Наслідки еволюційної теорії

НА ПОЧАТКУ XIX сторіччя між релігією та наукою панували досить-таки дружні стосунки. Всього лиш за два роки до виходу «Походження видів» біолог і професор Гарвардського університету Луїс Аґассіз писав, що світ живого виявляє «замір, мудрість, велич» і що головна мета природничої історії у тому, щоб аналізувати «думки Творця Всесвіту».

Погляд Аґассіза не був рідкісним. Багато людей розглядало науку та релігію як цілком сумісні речі. Наукові відкриття часто сприймалися як докази існування Величного Творця. Одначе ледь помітна тріщина між релігією та наукою уже розросталася.

Коріння пускає скептицизм

У праці «Основи геології», перший том якої вийшов 1830 року, Чарлз Лайєль піддав сумніву біблійну розповідь про творення. Лайєль заявив, що процес творення не міг вкластися у шість буквальних днів. Фізик Фред Гойл написав: «Книги Лайєля зробили чимало для того, щоб переконати світ у цілому, що Біблія може принаймні в дечому, але помилятися,— до того часу немислима річ»a.

Таким чином було закладено підвалини скептицизму. В уяві багатьох між наукою та Біблією більше не могло бути жодної гармонії. Зіткнувшись з вибором, багато хто віддав перевагу науці. «Праці Лайєля поставили під сумнів перші розділи Старого Завіту,— писав Фред Гойл,— а на зміну їм прийшла Дарвінова книжка».

«Походження видів» з’явилося саме вчас для тих, хто не хотів приймати Біблію як Боже Слово. Ідилія між людиною та наукою вже була у повному розквіті. Захоплену громадськість причарували обіцянки та здобутки науки. Наука, немов галантний кавалер, обсипала людину такими новаторськими дарунками, як телескоп, мікроскоп, паровий двигун, а пізніше електрика, телефон та автомобіль. Техніка посприяла промисловій революції, яка наділила пересічну людину небаченими матеріальними благами.

На противагу цьому релігія сприймалася як перепона на шляху до прогресу. Дехто почував, що вона тримає людей у стані заціпеніння, не дозволяє їм іти в ногу зі швидкими поступами науки. Голосно й сміливо почали проголошувати свої погляди атеїсти. Справді-бо, як писав Річард Докінс, «Дарвін надав людям можливість бути атеїстами на підставі задоволення своїх інтелектуальних потреб». Наука ставала для людства новою надією на порятунок.

Попервах релігійні провідники чинили опір теорії еволюції. Та спливали десятиріччя, і духівництво в цілому вже схилялося до загальнопоширеної думки, сповідуючи суміш еволюції і творення. У газеті «Нью-Йорк таймс» 1938 року з’явився такий заголовок: «У своєму звіті англіканська церква обстоює еволюційну ідею творення». У тому звіті, складеному спеціальною комісією під керівництвом архієпископа Йорку, говорилося: «Не можна шукати закидів проти теорії еволюції у двох розповідях про творення в книзі Буття I і II, оскільки між освіченими християнами загалом визнано, що вони мають міфологічне походження і що їхня цінність для нас є радше символічною, ніж історичною». Комісія під проводом архієпископа підвела такий підсумок: «Ви можете думати, як хочете, і все ж бути християнином».

Такі спроби примирити Біблію з еволюційною теорією в очах багатьох тільки підривали довіру до Біблії. Як наслідок цього, стало поширюватися скептичне ставлення до Біблії, котре існує до сьогодні, зокрема навіть між деякими релігійними провідниками. Типовим є коментар єпископа єпископальної церкви в Канаді, який стверджував, що Біблія була написана в донаукову епоху і тому відображає її передсуди та невігластво. Він сказав, що Біблія містить «історичні помилки» та «жахливі перебільшення» щодо Ісусового народження та воскресіння.

Отож багато хто, включаючи представників духівництва, поспішив дискредитувати Біблію. Куди ж завів такий скептицизм? Яку надію було дано взамін? Дехто з тих, чия віра в Біблію похитнулась, звернувся до філософії та політики.

Вплив на філософію та політику

«Походження видів» запропонувало свіжий погляд на людську поведінку. Чому один народ здобуває перемогу над іншим? Чому одна раса має перевагу над іншою? «Походження видів», акцентуючи природний добір і виживання найбільш пристосованих, висунуло пояснення, котре підштовхнуло до дії передових філософів XIX сторіччя.

Фрідріх Ніцше (1844—1900) і Карл Маркс (1818—1883) були філософами й у той же час мали могутній вплив на політику. Обидва були в захопленні від еволюційної теорії. «Дарвінова книга дуже важлива,— сказав Маркс,— вона служить мені природничою науковою основою для історичної класової боротьби». Історик Вілл Дюрант назвав Ніцше «дитиною Дарвіна». Книжка «Філософія: історичний нарис» (англ.) підсумовує один з поглядів Ніцше: «Дужий, сміливий, владний, гордий найліпше підходить суспільству майбутнього».

Дарвін написав у листі другові, що, на його думку, в прийдешньому «безмежне число нижчих рас по всьому світі буде знищено більш цивілізованими расами». За прецедент він взяв підкорення європейськими народами інших і відніс його на рахунок «боротьби за існування».

Сильні світу цього негайно вхопилися за такі заяви. У своїй книжці «Історичні нариси» (англ.) Г. Дж. Уеллс написав: «Панівна верхівка наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя вважала, що володарює завдяки боротьбі за існування, за якої сильні й спритні дістають перевагу над слабкими й довірливими. Відтак вони гадали, що повинні бути сильними, енергійними, безжалісними, «практичними», егоїстичними».

Отже, «виживання найбільш пристосованих» набуло філософського, соціального та політичного підтексту, причому часто абсурдного ступеня. «Для декого війна стала «біологічною необхідністю»,— пишеться у книжці «Віхи історії» (англ.). У цій же книжці зазначається, що протягом наступного століття «дарвінівські ідеї склали істотну частину Гітлерової доктрини расової вищості».

Звісна річ, ні Дарвін, ні Маркс, ні Ніцше не могли за свого життя побачити, правильно чи неправильно застосовуватимуться їхні ідеї. Вони сподівалися, що боротьба за існування поліпшить людський талан. У «Походженні видів» Дарвін писав, що «всі якості, тілесні і розумові, будуть прагнути до удосконалення». Священик та біолог двадцятого сторіччя П’єр Теяр де Шарден погодився з цим, теоретизуючи, що зрештою відбудеться «еволюція розумів усього людського роду; усі будуть злагоджено прямувати до однієї мети».

Деградація, а не вдосконалення

Чи спостерігаєте ви таке вдосконалення? Книжка «Тримаючись міфу» (англ.) так прокоментувала оптимізм Теяра де Шардена: «Де Шарден, напевно, випустив з уваги історію людського кровопролиття і расистських режимів, як, скажімо, апартеїду у Південно-Африканській Республіці. Він справляє враження людини, що не живе в цьому світі». Замість робити поступи на шляху до єдності, людська спільність переживає у цьому сторіччі расові та національні чвари безпрецедентних масштабів.

Надія, висунута в «Походженні видів», що людина буде тримати курс на досконалість чи бодай поліпшення, зовсім не справдилася. І ця надія з бігом часу неухильно втрачає свою вагу, бо від часу загального прийняття теорії еволюції людство надто часто опускається до дикунства. Зважте на такий факт: понад 100 мільйонів чоловік загинуло у війнах протягом цього сторіччя, причому 50 мільйонів тільки у другій світовій війні. Пригадайте також етнічну різанину в Руанді та колишній Югославії, що мала місце останнім часом.

Чи це означає, що в минулі сторіччя не було воєн та звірств? Ні, вони, безперечно, були. Але прийняття еволюційної теорії, орієнтація на жорстоку боротьбу за існування, ідея виживання найбільш пристосованих не прислужилися людям на добро. Отже, хоча й еволюційну теорію не можна звинувачувати у всіх людських знегодах, вона допомагала підштовхувати людство до ще більшої ненависті, злочинності, насилля, неморальності та деградації. Оскільки широко визнано, що люди походять від тварин, то не дивно, що дедалі більше людей діють по-звірячому.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 6]

«Дарвінова книга... служить мені... науковою основою для історичної класової боротьби» (Карл Маркс).

[Вставка на сторінці 6]

«Безмежне число нижчих рас по всьому світі буде знищено більш цивілізованими расами» (Чарлз Дарвін).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 6]

U.S. National Archives photo

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 6]

Copyright British Museum