Старовинна традиція американських індіанців

ХОЧ би де ви подорожували по світі, у кожному місці є свої особливі види традиційного мистецтва. В магазинах сувенірів та рідкісних речей звичайно можна придбати картини, статуетки, різьбарські вироби, кераміку або інші предмети. Чи ви колись купували щось з тих виробів, аби прикрасити свій дім? Якщо так, чому б не подивитися, де дійсно була зроблена ця річ? Не дивуйтеся, коли побачите, що її виготовили в іншій країні.

Протягом століть майстри ставили свої ініціали на нижній частині виробу, щоб вказати, чиє це твориво. Проте сьогодні ви скорше знайдете клеймо або штамп, який показує, що предмет виготовлений на фабриці, а не ручним способом. Ці фабричні близнюки стають все популярнішими, й все складніше відшукати традиційну ручну роботу. Проте чи можливо ще знайти традиційні, виготовлені на місці речі?

Відвідини резервації американських індіанців

Такі речі й справді ще можна знайти, в чому ми переконалися, відвідавши своїх друзів, американських індіанців, які все ще займаються своїм традиційним мистецтвом. Вони належать до індіанського племені з Санта-Клара-Пуебло, яке славиться своєю полірованою чорною керамікою — однією з найгарніших у цілому світі. Їхній традиційний посуд сильно відрізняється від фабричних виробів, які можна побачити в багатьох магазинах на південному заході Сполучених Штатів Америки.

Наші друзі, Джо й Аніта, вже багато років виготовляють кераміку традиційним способом. Аніта почала займатися гончарством разом з матір’ю, коли їй було шість років. Один з виробів Аніти зараз можна побачити в Смітсонівському інституті у Вашингтоні (федеральний округ Колумбія), на виставці мистецтв індіанців Америки.

Ми приїхали до дому Джо й Аніти якраз тоді, коли вони готувалися розпочати виготовлення нової партії кераміки. Отже, зараз ми на власні очі побачимо, як це робиться. Колись ми самі виготовляли деякі керамічні вироби. Але ми робили це по-сучасному, використовуючи форми, керамічні маси та випалювальну піч. Те, що ми сподіваємось побачити, є стародавнім видом гончарства, який передавався з покоління в покоління. У цьому процесі не вживається жодної сучасної технології. Все від самого початку виготовляється вручну.

Збирання складників

Спочатку Джо й Аніті треба зібрати необхідні складники. Ми поїхали на їхньому пікапі до схилу гори, де вони добувають глину. Цю глину можна знайти на території резервації, та її дозволено брати тільки членам племені, яких у Санта-Клара-Пуебло живе приблизно 2400 чоловік. Більшість з них виготовляють кераміку традиційним методом, який виник приблизно в 1500-х роках н. е. Коли ми дісталися до схилу гори, Джо взяв своє кайло і попрямував до глиняної жили.

Жила простяглася горизонтально в основі гори. Джо треба було лягти на бік і довбати жилу кайлом, витягаючи шматки глини розміром приблизно з цеглину. Це може бути ризиковано, бо чим далі ти заглиблюєшся, тим більша ймовірність обвалу. Після того як Джо дістав приблизно 60—70 кілограмів матеріалу, який він назвав глиною дуже високої якості, ми могли йти далі. Але я не міг стриматися, щоб не спитати, чому вони не добувають за раз декілька сотень кілограмів глини, так вони могли б заощадити собі декілька поїздок до гори. Аніта пояснила: «Індіанці так не роблять». Вони беруть від землі тільки стільки, скільки можуть використати за один раз. Можна зіпсути багато глини, якщо дозволити їй валятися довкола й затвердіти.

Наступним був білий пісок, який можна набрати на іншій стороні гори. Це виявилось набагато легшим — просто начерпати одне чи два відра піску. Тоді ми повернулися додому.

Обробка

Спочатку глину декілька днів розмочують у воді. Тоді її три чи чотири рази пропускають через сито. Пісок також декілька разів просіюють. Після цього Джо змішує обидва складники до потрібної консистенції. Він не міряє ані глини, ані піску. Відчуття міри приходить з досвідом. У глині повинна бути певна кількість піску, щоб вона зберегла форму при випалюванні. Надто мало чи надто багато піску — і горщик трісне або розколеться. Аніта розповіла, що коли вона тільки почала робити керамічний посуд сама, то приносила глину своїй матері, щоб мати сказала, чи в глині достатньо піску. Незабаром Аніта навчилась визначати це сама.

Босими ногами Джо місив глину й пісок доти, доки не відчув, що вже достатньо. Тепер вони були готові робити кераміку. Вони працюють без жодних форм. Кожний виріб унікальний і виліплений руками. Аніта витрачає багато часу на ліплення свого виробу, перш ніж відкладає його вбік сушитися. Коли він наполовину висох і затвердів до стану цупкої шкіри, на ньому можна вигравірувати чи вирізати вручну візерунки або лінії. Тоді його лишають повністю висохти, що займає приблизно тиждень, залЛжно від вологості повітря. Тепељ виріб готовий до шліфування. ЦЛ усуває нерівності й готує глину до полірування.

Полірування робиться вручну гладеньким каменем з русла річки. Його потрібно виконувати дуже точно. Якщо полірувати трохи більше часу чи менше, ніж треба, виріб після випалюва⁄ня не буде блискучим. Вироби не вкривають поливою. Полірування надає їм чудовоЯо блиску.

Унікальний процес випалювання

Лишився останній крок — випалювання кераміки. Щоб зробити це, на дворі розкладають вогнище. Ніяких випалювальних печей! Піч створюють, ставлячи шматки дерева вертикально і накладаючи на них зверху ще деревини так, щоб все це мало форму печі з отвором для кераміки. Після цього деревину підпалюють. З досвіду вони знають, коли вогнище має якраз необхідну температуру, щоб закласти кераміку.

Природний колір випаленої кераміки червоний. Тоді, в точно визначений момент, Джо робить щось дивне. Він завалює вогнище кінським гноєм! Це й робить кераміку чорною. Коли зменшується кількість кисню, у глині відбувається хімічне перетворення червоного оксиду заліза на чорний оксид заліза. Зрозуміло, що за запахом завжди можна визначити, чи хтось в окрузі випалює чорну кераміку!

Закінчений виріб — це те, чим можна пишатися, і багато людей по цілому світі тішитиметься його красою. На початку такий посуд вживали у практичних цілях, наприклад для збереження у ньому різних потрібних у господарстві речей. У деяких місцевостях його й досі так використовують. Але один чудовий гончарний виріб прикрасить наш дім і буде гордо свідчити, що ми відвідували Санта-Клара-Пуебло, місце, де ще можна побачити старовинні традиції американських індіанців. (Надіслано.)

[Ілюстрації на сторінці 25]

Добуваються шматки глини розміром з цеглину.

Гончарні вироби ліплять руками.

Кераміку випалюють у традиційній печі.