Зустріч з гірськими горилами

Від нашого кореспондента в Танзанії

ЛИШЕ близько 320 з них живе у вулканічній території поблизу кордону Руанди з Демократичною Республікою Конго. Ще 300 мешкають у неприступних лісах Уганди. Це гірські горили — один з видів ссавців, що є під найбільшою загрозою!

Американський зоолог Дайан Фосі зробила багато для того, щоб громадськість зацікавилася долею цих створінь. Фосі приїхала до Африки в кінці 1960-х років, щоб вивчати життя гірських горил. На той час вони швидко зникали внаслідок браконьєрства. Відважна жінка оселилася на відлюдді, в місці поширення горил, у горах Вірунга, і швидко подружилася з цими тваринами. Фосі опубліковувала свої спостереження в журнальних статтях, а також у книжці «Горили в тумані» (англ.). З бігом часу дослідниця сповнювалася чимраз більшим завзяттям захистити своїх волохатих друзів і почала вести боротьбу з браконьєрами. Однак вона загинула у цій боротьбі: 1985 року її вбив невідомий нападник.

У 1993 році нас з дружиною охопило бажання побачити цих мирних тварин і ми вирішили побувати в природному середовищі горил. Дозвольте нам, будь ласка, розповісти про свої пригоди.

Вони починаються з того, що ми з провідниками піднімаємося одну годину з підніжжя вулкана Вісоке, висотою 3700 метрів, на хребет Вулканічного національного парку в Руанді. Поки ми насолоджуємося довгоочікуваним привалом, наші провідники пояснюють нам, як треба поводитися біля горил. Вони говорять, що за день лише восьми особам дозволяється відвідати цю особливу групу тварин. Це зменшує ризик перенесення хвороб людини на горил, а також запобігає змінам їхньої поведінки.

«Як тільки ми ввійдемо до лісу,— нагадує один з наших провідників,— не забудьте стишити голоси. Це допоможе нам спостерігати за іншими тваринами й птахами в лісі, оскільки, окрім гірських горил, тут водяться діадемові мартишки, дукери, бушбоки, слони й навіть буйволи».

Нам також нагадують про існування в парку кропиви та мурашок і про те, що доведеться йти в тумані через заболочений буш. Ми з дружиною перезираємося. Для такої подорожі ми неналежно споряджені! Але співчутливі провідники допомагають нам, позичивши одяг від дощу та чоботи.

Потім наші провідники пояснюють, що горили надзвичайно чутливі до захворювань людини, і тому тим, хто хворий або є носієм інфекції, треба залишитися, аби захистити цих тварин. «Якщо вам захочеться покашляти або чхнути, то відверніться від горил і затуліть ніс та рот,— говорить один з провідників.— Пам’ятайте, що ми гості в їхній туманній домівці».

На відстані простягнутої руки!

Підйом ставав дедалі крутішим. Ми піднялися на висоту 3000 метрів. Через розріджене повітря тяжко дихати, до того ж стежка дуже вузька. Ми роздивляємося красиве дерево хагенія з горизонтальними гілками, обплетеними папороттю, орхідеями та грубим шаром моху. Здається, наче ми в раю.

Тепер наші провідники починають шукати місце, де горил бачили вчора, хоча горили постійно переходять з місця на місце у пошуках свіжої їжі. «Дивіться сюди!» — хтось вигукує. У м’якій траві сплетено лігво чи гніздо горили із срібною спиною.

«Його звати Юмюґоуме,— пояснює провідник.— Приблизно у віці 14 років спина самця горили стає білою, ніби срібло. Тоді він вважається ватажком групи. Лише срібноспиний може паруватися з горилами-самицями. Якщо молодші горили наважаться паруватися з самицями, то їх одразу виженуть! Однак якщо бунтівнику вдасться вбити срібноспиного, він також винищить усіх його нащадків. Тоді бунтівник стає ватажком і має своїх нащадків із самицями групи».

— Яка тривалість життя горили? — запитує хтось з групи в той час, як ми йдемо за провідниками чудовим бамбуковим лісом.

— До 40 років,— тихо відповідає один з провідників.

— Тс! Тс! — шепоче хтось після того, як почулося низьке бурчання. «Хто це? Горила?» Ні, це наш провідник імітував бурчання горили, щоб викликати відповідь. Мабуть, ми підійшли дуже близько!

І дійсно, лише за 5 метрів від нас сидить близько 30 горил! Нам говорять присісти й поводитися тихо. «Не показуйте на них пальцем,— просить провідник,— бо вони можуть подумати, ніби ви в них щось кидаєте. Будь ласка, не викрикуйте. Коли будете фотографувати, рухайтесь обережно й повільно та не користуйтеся спалахом».

Тепер вони від нас на відстані простягнутої руки! Але наш провідник пошепки говорить: «Не торкайтесь їх!» Як тільки він це сказав, двійко малих горил підійшли до нас, щоб дізнатися, хто ми такі. Провідник легенько вдарив їх маленькою гілочкою, й занадто цікаві тваринки покотилися зі схилу, борюкаючись, немов малі діти. «Мама» втручається, коли гра стає надто грубою.

Срібноспиний здаля спостерігає за всім цим. Зненацька він починає рухатися в напрямку до нас і сідає лише за кілька метрів. Він дуже великий і важить десь біля 200 кілограмів! Він занадто зайнятий поглинанням їжі, щоб приділяти нам багато уваги, хоча все ж таки спостерігає за нами. Фактично, споживання їжі є основним заняттям горили! Срібноспина горила може з’їсти за день до 30 кілограмів їжі. Тому кожна тварина з групи з ранку до вечора займається пошуками їжі. Деколи можна побачити, як вони відвойовують одне в одного знайдені «ласощі».

Найбільше вони люблять серцевину гігантської рослини жовтозілля. Також їм до вподоби пахуча селера, коріння різних рослин та бамбукові паростки. Іноді вони навіть роблять «салат», змішуючи бамбукові паростки із зеленим листям осоту, кропиви, підмареника, а також додають різне коріння та сланкі рослини. «Чому горили не жаляться кропивою, коли збирають і чистять її?» — запитав хтось з нас. Провідник пояснює: «Їхні долоні вкриті товстим шаром шкіри».

Ми насолоджуємося цією мирною сценою, аж враз підводиться велетенський самець, починає бити себе в груди й раптом видає жахливий моторошний крик! Він біжить на одного з наших провідників і зупиняється перед ним, ніби вкопаний. Потім втуплюється в провідника поглядом, сповненим люттю! Але наш провідник не панікує. Він сідає навпочіпки, починає бурчати й потихеньку відсувається назад. Здається, що срібноспиний хотів лише вразити нас своєю міццю та силою. Повірте, йому це вдалося!

Тепер провідники подають нам знак збиратися в дорогу. Ми провели трохи більше години з цими чудовими мирними створіннями й побували гостями «в тумані». Хоча наші відвідини були короткими, вони запам’ятаються на все життя. Якось одразу згадалася біблійна обітниця прийдешнього нового світу, де люди й тварини житимуть постійно в мирі одні з одними! (Ісаї 11:6—9).

[Карти на сторінці 18]

Ареал поширення гірських горил

ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА КОНГО

Озеро Ківу

УГАНДА

РУАНДА

АФРИКА

Місцевість, яку подано у збільшеному масштабі.

[Відомості про джерело, сторінка 18]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.