважати, аби не протидіяти власним дітям чи конкурувати з ними стосовно права виховувати внуків». Він додає: «Бо вони виходитимуть за рамки свого впливу й ставатимуть батьками для своїх онуків». Така порада узгоджується із Святим Письмом, яке каже, що головна відповідальність виховувати дітей лежить на батьках (Приповістей 6:20; Колосян 3:20).

Дідусеві та бабусі легко давати пораду, бо вони володіють великим життєвим досвідом. А втім, їм слід зважати, аби не давати небажаної, а інколи непроханої поради. Рой і Джін кажуть: «Важливо розуміти, що на батьках лежить головна відповідальність навчати й виховувати своїх дітей. Подеколи створюється таке враження, що вони занадто суворі, а в інших випадках недостатньо дисциплінують дітей. Тому слід переборювати спокусу втручатися в їхні справи». Майкл і Шіна, інші дідусь і бабуся з Британії, підтверджують цю думку: «Якщо діти звертаються за нашою порадою, ми даємо її, але ми не обов’язково сподіваємось, що вони приймуть її, і не турбуємося, коли вони відкидають її». Стареньким батькам варто довіряти своїм одруженим синам та донькам. Таке довір’я поліпшує стосунки між трьома поколіннями.

Вівіан і Джейн, які живуть на півдні Англії, стараються завжди підтримувати дисциплінарні заходи свого сина та невістки щодо внуків, з котрими вони живуть: «Ми не намагаємось нав’язувати їм свої власні ідеї, якщо наші погляди розходяться з їхніми. Діти, усвідомивши, що ми підтримуємо їхніх маму й тата, навіть і не пробують підбурювати нас проти своїх батьків». У разі, коли батьки відсутні, дідусь і бабуся повинні бути обережними щодо виховання внуків. Гарольд з Британії каже: «Будь-котрі виховничі заходи з боку дідуся та бабусі під час відсутності батьків слід заздалегідь узгодити з батьками». Гарольд додає, що часто достатньо привітного, зате непорушного слова до внуків чи простого нагадування «того, що вимагають од них батьки».

Коли Крістофер, дідусь з Нігерії, помічає якісь прогріхи власних дітей, він не розмовляє про це в присутності внуків: «Я даю будь-які необхідні поради лише наодинці з батьками». У свою чергу батькам слід також докладати своїх зусиль, аби дідусь і бабуся були в пошані. «Дуже важливо,— говорить Карло, батько, що проживає в Римі (Італія),— аби ніколи не висловлювати невдоволення стосовно неправильної поведінки дідуся, бабусі чи інших членів родини в присутності дітей». Гіроко, мати з Японії, заявляє: «Коли виникає проблема із ріднею мого чоловіка, то спочатку я обговорюю її з чоловіком».

Виховна роль дідуся та бабусі

Кожна родина має свою історію, свої звичаї та свій досвід, які відрізняють її від інших. Загалом дідусь і бабуся є ланкою в історії родини. Згідно з одним африканським прислів’ям, «стара людина вмирає — це ніби багато книжок згоряє». Дідусь і бабуся передають згадки про рідних та важливі родинні події, а також родинні цінності, що часто об’єднують її коріння. Не говорячи вже про моральне керівництво Біблії, один фахівець сказав, що коли «молодь не знає про минуле, то вона росте без засад життєвого досвіду, що нагромадився до її появи на світ, вона позбавлена духовних цінностей, вона вагається й почувається непевно у стосунках з іншими» (Ґаетано Барлетта, «Дідусі й бабусі та внуки й внучки», італ.).

Внуки люблять слухати розповіді про те, коли мама, тато й інші родичі були молодими. Дивитися альбом з фотографіями може бути дуже повчальним і розважальним заняттям. А яка ж ніжність і теплота викликається розповідями про минулі події, зображені на фотографіях!

Редж і Моллі, дідусь і бабуся з Британії, що є Свідками Єгови, кажуть: «Щастя усміхнулося нам у тому, що ми можемо проводити час з онуками, не розриваючи їхніх тісних стосунків з мамою й татом, відповідати на багато їхніх запитань, гратися разом, читати разом, вчити їх писати, слухати, як вони читають, з любов’ю допомагати їм у шкільному навчанні».

Найчастіше дідусь, бабуся та батьки повторюють серйозну помилку у тому, що дбають лише про фізичний добробут своїх дітей та внуків. Вищезгадані Моллі й Редж кажуть: «Найбільший спадок, який ми можемо передати дітям та внукам, це виховати їх у правдивому знанні Божого Слова» (Повторення Закону 4:9; 32:7; Псалом 48:14; 78:3, 4, 6).

Діючи у гармонії з божественним навчанням

Боже Слово, Свята Біблія,— «діяльне». Воно здатне допомагати людям контролювати, а то й усунути такі негативні риси, як егоїзм та гордість (Євреїв 4:12). Ті, хто застосовує його навчання на ділі, живуть у спокійній та дружній родині. Одним з багатьох біблійних віршів, що допомагає трьом поколінням усунути усяку прірву між ними, є зокрема Филип’ян 2:2—4, що заохочує всіх виявляти любов та смиренність, аби зберігати єдність, ‘дбаючи не про своє, але і про інших’.

Діючи у гармонії з божественним навчанням, батьки та внуки також серйозно сприйматимуть напучення «віддячуватися батькам» та дідусям і бабусям з матеріального, економічного й духовного погляду (1 Тимофія 5:4). Маючи здоровий страх Єгови, вони глибоко шанують дідуся та бабусю, пам’ятаючи його слова: «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого» (Левит 19:32). Дідусь та бабуся виявляють доброту тим, що хочуть благополуччя своїм нащадкам: «Добрий лишає спадок і онукам» (Приповістей 13:22).

Дідусь і бабуся, батьки та внуки й онучки, байдуже, живуть вони разом чи ні, таки можуть мати обопільну користь від близьких взаємин, що ґрунтуються на любові та пошані, саме так, як написано в Приповістей 17:6: «Корона для старших — онуки, а пишнота дітей — їхні батьки».

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 8]

Родинна вечірка може зробити свій внесок в єдність родини.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Дідусь і бабуся дуже тішаться, коли їм пишуть листи.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Спільний перегляд родинного альбому може збагатити онуків.