Найсамотніший птах у світі

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В БРАЗИЛІЇ

ЯКЩО ви думаєте, що плямиста сова та білоголовий орлан перебувають під загрозою зникнення, значить, ви ще не чули про ара Шпікса. Історія цього бразильського птаха надає зовсім нового значення поняттю «зникаючі види». Проте щоб розповідь про найсамотнішого у світі птаха була повною, ми почнемо з XVII століття.

Джордж Марк Ґрев, голландський поселенець, який жив тоді в Бразилії, першим зробив запис про існування цього птаха та описав його. Невдовзі місцеве населення вже називало його «араріна азуль», або малий синій ара,— нескладна й підхожа назва. Птах зодягнений у синє, подекуди сіре вбрання. Його довжина — 55 сантиметрів, причому 35 сантиметрів припадає на хвіст, отже, він є найменшим з бразильських синіх ара.

«Пізніше, у 1819 році,— розповідає біолог Карлос Ямашіта,— вчені дали птахові офіційну назву Cyanopsitta spixii. Cyano означає «синій», а psitta — «папуга». А чому spixii? За поясненням біолога, це слово було додано на честь німецького натураліста Йоганна Баптиста Шпікса. Він був першим, хто вивчав цей вид у його природному середовищі серед нечисленних облямованих лісами заток у північно-східній частині Бразилії.

Як почав зникати вид

Треба сказати, що ара Шпікса ніколи не були надто численні. Навіть за днів Шпікса їх налічувалося тільки 180 особин, але з того часу ситуація постійно погіршувалась. Поселенці звели стільки лісів, де жили ці птахи, що в середині 1970-х років лишилося в живих тільки 60 ара. Однак, на жаль, це був тільки початок знищення.

Те, чого не зробили поселенці за три століття, птахоловам вдалося здійснити за декілька років — по суті, вони цілком винищили популяцію ара Шпікса. У 1984 році на волі з 60 лишалося тільки 4 птахи, проте на той час птахівники були ладні заплатити за них будь-яку ціну, аж до 50 000 доларів за одного. Не дивно, що у травні 1989 року журнал «Тваринний світ» (англ.) повідомив, що минуло вже три роки з того часу, як дослідники бачили на волі останніх птахів. Через декілька місяців було оповіщено, що вже переловили всіх птахів, які лишалися. «Тваринний світ» з жалем зазначив, що ара Шпікса було завдано «останнього нищівного удару».

Несподіванка та надія

Біологи ще не встигли закрити в книгах розділ про ара Шпікса, коли люди, що жили поблизу місць поширення виду, повідомили, ніби вони бачили араріна азуль. Слідом за цим надійшли подальші повідомлення очевидців. Може птах вижив? Щоб з’ясувати це, в 1990 році п’ять дослідників спакували речі, необхідні для подорожі, взяли біноклі та записники й вирушили до місць, де жив ара Шпікса.

Після двох місяців безплідних пошуків дослідники побачили зграю зелених папуг мараканас, або ара Іллінґера, але у зграї помітили щось незвичайне. Один із птахів дуже відрізнявся — був більшим і синім. Це був останній ара Шпікса! Вони спостерігали за ним тиждень і дізналися, що Шпікс, від природи товариський, тримався разом з Іллінґерами, щоб справитися з самотністю та знайти партнера. Зелені птахи не мали нічого проти присутності синього побратима як друга, але створювати з ним сім’ю?.. Так далеко люб’язність товариства ара Іллінґера не заходила!

Тож відкинутий ара Шпікса кожного дня після заходу сонця відокремлювався від своїх товаришів і повертався до дерева, де він та його колишня подружня партнерка роками відпочивали разом. Так було до 1988 року, коли ловці схопили його єдину на все життя подругу та продали її в неволю. З того часу він спить там один — крихітний самотній клубочок синього пір’я високо на сухій гілці. Якщо не станеться чуда, останнього ара Шпікса, який знає, як вижити на волі, з часом спіткає доля додо — хіба що хтось знайде йому пару. Ця ідея здобула прихильність багатьох, і в 1991 році було розпочато «Projeto Ararinha-Azul» (Проект ара Шпікса). З якою метою? Щоб захистити вцілілого птаха, знайти йому подругу та допомогти їм стати парою, сподіваючись, що вони відновлять популяцію. Чи цей план спрацює?

Дещо вже зроблено. Поштове відомство Бразилії привернуло увагу людей до долі птаха, якому найбільше з усіх земних видів загрожує вимирання, видавши на його честь поштову марку. В той самий час біологи успішно згуртували 8000 жителів Кераси, міста на півночі штату Баія, біля якого живе птах, для того щоб допомогти йому вижити. Мешканці міста охороняють «свого» птаха, якого вони прозвали Северіно, так що ловці зараз ризикують бути спійманими на гарячому. Ця стратегія приносить добрі плоди. Северіно все ще літає довкола. Подолали й наступну перешкоду — переконали птахівників розлучитися з одним із шести птахів, які ще живуть у Бразилії в неволі. (Дивіться інформацію в рамці). Один власник погодився, і в серпні 1994 року молоду самочку, яку птахолови схопили ще пташеням, було відправлено до Кераси, щоб знову випустити її у природне середовище.

Повернути собі форму та познайомитися

Цю самочку ара помістили у великий пташник, розміщений на території самця, і посадили на природну дієту. Щоб підготувати її до життя на волі, піклувальники відучили її від соняшникового насіння, звичайної їжі в неволі, й подбали, щоб вона діставала насіння з соснових шишок та колючі місцеві ягоди, які ростуть у лісі. Її шлунок пристосувався добре.

Іншою частиною підготовчої програми стало щоденне тренування, потрібне їй з поважних причин. Очікувати від пташки, вирощеної у клітці, що вона триматиметься свого партнера, якому подобається пролітати за день біля 50 кілометрів, це все одно, що запропонувати поклоннику телевізора пробігти марафон. Отже, щоб вона зміцнила м’язи, біологи, які стежили за пташкою з неволі, заохочували її літати по пташнику скільки можливо.

Северіно не знадобилося багато часу, щоб виявити пташник. Побачивши самочку, він скрикнув, покликав її та підлетів до пташника на відстань біля 30 метрів. «Самочка,— розповідає Маркос Да-Ре, біолог, який працював над проектом,— відповіла на поклик з великим захопленням», коли побачила свого відвідувача. Її захоплення, за словами біолога, «сповнило нас надією.»

Вчитель і батько...

Нарешті прийшов довгожданий день — двері пташника розчинилися. Повагавшись півгодинки, самочка вилетіла з нього й влаштувалася на дереві десь на відстані 300 метрів від пташника. Але де ж був Северіно? Він знову ганявся за ара Іллінґера 20 кілометрів звідти. Чому ж він відлетів? Після місяців чекання, коли наступив шлюбний період, його майбутня подруга все ще була за ґратами. Напевно, він вирішив, як висловився біолог Да-Ре, що «маракана в руках краще, ніж араріна в клітці». Цього разу його наполегливість оплатилась. Одна самочка ара Іллінґера здалася й погодилася скласти йому компанію.

Незважаючи на це, біологи сподіваються, що, коли шлюбний період скінчиться, Северіно покінчить зі своїм залицянням, повернеться до свого житла, виявить вільну ара Шпікса й візьме її собі за подругу. Після цього від нього очікують, що він виконуватиме подвійну роль вчителя і батька. Оскільки він єдиний ара Шпікса у світі, що знає, як вижити на волі, йому доведеться вчити партнерку шукати собі їжу, притулок, а також, як вижити в одному з найбільш неродючих районів Бразилії.

...та творець історії

Отже, коли розпочнеться новий шлюбний період, біологи з Проекту ара Шпікса заохочуватимуть Северіно полишити переслідування ара Іллінґера та зосередитися на пошуках дуплистого дерева, яке послужило б сховищем для його партнерки. Якщо все буде добре, самочка ара Шпікса відкладе два маленьких яйця і через декілька місяців Северіно викладатиме науку виживання у класі з трьох осіб. Чи все станеться саме так?

«Потрібно часу, щоб відповісти на це запитання,— говорить біолог Ямашіта,— але цей проект є єдиним способом запобігти тому, щоб ара Шпікса не відійшли в минуле». Зараз залежить від Северіно, чи він вхопиться за цю можливість та покладе початок новому розділу. Якщо цей союз виявиться вдалим, всі, хто любить природу, а також і ара Іллінґера, зможуть зітхнути з полегшенням.

[Рамка на сторінці 24]

Птахи в неволі

За приблизними підрахунками, в клітках живуть ще 30 ара Шпікса. Філіппінським птахівникам вдалося вивести в неволі більше десятка цих бразильських птахів, які так і живуть тепер у тій азіатській країні. Решта птахів живе в Бразилії, Іспанії та Швейцарії. Проте їм усім бракує знання, яке має Северіно,— знання про те, як вижити на волі.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Зберігся хоч на поштовій марці.

[Відомості про джерело]

Empresa Brasileira de Correios e Telégrafos