СНІД в Африці — Наскільки відповідальне загальновизнане християнство?

Від нашого кореспондента в Африці

У цій статті термін «християнський світ» стосується загальновизнаного, а не біблійного християнства.

Християнський світ

Під цим терміном розуміються ті частини світу, більшість мешканців яких визнає християнську віру.

СНІД

«Нова інфекційна хвороба, яка характеризується переважним ураженням імунної системи й швидко поширюється по планеті» («Посібник з діагностики, терапії та профілактики інфекційних хвороб в умовах поліклініки»).

СНІД став глобальною епідемією. Підраховано, що 17 мільйонів чоловік вже заражено ВІЛом — вірусом, котрий викликає СНІД. І він швидко поширюється.

Тимчасом як багато уваги приділялося медичним, політичним та психологічним питанням, що причетні до поширення епідемії, мало досліджувалося причетність релігії до епідемії. Отже, ідея причетності релігії до поширення СНІДу може здаватися читачам надуманою. Але коли й справді розглянути хід подій на африканському континенті, то це не здаватиметься абсурдом.

СНІД уражає Африку з особливою лютістюa. Існує думка, що 67 відсотків усіх хворих на СНІД у світі припадає на цей континент. У Чаді кількість зареєстрованих захворювань за минулих п’ять років збільшилась у 100 разів. Однак підраховано, що реєструється лише третина усіх захворювань. Згідно з повідомленням Всесвітнього банку, СНІД є головним чинником смерті серед дорослих у багатьох африканських містах.

Чи й справді релігія відіграла якусь роль?

Авжеж, християнство (релігія, котрої вчив Ісус Христос) не може нести відповідальність за це лихо. Проте, як показано нижче, термін «християнський світ» включає в себе ті країни, в котрих люди заявляють, що є християнами. Безперечно, загальновизнане християнство причетне до цього. Ми не хочемо сказати, що церкви створили чи безпосередньо поширили вірус СНІДу. Але СНІД поширюється в Африці головним чином через розпусну гетеросексуальну поведінку людейb. Отже, СНІД можна назвати моральною проблемою, з чого випливають деякі неприємні релігійні запитання. Та й зрештою, африканське «християнство» є прямим продуктом західних країн. Керівники церкви перейняли на себе обов’язок навертати африканців на власну релігію, твердячи, що вона уможливить африканцям ліпше життя, ніж традиційне. Але чи й справді вплив загальновизнаного християнства поліпшив мораль новонавернених? Криза поширення СНІДу чітко показує, що відбулося якраз протилежне.

Для прикладу візьмімо Чад. У ньому є чотири головні міста, і у трьох з них переважає «християнське» населення. Четверте — здебільшого мусульманське. Однак вірус лютує у трьох «християнських» містах! Подібна ситуація простежується по цілому континенті. У Центральній і Південній Африці рівень зараження вірусом значно вищий, ніж у Північній Африці, де більшість — мусульмани.

Як Африка стала «християнською»

Чому вірус так швидко поширюється серед людей, які вважають себе послідовниками Христа? По суті, хоч багато африканців і називають себе християнами, мало хто з них дотримується моральних принципів християнства, що описані в Біблії. Здається, це стало прямим результатом методу, яким місіонери загальновизнаного християнства «навертали» африканське населення.

У XVIII і XIX сторіччях традиційні віровчення загальновизнаного християнства зазнавали нападок. Популярності набула наукова критика Біблії, яка зводила цю книгу до рівня звичайної літературної пам’ятки. Теорія еволюції почала схвально сприйматися навіть серед духівництва. Було посіяно сумніви. Люди почали вагатися у достовірності Святого Письма. Не дивно, що у такій атмосфері зусилля кліру загальновизнаного християнства «навернути» африканців мали цілком світське забарвлення. Церковні місіонери проповідували соціальний євангелізм, більше наголошуючи на гуманних учинках, ніж на дотримуванні біблійних принципів моралі. Місіонери, можливо й неумисно, фактично допомогли підірвати сформовану на той час моральну структуру.

Наприклад, в африканських цивілізаціях віддавна панувала полігамія. А втім, рідко хто вів безладне статеве життя, бо більшість племен мали суворі закони стосовно перелюбу. Джозеф Дарнас, шкільний вчитель на пенсії, добре знаний у Чаді, сказав нашому кореспонденту, що до прибуття церковних місіонерів «уважалося, що перелюб принесе нещастя». У результаті цього «винних суворо каралося за те, що вони наражали на небезпеку цілу общину,— часто навіть смертю». Забобон? Так, але подібні переконання стримували людей від безладного статевого життя.

Прибули місіонери загальновизнаного християнства. Вони проповідували проти полігамії, але не докладали жодних зусиль, щоб утвердити біблійні принципи моралі. Хоч і Біблія каже, що непокаяних блудників та перелюбників слід виключати з християнського збору, церкви загальновизнаного християнства рідко коли вдавалися до дисциплінарних заходів проти лиходіїв (1 Коринтян 5:11—13). Останнім часом багато видатних африканських політиків здобули недобру славу за свої аморальні зв’язки, проте й далі залишаються членами церков з доброю репутацією. Подружня вірність серед номінальних християн Африки не користується популярністю.

А ще духовні особи подають пастві поганий приклад. У цій зосередженій на родині культурі мати багато дітей у подружжі вважається нормальним явищем. Можливо, з цієї причини чимало католицьких священиків уважає, що їм можна нехтувати обітницею цнотливості та целібату. Газета «Нью-Йорк таймс» за 3 травня 1980 року повідомляла: «У багатьох частинах скребу... священики та єпископи полігамні».

Тому слід сподіватися, що такі подружжя не оформлені так, як цього вимагає закон, і «дружини» практично є звичайнісінькими наложницями. Таку хибну поведінку не можна зігнорувати як щось незначне. За вищезгаданим журналом, «один відомий католицький церковник» визнає, що «африканський священик є символом влади, впливовою персоною, а не слугою Ісуса Христа». Скидається на те, що ці «впливові персони» закликають: «Робіть, як я кажу, не як я роблю».

Навала західних розваг

Теж слід врахувати наплив розпусних розваг, що за минулі роки буквально затопили Африку. У Чаді неконтрольовані публічні відеосалони, що пропонують показ таких фільмів, існують по всіх усюдах — у приватних домах, гаражах і часто, коли настають сутінки, просто неба. Квитки на сеанси недорогі, часто коштують 25 франків (5 центів). Відео дивляться навіть малі діти. Звідки надходять ці фільми? Більшість із Сполучених Штатів Америки — країни, яка твердить, що є головним чином християнською!

Але чи засилля західної культури має якийсь вплив на глядачів? Один місіонер Свідків Єгови з 14-річним досвідом діяльності у Центральні Африці сказав: «Місцеві люди практично не мають іншого контакту із західним світом, як тільки через відеокасети. Вони хочуть бути такими, як західні люди у цих фільмах. Мені ще не траплялися жодні дослідження, які б підтверджували це, але більшість людей розуміє, що такі розваги й справді заохочують до статевої неморальності».

Яка ж іронія, що працівники охорони здоров’я намагаються стримати поширення смертоносної хвороби, котра передається статевим шляхом, а так звані християнські країни пропагують аморальну й дуже ризиковану поведінку! Тимчасом як церкви не докладають жодних зусиль, аби припинити такий хід подій як удома, так і на вулиці, деякі африканські уряди, скажімо, Чаду і Камеруну, намагаються заборонити чи принаймні обмежити наплив порнографічного матеріалу до країн. Але неодноразово їхні зусилля не мали успіху.

Кінцевим результатом усього цього є повсюдний занепад моралі серед африканських «християн». Важкі економічні умови теж непомітно підточують людську мораль. Через безробіття чоловіки часто змушені місяцями відокремлюватися від родини у пошуках роботи. Вочевидь, такі чоловіки стають мішенями для місцевих проституток. Та й часто самі проститутки є жертвами убозтва. Не слід нехтувати й тим, що батьки вимагають надмірних викупів за наречених. Багато чоловіків не одружуються, бо не спроможні сплатити такий викуп. Тому дехто починає вести безладне статеве життя. У такій атмосфері морального й економічного безладдя СНІД поширюється швидко.

Подолання кризи

Зрозуміло, що у пов’язаній зі СНІДом кризі в Африці не слід звинувачувати лише загальновизнане християнство. Але те, що воно великою мірою винне у цьому, є гіркою правдою. Отже, людям, які бажають бути «істинними поклонниками» Ісуса, є над чим серйозно задуматися (Івана 4:23, Деркач).

Але полишмо звинувачення й подумаймо, як можна стримати епідемію СНІДу? Африканські уряди розпочинають кампанії запобігання СНІДу, заохочуючи населення користуватися презервативами. Але д-р Семюель Брю-Ґрейвс, нігерійський репрезентант Всесвітньої організації охорони здоров’я, відверто визнав: «Людина повинна засвоїти здоровий спосіб життя... а родина повинна... ухилятись від безладного статевого життя».

Ще задовго до того, як СНІД став побутовим словом, Біблія засуджувала безладне статеве життя й заохочувала цнотливість, самовладання та подружню вірність (Приповістей 5:18—20; 1 Коринтян 6:18). Від сотень тисяч Свідків Єгови в Африці можна з перших рук пересвідчитись, що ці принципи ефективно захищають людину від СНІДу та інших хвороб, які передаються статевим шляхом. Дотримуванням біблійних принципів вони фактично засуджують загальновизнане християнство. Ці правдиві християни також покладають надію на прихід нового світу, де «правда... пробуває» (2 Петра 3:13). Для людей, що мають віру, це єдиний спосіб подолати кризу, зумовлену СНІДом.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 20]

«У багатьох частинах скребу... священики та єпископи полігамні» («Нью-Йорк таймс»).

[Ілюстрація на сторінці 20]

Поганий приклад духівництва загальновизнаного християнства підлив оливи у вогонь епідемії статевої неморальності в Африці.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Молодь піддається впливу аморальних розваг, експортованих із «християнських» країн.