Верховний суд Канади за батьківські права

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У КАНАДІ

ЯКЩО ваша дитина потребує серйозного лікування, то природно, що ви, оскільки любите свою дитину, занепокоєні та стривожені її долею. Наскільки ж потішає та заспокоює, коли відповідальні лікарі співчувають вам та ставляться до вашого вибору лікування з повагою! Однак бувають ситуації, коли лікарі вдаються до самоправних дій та ігнорують бажання батьків. Дуже часто це закінчується душевною травмою.

У Канаді законодавчі акти про добробут дитини надають права урядовим особам переймати батьківську відповідальність за дітей на себе. Чотири провінції уповноважують уряд відхиляти батьківські рішення без судового слухання справи. У зв’язку з цим в усіх батьків та дітей виникають важливі питання. Що в такому разі дозволено батькам вирішувати за дітей? Якщо уряд втручається в батьківські рішення, то яке слід прийняти судочинство, аби головні засади правосуддя сприяли благополуччю батьків та дітей? Чи конституція захищає батьківське право вирішувати за дітей?

Одна стаття газети «Торонто стар» за 3 березня 1995 року підсумовувала ці питання, коли розглядала справу 1983 року, пов’язану з передчасно народженою дівчинкою. Її батьки були Свідками Єгови. «[Вони] погоджувалися на більшість методів медичного лікування, але відмовлялися від переливання крові. Лікарі звернулися до суду. Суддя надав повноваження вирішувати справу Товариству допомоги дітям. Кров була влита дитині через три тижні після судового рішення, й то лише для підготовки немусового обстеження ока й можливої операції на око. Батьки зверталися з протестом у всі інстанції, аж до Верховного суду».

Рішення суду було проголошено 27 січня 1995 року, і хоча Верховний суд не спростував скоєного 1983 року, таки п’ять з дев’яти суддів встановили директиви, що запобігають надуживанню урядової влади. Судове рішення затвердило батьківські права вирішувати за своїх дітей, до якого медичного лікування їм вдаватися.

Зокрема суд розглянув батьківське право робити рішення у світлі свободи релігії, яку гарантує «Канадська хартія прав та свобод». Суддя Жерард ля Форест від більшості голосів заявив: «Права батьків виховувати дітей за власними релігійними переконаннями, в тому числі ті, що пов’язані з лікуванням та іншими справами, є рівносильними аспектами свободи релігії».

Верховний суд Канади вперше базував своє рішення щодо свободи релігії, в тому числі прав батьків вирішувати методи лікування своїх дітей, на підставі цієї хартії. Суддя ля Форест чіткіше сформулював цей принцип, коли зокрема висловився: «Я не хочу сказати, що уряд не має права втручатися, коли слід захистити незалежність дитини чи її здоров’я. Але таке втручання повинно бути виправданим. Інакше кажучи, батьківське право вирішувати за дітей мусить мати захист хартії, аби втручання уряду можна було контролювати судами й дозволяти таке втручання лише тоді, коли воно відповідає пунктам, зазначеним у хартії».

У відповідь на слова двох співсуддів суддя ля Форест підкреслив необхідність мати солідну підставу на втручання в батьківські права вирішувати за дітей: «Дещо у їхніх словах можна трактувати так, що підтримкою батьківських прав було знехтувано лише тому, що, на думку якогось медика, слід було призначати саме таке лікування, а не інакше. Мене дуже хвилювало б, якби певний медик міг нехтувати батьківськими поглядами й не пояснювати причини такого нехтування».

Батьківське право вирішувати за дітей питання медичного лікування було визнано конституційним правом, яке зазначено в «Канадській хартії прав та свобод». Отже, посадовим особам педіатрії та суддям адресувалася недвозначна звістка. Вони мусять діяти чуйно й з належною повагою до батьківських прав. Відповідальним лікарям теж слід з готовністю прийняти таке керівництво щодо підтримки батьківського вибору лікування дітей розсудливими альтернативними методами, в тому числі безкровними.

У зв’язку з поточними дебатами про переливання крові та його ризик для здоров’я, в тому числі ризик підхопити СНІД, цінним є коментар судді ля Фореста, що сказав: «Стривожений голос апелянта в даному судовому зверненні ставить під сумнів доречність лікувати методами, медична користь котрих дуже сумнівна... Одначе медичні факти, представлені 1983 року... не дозволяють нам ставити під сумнів необхідність переливання крові, хоча й дехто з огляду на минуле схильний до цього. А втім, це судове звернення лише нагадує нам необхідність ретельного розгляду справи, коли відхиляється відмова батьків від переливання крові» (курсив наш).

У вищезгаданій статті газети «Торонто стар» підсумовувалось: «Чого було досягнено рішенням Верховного суду? По-перше, якщо виникають розбіжності в поглядах між лікарями та батьками, то в лікарів, батьків, працівників соціальних установ та суддів тепер є вказівки, як їм діяти. По-друге, наголос на медичному альтернативному лікуванні повинен дати зелене світло переливанню інших препаратів, бо розробляється дедалі більше безкровних препаратів і вони стають чимраз доступнішими. По-третє, коли робитиметься рішення переглянути батьківське тверде слово, то повинно провестися ретельне судове слухання справи, під час котрого державним діячам та лікарям слід обов’язково довести необхідність такого втручання».

Поза всяким сумнівом, практикуючі лікарі, судді та батьки в інших країнах погодяться з необхідністю та конструктивністю вказівок, сформованих рішенням більшості членів Верховного суду Канади. Ми сподіваємось, що практикуючі лікарі у всіх країнах і далі лікуватимуть з чуйністю та співчуттям, зважаючи на права як дітей, так і батьків.