Звитяга меншини в уніфікованій країні
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ЯПОНІЇ
СІМ телевізійних камер, а також десятки репортерів чекали на молодого позивача, що мав з’явитися в прес-центрі Суду Осакської префектури, і ось 19-річний Кунігіто Кобаяші та його батьки ввійшли до конференц-залу із широкими усмішками на обличчях. Коли вони відповідали на запитання репортерів, фотоапарати не переставали виблискувати спалахами.
«Я дуже щасливий, що отримав справедливе рішення суду,— сказав Кунігіто.— Я хотів би побачити світ, де всі, незалежно від релігійних переконань, мали б право продовжувати навчання, переходити на наступний курс і закінчувати будь-який навчальний заклад».
Суд Осакської префектури відмінив рішення нижчого Районного суду Кобе й присудив Кунігіто те, чого той шукав,— право отримати освіту, незважаючи на його релігійні переконання.
Спірний предмет
Протягом цього судового процесу темою диспуту стала правомірність виключення Кунігіто з Муніципального технічного коледжу в Кобе (для скорочення називатимемо коледж у Кобе) за те, що він не брав участі в тренуваннях з кендо (японський вид фехтування) на релігійних підставах. Після рішення Осакського суду вважати дії коледжу — відмову Кугініто у переведенні його на наступний курс і зрештою виключення — незаконними, Кунігіто висловив своє бажання відновити навчання на інженера-електрика. Перші три роки цього технічного закладу з п’ятирічним терміном навчання рівноцінні трьом рокам середньої школи.
Коледж у Кобе наполягав, аби Кунігіто брав участь у тренуваннях з кендо, що було частиною фізичної освіти коледжу. Однак через те, що він був Свідком Єгови, його навчене Біблією сумління не дозволяло йому займатися мистецтвом бою. Кунігіто розгорнув Біблію і пояснив свою позицію перед репортерами під час прес-конференції: «Мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Ісаї 2:4).
Але чому ж цей молодий студент був вимушений вдатися до закону, аби забезпечити собі свободу релігії і право на навчання? Професор Коджі Тонамі з Цукуба університету зазначив: «Через байдужість та відсутність розуміння можуть накладатися несподівані обмеження на віру релігійних людей». Хоч і уряд чи громада не навмисно пригноблює релігію, таки існують випадки, коли релігія мимовільно пригнічується.
Чому такі «несподівані обмеження» накладаються на права меншин? «Тому що японці дуже шанують суспільну систему, а це примушує меншість підкорятися правилам більшості»,— відповідає професор Гітоші Серізава з Аояма Ґакуїн університету. Тиск, щоб підкоритися правилам суспільства, й справді дуже великий в Японії.
Для молоді не дуже легко перебувати в навчальних закладах, в яких піддають остракізму тих, хто відрізняється від маси. І це турбує не лише релігійні меншини. Розгляньмо цю справу із самого її початку й подивімося, в чому полягало спірне питання та як це судове рішення стосується широкого загалу.
Встановлення прав меншини
Коледж у Кобе до 1990 року не вимагав від студентів навчатися мистецтва бою. Але, збудувавши гімнастичний комплекс із залом для занять з мистецтва бою, коледж почав вимагати від студентів навчатися боротьби кендо. В 1990 році факультет фізичного виховання коледжу зайняв негнучку позицію щодо Свідків Єгови, які поступили туди навчатися у 16-річному віці. На їхнє прохання звільнитися від занять з кендо один вчитель сказав: «Полиште коледж, якщо ви не бажаєте робити те, що він вимагає від вас!»
Молоді Свідки, які непохитно дотримувалися своєї віри, втратили можливість перейти на наступний курс. Інший вчитель сказав: «Вам ні в чому не буде поступки, навіть якщо ви й докладатимете зусиль в інших формах [фізичного виховання]». П’ять студентів таки вирішили жити згідно зі своєю вірою, що ґрунтується на Біблії, і не піднімати меча, навіть якщо він виготовлений з бамбука. Троє з них були охрещеними Свідками Єгови, а інші два — неохрещеними, але мали таку ж непорушну віру в Біблію. Вони були готові погодитись на будь-яку іншу альтернативу.
Унаслідок їхньої позиції їх не перевели на наступний курс. Коли розпочався новий навчальний 1991 рік, фізкерівники зібрали п’ятьох студентів, що не бажали брати участі у заняттях з кендо та дев’ятьох першокурсників, котрі поділяли ті ж самі переконання, й сказали: «Вам слід мати непомірно високі оцінки, якщо ви бажаєте перейти на наступний курс. Але ніхто з вас не отримає таких оцінок». Далі вчителі повідомили їм: «Це не обов’язкова освіта. [В Японії обов’язкова дев’ятирічна освіта]. Тому ми можемо сказати вам: «Забирайтеся геть».
П’ять студентів подали позов на коледж у Районний суд міста Кобе, запевняючи, що дії коледжу суперечать їхнім конституційним правам на свободу віросповідання та на освіту. Разом з тим цих п’ять студентів звернулися до Районного суду міста Кобе, а згодом і до Суду Осакської префектури з проханням припинити насильну відмову перевести їх на наступний курс, щоб вони могли й далі навчатися під час судової справи. Однак це прохання обидва суди відхилили.
Двом із п’яти студентів було знову відмовлено в прийнятті заліку з фізичного виховання протягом наступного навчального року, і їм загрожували виключенням. У результаті цього один з них залишив коледж через наполягання самого коледжу. Інший не хотів погодитись з пропозицією коледжу добровільно залишити його. Цей студент, а саме Кунігіто Кобаяші, був виключений.
Правила цього коледжу твердять, що студент, котрий двічі не здав семестру, повинен бути негайно виключеним як «неуспішний у навчанні й без перспективи на закінчення коледжу». Але чи був Кунігіто «неуспішний у навчанні»? Навіть якщо враховувати фізичне виховання, яке він, через те що не брав участі у тренуваннях з кендо, здав на 48 (найвища оцінка 100), його середня оцінка з усіх предметів була 90,2. Він був найуспішнішим студентом з усіх 42 у класі! Його поведінка була хорошою, й він бажав навчатися.
Було подано прохання до Районного суду міста Кобе, а згодом і до Суду Осакської префектури, аби покласти край такому примусовому виключенню. Але обидва суди відхилили прохання.
Рішення Районного суду
Двадцять другого лютого 1993 року, майже по двох роках з часу подачі п’ятьма студентами позову, Районний суд Кобе виніс рішення на користь коледжу. «Не можна заперечити, що свобода віросповідання позивачів дещо обмежувалася вимогою коледжу брати участь у заняттях з кендо»,— визнав головний суддя Тадао Цуджі. Але він дійшов висновку, що «дії коледжу не порушують конституційного права».
Студенти негайно апелювали справу до Суду Осакської префектури. А втім, рішення Районного суду схвилювало багатьох мислячих людей. Одна особа висловилась у колонці від читачів газети «Майніті»: «Цього разу рішення зосереджувалось довкола вироку, «який порушує релігійну нейтральність щодо толерування неучасті в уроках кендо на релігійному ґрунті». Проте нейтральність означає не підтримувати жодну із сторін. А коли питання торкається релігійної нейтральності, на порядку денному стоїть захист віри меншин від більшості. Тому таке рішення фактично заперечує свободу релігії, і суд, по суті, порушив закон про релігійну нейтральність».
Це схвилювало багатьох людей і спонукало їх висловити власну думку. Доктор Такеші Кобаяші, професор права з Нанза університету, висловив свою думку стосовно цієї справи перед Судом Осакської префектури, де зокрема він сказав: «Ця судова справа фактично піднімає питання перед судами нашої країни, як їм захищати права меншин... Коледж під приводом відокремлення релігії від держави, а також нейтральної позиції шкільної освіти категорично відмовився толерантно ставитися до релігійної позиції меншості на підставі загальної думки більшості. Рішення суду першої інстанції поблагословило такі дії, назвавши їх законними й конституційними. Однак навіть якщо віра меншості не зовсім вкладається у рамки того, що є загальноприйнятим як релігія, якщо така віра є щирою, її слід поважати. Від суду особливо вимагається виносити рішення, маючи на увазі те, що він є головним захисником меншини».
Інший фахівець права, професор Тецуо Шімомура з Цукуба університету, сказав: «Хвилює те, що в цій справі все ще простежуються вкорінені тиранічні тенденції з боку коледжу». Він сказав у телевізійному інтерв’ю, що це виказує провину педагогів, які виключили студента й не запропонували йому жодних альтернатив, їхні дії також виказують брак уваги до благополуччя студента.
Двадцять другого лютого 1994 року Асоціація адвокатів міста Кобе офіційно рекомендувала директору коледжу в Кобе поновити Кунігіто у навчальному закладі. У рекомендації говорилось, що небажання коледжу перевести Кунігіто на наступний курс було посяганням на його свободу віросповідання та право на освіту.
Справедливе рішення
Під час розгляду апеляційної заяви четверо позивачів, окрім Кунігіто, вирішили забрати свої заяви назад. Причиною було те, що трьом з них дозволили перейти на наступний курс, а одного змусили залишити коледж. Це викликало диспут, що зосереджувався на тому, як коледж повівся з Кунігіто.
А втім, четверо колишніх одногрупників Кунігіто морально підтримували його, завжди намагаючись бути присутніми на слуханні справи. Студент, котрого змусили залишити коледж, заощадивши свій малий заробок, який він мав від неповного дня праці, пожертвував Кунігіто на підтримку правової баталії у цілому 100 000 єн.
Двадцять другого грудня 1994 року Кунігіто разом з іншими студентами чекав на заключні слова головного судді Рейсукі Шімада із Суду Осакської префектури.
«Початкове рішення скасовано»,— заявив суддя Шімада.
Суддя Шімада у своєму епохальному рішенні заявив, що Кунігіто керувався щирими мотивами, уникаючи занять з кендо. Суддя сказав, що коледж у Кобе відкритий для широкого загалу, тому цей навчальний заклад зобов’язаний зважати на вплив освіти на студентів. Він також заявив, що відмова навчатися кендо обійшлась Кінігіто великими збитками й що виключення його було не чим іншим, як насильним позбавленням усякої можливості отримати подальшу освіту.
Суддя Шімада наказав коледжу розробити альтернативні заняття. Такі альтернативні заняття, сказав він, аж ніяк не підтримують релігії скаржника, вони не допомагають їй і не пригноблюють інших студентів. «Не існує доказів, що обвинувачувана сторона [коледж] детально продумала альтернативне навчання,— сказав суддя,— Натомість... обвинувачувана сторона уперто дотримувалася політики нетерпимості щодо неучасті в навчанні кендо й навіть не розглядала можливості альтернативного фізичного навчання».
Як це рішення стосується вас
Чому вас повинна цікавити звитяга юнака, що належав до суспільної меншини? У своїй книжці «Суд і Конституція» (англ.) Арчіболд Какс, колишній спеціальний прокурор «уотергейської справи», поставив подібне запитання стосовно судової справи про відмову Свідків Єгови салютувати прапору Сполучених Штатів Америки: «Чому ми повинні турбуватися духовною свободою цієї незначної меншини?»
Відповідаючи на це запитання, Какс говорить: «Частково відповідь полягає у правилах власної гідності, на котрих спочиває наше суспільство,— гідності, котру мають як ортодокси, так і дисиденти. Також частково відповідь полягає у розумінні того, що коли держава не дозволить Свідкам Єгови говорити... то наступними жертвами можемо стати ми».
Професор Такеші Гірано з Рюкоку університету дійшов такого ж висновку, як і Какс, і висловився про справу, пов’язану з кендо, так: «Мислячі люди розуміють, що своєю свободою віросповідання, яку нині мають у Сполучених Штатах Америки, вони зобов’язані Свідкам Єгови, які відвойовували свої права у багатьох судових справах. Я сподіваюся, що у нашій країні [Японії], свобода віросповідання твердо встановиться й укріпиться завдяки такій справі, як ця».
Свідки Єгови робили все, що можливо, захищаючи свою віру, й вони вклали велику лепту у формування елементарних прав людини XX сторіччя. У багатьох країнах Свідки Єгови наполегливо ведуть судові справи, відстоюючи права пацієнта на свідому згоду щодо лікування, за право людини самій вирішувати, яким чином виявляти повагу до національного прапора, й за право кожного розповідати про власну віру іншим. Звитяга в Суді Осакської префектури перегорнула ще одну сторінку історії Свідків Єгови, які внесли частку у формування прав меншин.
Повага до людей з інакшими цінностями
Окрім захисту прав людини, питання терпимості віри меншин відзначається на нашому житті ще іншим способом. Професор Канаме Саруя з Жіночого університету в Комазава сказав стосовно цієї справи: «Свобода релігії, яку дозволяє конституція, проігнорувалась лише тому, що [студент] відрізнявся від інших. В Японії дуже популярно не сприймати все, що відрізняється від прийнятого».
У сьогоднішньому суспільстві тиск, аби викорчовувати все, що відрізняється від загальноприйнятого, дуже великий. В Японії, як також в інших країнах, у навчальних закладах трапляються дуже часті вияви хуліганства з метою піддати остракізму тих, хто відрізняється від інших. Висловлюючись про проблеми хуліганства в школі, Гіроші Йошіно, генерал токійської поліції, сказав, що, за опитом, проведеним Національним дослідницьким інститутом криміналістики, переважна кількість випадків хуліганства була спричинена реакцією хуліганів на тих, хто відрізнявся від інших. Він дійшов висновку: «Як на мене, нині значно виступає паталогічний елемент, коріння якого залягають глибоко в японському суспільстві, а саме елемент несприйняття будь-котрих відмінностей і того, що відрізняється фізично та розумово».
Схильність вилучати все, що вирізняється в суспільстві, очевидна всюди, не лише в Японії. А втім, ключ до мирного співіснування полягає в спроможності людей толерувати осіб з інакшими цінностями. Стосовно цього в редакційній статті газети «Асахі» писалось, що рішення Районного суду Кобе й Суду Осакської префектури «були діаметрально протилежними». «Два рішення,— писалося в газеті,— здається, символізували два способи мислення», один — зосереджений на тиранії адміністрації, інший — на толеруванні осіб з інакшими цінностями.
Чи ви готові толерувати цінності інших? Чи ви охочі зрозуміти позицію інших? Цікаво, що Арчіболд Какс, про котрого вже згадувалось, додав ще одну причину, чому слід турбуватися меншинами: «Частково вона полягає в усвідомленні, що деякі незвичайні меншини, можливо, побачили правду — правду, з якою можна зволікти або загубити назавжди, якщо пригноблювати меншину, що проголошує її».
Мабуть, коледж у Кобе не цікавився правдою, яку можна пригнітити, як також не виявляв терпимості. Радше він апелював до Верховного суду Японії. Яке буде рішення Верховного суду? Нам слід чекати.
[Ілюстрація на сторінці 14]
Кунігіто (в центрі) та четверо початкових позивачів.