Моя боротьба з РСД
НЕЩОДАВНО мені минуло 40, я повночасний доброволець, і моя робота пов’язана з комп’ютером. Кілька років тому я перенесла операцію на хребті і тому думала, що відчуття болю мені відоме. Тож, коли в січні 1994 року мені мали робити операцію по видаленню кісти ґанґлія на суглобі зап’ястка лівої руки, я була готова до болю й незручностей, але сподівалася дати собі з цим раду.
Протягом перших тижнів після операції, яка пройшла успішно, я стала відчувати сильний біль у лівій руці. Рука напухла, а шкіра на ній втратила свій колір. Нігті стали довгими й ламкими, але через біль я не могла їх обрізати. Спати було майже неможливо. Спочатку лікарі та терапевти не знали, що й подумати, але коли симптоми погіршилися, хірург зрозумів, що у мене РСД (рефлекторно-симпатична дистрофія), також відома під назвою синдром хронічного місцевого болю. На той час після операції минуло три місяці.
Що відчуває хворий на РСД
Я ніколи не чула про РСД, але на власному досвіді переконалася, що́ це таке. Це — БІЛЬ. Жахливий біль. Безупинний біль у руці. Моя рука розпухла так, що стала в три рази більшою. Я відчувала постійний пекучий біль. Здавалося, ніби я попала в будинок, охоплений вогнем, і не можу вийти з нього. Я не перебільшую! Для мене це був найжахливіший і найневідступніший біль, який тільки може бути. Я зазнала болю різного характеру та інтенсивності. Іноді біль був таким, ніби мене жалив рій бджіл. В інші часи мені здавалося, що моя рука затиснута в лещата і її ріжуть гострим лезом. Я не могла витримати, коли моє довге волосся випадково торкалося шкіри на руці, якщо ж це ставалося, то виникало відчуття, ніби сотні колючок встромлювалися в мою руку. Я прагла бодай найменшого полегшення своїх мук.
Одного разу біль був настільки тривалим і лютим, що я хотіла відрізати собі руку у ванній кімнаті. Я міркувала над тим, скільки порізів треба зробити, щоб позбутися цього катування. (Згодом лікарі сказали мені, що ампутація не вирішує проблеми). Я почувала себе, наче лисиця, яка потрапила в капкан і хоче звільнитися, відгризаючи собі лапу.
Нарешті відносне полегшення!
Потім, вдавшись до останнього засобу, мене відіслали на лікування у клініку болю. Там я зустріла д-ра Метью Левковича, анестезіолога і спеціаліста з питань усунення болю; він працює в Нью-Йорку, в Бруклін-Гайтс. Він виявив велике співчуття і розуміння. Клініка болю стала моїм притулком, особливо коли я стала розуміти характер своєї хвороби й лікування.
Д-р Левкович почав з лікування болезаспокійливими засобами, я стала регулярно отримувати ін’єкції в нерв шиї, які тимчасово блокували нервові больові імпульси. Як пояснив лікар, біль викликається симпатичною нервовою системою. Це нормальна захисна реакція мозку на пошкодження або хірургічне втручання. Теоретично ця система повинна діяти ніби шлюз. Больові відчуття проходять по симпатичній системі лише тоді, коли рана заживає. У певний час, коли мозок вже не посилає нервових імпульсів, шлюз закривається й біль зникає. Але при хворобі РСД шлюз не спрацьовує. Симпатична нервова система постійно перебуває у збудженому стані. Вона діє так, ніби в організмі досі є пошкодження. Лікар сказав мені звертатися в клініку в будь-який час, коли біль посилиться. Досить довго я регулярно отримувала ін’єкції, які блокували больові імпульси.
Ін’єкції допомогли мені пройти курс фізіотерапії, завдяки якому стало можливим рухати хворою рукою, що корисно за такої хвороби. З часом я почала виконувати прості завдання, використовуючи обидві руки. Це був добрий початок.
Які можуть бути наслідки хвороби?
Постійний біль сильно позначився на моєму житті. Мені хотілося бути на самоті, але хоч би куди я пішла, біль ішов за мною вслід. Отже, самотність не вирішувала проблеми. Рука стала для мене ніби окремою істотою, яка поступово руйнувала моє життя й подружжя. Мій чоловік не смів навіть торкатися мене, щоб виявити свої почуття. Він був надзвичайно терпеливим і співчутливим. Я стала однорукою дружиною, яка не могла нічого робити. Лише спроба взяти лівою рукою аркуш паперу викликала нестерпні муки.
І донині ще немає ліку від РСД, хоча деколи наступає несподіване полегшення. На останній стадії хвороби розвивається остеопороз і атрофуються кінцівки. Тому-то дуже добре пройти курс інтенсивної фізіотерапії. На щастя, у мене хвороба ще не розвинулася в останню стадію.
Як я даю собі раду
Хоча мене досі переслідує біль, однак він вже не такий сильний, як у найгірші часи. Проте без ін’єкцій я не змогла б його знести. Що ж допомогло мені витримати? Позитивний склад розуму деяких лікарів, терапевтів та друзів. Також я навчилася певних прийомів. Щоб зберегти почуття власної гідності, мені потрібно було хоча б до певної міри вести звичайне життя, незважаючи на мій ненормальний стан. Перебуваючи серед колег по роботі, які підтримували мене, але не нав’язували своїх послуг, я переконалася, що все ще можу приносити користь. Також я побачила, що мені допомагають спокійна музика й вправи на заспокоєння дихання. Мені подобається зручно лягти й спостерігати за небом і мінливими хмарами. Я міркую й подумки подорожую в приємні місця. Чудовими ліками є сміх, а також позитивний склад розуму, особливо якщо знаєш про сердечну підтримку родичів і друзів. Надзвичайно важливо усвідомити, що РСД не мусить доконати вас. Кваліфіковані спеціалісти-медики можуть допомогти вам виграти боротьбу.
Те, що сталося зі мною, допомогло мені стати співчутливішою до людей, які страждають від болю, і спонукало підтримувати й потішати інших. Також великою допомогою були і є мої релігійні погляди. Я знаю, чому захворіла. Я не є якоюсь спеціально вибраною жертвою. Бог не винний у моїй хворобі. Біль — це одне з нещасть життя, яке може статися з кожним. Щира молитва заспокоює мене. Я вірю Богові, що прийде час, коли вже не буде болю. Мені також допомагає, якщо я ділюся цією думкою з іншими людьми, з котрими зустрічаюся. Хоча мені й досі важко зносити РСД, однак я тішуся, що мені полегшало (Об’явлення 21:1—4). (Розповіла Карен Орф).
[Рамка на сторінках 22, 23]
Погляд лікаря
Кореспондент «Пробудись!» взяв інтерв’ю у д-ра Левковича, котрий розповів про лікування РСД. Лікар пояснив: «Ми лікуємо не лише РСД, але й усі інші види болю. Найпоширенішим нездужанням з сильними больовими відчуттями є біль у попереку, який часто призводить до схіальгії, надзвичайно болісної хвороби. Тоді як біль є фізіологічним за походженням, часто також можливий психологічний вплив на біль».
«Пробудись!»: Чи РСД однаково вражає представників різного віку й статей?
Д-р Левкович: Так, ця хвороба не залежить від віку або статі. Але ми не можемо сказати, які люди більш схильні до цієї хвороби. Що мені відомо, так це те, що жінки зазвичай терплячіші до болю, ніж чоловіки. Здається, що у них вищий больовий поріг.
«Пробудись!»: Які ліки ви рекомендуєте для заспокоєння болю?
Д-р Левкович: Існує багато засобів, залежно від джерела й інтенсивності болю. Адже біль — це страждання, і нам треба полегшити ці страждання. Деколи можна вживати нестероїдні таблетки, такі, як аспірин та його різновиди. В інших випадках, як, наприклад, з Карен, ми використовуємо лікарські препарати, що місцево блокують нерви. У крайніх випадках ми використовуємо препарати опію. Однак нам треба слідкувати, аби не з’явилася залежність.
«Пробудись!»: Чи обов’язково РСД повинна пройти через усі стадії свого розвитку?
Д-р Левкович: Ні, не обов’язково. Якщо поставити діагноз на ранній стадії, то можна зупинити процес. Візьмемо для прикладу Карен. Її хвороба перебуває на середній стадії, однак вона не повинна обов’язково перейти в кінцеву стадію, коли атрофується кінцівка.
«Пробудись!»: Як могли б хворі давати собі раду з такою ситуацією?
Д-р Левкович: Треба робити те саме, що й Карен. Вона боролася зі своїм болем на психологічному рівні, відволікаючись приємними думками й образами. Також вона проходить курс фізіотерапії. І я вважаю, що їй дуже допомогла віра. Віра допомогла їй приймати ситуацію позитивно. Авжеж, неможливо перебільшити значення віри.
«Пробудись!»: Щиро дякуємо вам за час і увагу.
[Ілюстрація на сторінці 23]
З доктором Левковичем у клініці.