Погляд Біблії
Чи має значення те, в що ви вірите?
«ЛЮДИНА ВІРИТЬ У ТЕ, В ЩО ХОЧЕ ВІРИТИ» (ФРАНСІС БЕКОН, 1561—1626 РОКИ, АНГЛІЙСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ).
КОЛИ питання стосується релігійних доктрин, то багато людей дотримуються думки, що коли щиро вірити в «існування Когось там угорі» й любити свого ближнього, то різниця у віровченні не відіграє великої ролі. Дехто через суперечливі погляди різних релігійних груп щодо Бога, його мети й того, як поклонятися йому, доходить висновку, що така різниця є просто поверховою, щось на зразок різного стилю одягу, котрий носить одна й та сама особа. Такі люди навіть думають, що ті, кого надто турбує така різниця, цілком не розуміють духу правдивого християнства.
Святе Письмо визнає факт, що не всі дебати про релігійні вчення гідні нашої уваги. Приміром, апостол Павло у своєму натхненому листі до Тимофія говорить про чоловіків, котрі роздували «постійні сварні». Павло описує їх як тих, хто «захворів на суперечки й змагання» (1 Тимофія 6:4, 5). Він напучував Тимофія ‘від нерозумних та від невчених змагань ухилятися, знавши, що вони родять сварки’ та ‘не сперечатись словами, бо навіщо воно’ (2 Тимофія 2:14, 23). Багато релігійних дебатів у наш час відповідають цьому визначенню і є безцільним марнуванням часу.
Але чи це означає, що всі дискусії про релігійні віровчення є марнуванням часу? Ні, адже ми не перестаємо носити одяг взагалі лише тому, що деяке вбрання не надається до вжитку, чи ж не так? То навіщо ж відмовлятися від обговорення релігійного вчення тільки через те, що деякі доктринальні питання не варті нашої уваги? З контексту вищецитованих Павлових слів видно, що зважувати доктринальні питання дуже важливо. Павло повторно застерігає про те, що лжевчення можуть спонукати когось відійти від віри, тому каже Тимофію, аби той «декому наказав не навчати іншої науки» (1 Тимофія 1:3—7; 4:1; 6:3—5; 2 Тимофія 2:14—18, 23—26; 4:3, 4). Звичайно, він так сильно не наголошував би на цьому, якщо це не було б важливо для віри тих християн у першому сторіччі.
Але чому ж він радив ухилятися від доктринальних питань? Тому що за Павлового життя певні чоловіки, котрих він описує як ‘людей зіпсутого розуму й позбавлених правди’, порушували доктринальні питання головно з метою відвернути інших від віри (1 Тимофія 6:5). Павло радив Тимофієві уникати дебатів про релігійні віровчення лише у зв’язку з питаннями, порушеними тими зіпсутими чоловіками.
Чи віровчення формують поведінку людини?
Однак дехто вагається в тому, чи релігійне віровчення вагомо впливає на формування людей, зокрема формування рис особистості та поведінки. Вони дивляться на віровчення та поведінку як на дві різні речі, як на піджак і штани, котрі можна вдягати разом як костюм або ж підпасовувати за власним смаком. Однак з біблійного погляду віровчення та поведінка подібніші до костюма, що буває лише підібраним комплектом.
Біблія встановлює нерозривний зв’язок між тим, у що ми віримо, і тим, якими людьми ми є. Прикладом того, як хибне віровчення формує поведінку людини, були самовдоволені фарисеї за Ісусового життя на землі (Матвія 23:1—33; Луки 18:9—14). Колосян 3:10 нагадує, аби ми «зодягнулися в нову [особистість], що відновлюється... [«через точне знання», НС] за образом Створителя її». Зверніть увагу на те, що стимул вести побожне життя пов’язаний з точним знанням.
Грецький термін, що в «Перекладі нового світу Святого Письма» (англ.) передається зворотом «точне знання» і з’являється в Християнському грецькому Святому Письмі 20 разів, стосується точного, докладного й повного знання. Грецький вчений Натанаїл Кулвервел пояснює його як «ліпше ознайомлення з тим, що я знав раніше, тобто ближчий погляд на речі, які я бачив раніше на відстані». Саме як ювелір перевіряє дорогоцінну коштовність, аби оцінити її якість і вартість, так і християнин повинен перевіряти Боже Слово, щоб набути точних, докладних та повних знань про Бога, котрому він служить. А це передбачає власне ознайомлення з особистістю Бога, з його нормами та всіма вченнями, які формують «взір здорових слів» — щось дуже далеке від простої віри в «існування Когось там угорі» (2 Тимофія 1:13).
Приклад можливих плодів, що виникають у того, хто знає Бога лише здалека, записаний у першому розділі натхненого Послання до римлян. Там згадується про певних чоловіків, котрі «пізнавши Бога... не вважали за потрібне мати Бога в... [«точному знанні», НС]». Наслідки їхніх хибних віровчень описані апостолом Павлом: «Видав їх Бог на розум перевернений,— щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві» (Римлян 1:21, 28—31).
Безперечно, віровчення тих чоловіків безпосередньо впливало на їхнє уміння вести християнське життя. Подібно й нині, віровчення та поведінка — немов суцільнотканна одежа, що не має жодного шва. Отже, важливо, аби усі, що прагнуть набути Божого схвалення, пересвідчились, чи їхнє релігійне віровчення й справді правдиве, цілком вґрунтоване на Божому Слові. Адже «[Бог] хоче, щоб усі люди спаслися, і... [«набули точного знання правди», НС]» (1 Тимофія 2:4).
[Ілюстрація на сторінці 16]
Самовдоволення фарисея віддзеркалювало його віровчення.