Матера. Унікальне печерне місто
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ
БЛИЗЬКО 50 років тому декому могло здатися, що ці дивні житла перетворилися у щось на зразок пекла Данте, так що урядовці видали наказ про переселення їхніх мешканців в інше місце. Нині ці житла знову частково заселені, і їх внесли до списку світових пам’яток культури й природи під охороною Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО).
Про що йде мова? І чому з плином часу ставлення до цих жител так змінювалося? Відповідь на перше запитання проста: мова йде про Сассі (що італійською означає «скелі») в місті Матері (Південна Італія), яке розташоване якраз трохи вище підбора італійського «чобота». Однак щоб відповісти на друге запитання, нам потрібно зрозуміти, що́ це за житла, і дізнатися трохи про їхню історію. Чому б нам не піти разом до Сассі й не довідатися чогось про них?
За словами письменника Ґвідо Пйовейне, «серед усіх італійських ландшафтів, які справляють незабутнє враження», Сассі відрізняється «незрівнянною красою». Ми підіймаємось на кручу над глибокою ущелиною, щоб побачити місцевість згори. Перед нами на протилежному боці ущелини розкинулося місто Матера. В яскравому світлі літнього сонця ми бачимо будинки, що туляться до скель; здається, що їх будували один на одному. Плутані вузенькі стежки між ними збігають до дна ущелини, вони нагадують сходи велетенського амфітеатру. А он у тих отворах у скелі, мабуть, живуть, або колись жили, люди. Це — Сассі, печерні житла, висічені в скелі!
Химерна атмосфера
Щоб потрапити в Сассі, центр стародавньої Матери, нам потрібно перейти через нове місто, на галасливих вулицях якого панує інтенсивний вуличний рух. Коли опиняєшся в старому місті, то здається, ніби перемістився туди з допомогою машини часу: одразу занурюєшся в атмосферу химерності, де хаос сучасного поступається о́бразам минулого.
Не сподівайтесь, що з печерних жител повиходять їхні мешканці. Нині вже майже неможливо побачити первісні стародавні гроти, оскільки перед ними вибудували фасади з вапняку, а то й цілі будівлі у стилях різних епох — готичному, бароко та сучасному. Вигляд вулиць постійно змінюється перед нашими очима.
Археологи вважають, що кілька тисяч років тому в цій місцевості оселилися кочівники, мабуть, пастухи. Численні природні гроти надали їм захисток від стихій та хижаків. Невдовзі люди жили вже у багатьох печерах. Як видається, археологічні знахідки вказують на те, що відтоді цю місцевість постійно населяли люди.
Однак Сассі заселялися поступово. За греко-римських часів на самому вершечку скелі існувало невеличке поселення; сьогодні там розташовується центр старого міста. У ті давні часи, пише Рафаеле Юра Лонго, на місці Сассі були «дві долини з незайманою природою, дві улоговини з боків узвишшя, на якому стояло старе місто над кручею ущелини; печери ще не були заселені... однак покриті густою рослинністю». На початку середньовіччя, коли в цій місцевості стали добувати м’який вапняк і будувати дороги, площі та будинки з каміння, яке лишалося внаслідок добування вапняку, Сассі набули свого типового вигляду.
Люди потребували будинків та приміщень, де можна було розводити і тримати худобу та виробляти сир. Однак основним їхнім заняттям залишалося землеробство. Городи розташовувалися на широких терасах, викопаних по боках кручі глибокої ущелини, над якою стояли Сассі. І нині можна побачити сліди цих терас. Сусіди по печерах спілкувалися між собою, виходячи на подвір’я.
Велетенська водозбірна система
Можна також сказати, що історія Сассі є постійною боротьбою й співжиттям людини з камінням і водою. Хоча у цій місцевості води ніколи не було вдосталь, однак у дощовий період вода, збігаючи в ущелину, вимивала ґрунт з терас, відвойованих у скель такою тяжкою працею. Тому-то мешканці Сассі усвідомлювали необхідність скеровувати дощову воду в канали і збирати її.
Однак яким чином і куди збирати воду? Люди почали викопувати на терасах водонепроникні цистерни. По системі каналів та ринв вода проходила до цих цистерн, які використовувалися спочатку переважно для сільськогосподарських робіт. За словами архітектора П’єтро Лауреано, кількість цистерн «перевищувала кількість населених печер і води було більше, ніж потрібно для пиття», а це показує, що «колись цистерни Сассі були велетенською водозбірною системою».
Завдяки цій системі було вдосталь питної води, і це було надзвичайно важливо, оскільки населення зростало дедалі більше. Згодом люди почали застосовувати оригінальний принцип водозбирання. Цистерни на однакових рівнях під’єднувалися одна до одної, а також до цистерн на інших рівнях. «Вони виконували роль гігантських дистиляторів, поступово очищуючи рідину, яка потрапляла з однієї цистерни в іншу». Потім вода поступала до криниць, котрих у Сассі було надзвичайно багато, а вже з них люди набирали воду для своїх потреб. Сьогодні можна побачити отвори цих криниць. Нечасто у таких посушливих місцевостях буває так багато води.
Будинок у скелі
Спускаючись вниз по сходах і йдучи плутаними вузькими вуличками, ми бачимо, що стародавнє поселення містилося на ярусах, тому-то часто ми йдемо по даху будинку, двері якого виходять на терасу внизу. Деколи можна побачити десять ярусів жител — одне над одним. У цій місцевості люди живуть у тісному зв’язку з камінням. В офіційних документах XIII сторіччя це поселення зустрічається під назвою «Сассі».
Ми зупиняємося перед одним з жител. Нас не повинен вводити в оману вишуканий фасад будинку, оскільки не так давно до будинку був добудований інший вхід з вапняку. Це типове житло Сассі. Переступивши поріг і спустившись вниз по сходах, ми потрапляємо до великої кімнати, де колись виконувалася більша частина робіт по господарству. Спустившись сходами ще нижче, ми проходимо до другої кімнати, за якою є ще й інша. Деякі кімнати були перероблені зі старих цистерн — в них замурували отвір вгорі, через який проходила вода, і побудували вхід, викопавши отвір з боку тераси. Найдальші кімнати колись використовувалися як приміщення для тяглової худоби, а родина жила в кімнатах, найближчих до виходу. Світло й повітря поступало в кімнати через великий отвір над дверима. Зрозуміло, що в наші дні мешканці Сассі не тримають худоби у своїх домівках.
Багато жител розташовані нижче рівня вулиці. Чому? Тому що вхід у деякі печерні домівки викопували під незначним кутом, щоб використовувати сонячне світло. Взимку, коли сонце у найнижчому положенні над горизонтом, промені потрапляють у будинок, освітлюючи й нагріваючи його, влітку ж сонячні промені доходять лише до входу, а всередині будинку зберігається приємна прохолода й вологість. У задній стіні висічена ніша з кількома «полицями». Це сонячний годинник, за яким можна визначати рух сонця протягом усього року. Коли ми виходимо з помешкання, у нас виникає дивне відчуття. Прохолода печер швидко змусила забути про літню спеку назовні!
Занепад і відродження
За винятком химерної атмосфери, багато що змінилося в Сассі. Хоча впродовж віків вони були придатними для мешканців міста, однак у XVIII сторіччі дещо змінилося. З появою нових будівель і вулиць стало не вистачати води, що викликало проблеми з регулярним усуненням відходів. Внаслідок цього збільшилася кількість захворювань. До того ж зміни в економіці цієї місцевості призвели до поступового зубожіння селянських родин Сассі, яких ставало чимраз більше.
Здавалося, що ніяк не можливо відвернути поступовий занепад колись прекрасної місцевості. Тому, маючи на меті вирішити всі проблеми раз і назавжди, у 1950-х роках уряд вирішив переселити всіх мешканців Сассі в інше місце. Для мешканців Матери з району Сассі, а їх було понад 15 000, це стало справжньою трагедією, особливо з огляду на суспільний фактор, оскільки розривалися тісні товариські зв’язки між сусідами.
Однак багато хто вважає, що не можна втратити це неповторне місто. Тому завдяки старанній праці реставраторів Сассі поступово повертається до життя й заселяється знову. Нині багато туристів бажають поринути в атмосферу старих площ і плутаних вуличок Сассі. Якщо ви колись потрапите в цей куточок світу, завітайте і в стародавнє місто, яке виросло зі скель.
[Ілюстрації на сторінках 16, 17]
1) Панорама Сассі в місті Матері; 2) «поселення» і криниця на передньому плані в лівому куті; 3) всередині типового житла; 4) ніша, яка виконує роль сонячного годинника; 5) канал, по якому вода потрапляла колись до цистерн.