Довга подорож від життя і смерті в Камбоджі

РОЗПОВІВ ВЕТЕНА МІЕС

ЦЕ БУЛО 1974 року, в той час я воював проти «червоних кхмерів» у Камбоджі. Я був офіцером камбоджійської армії. В одному бою ми захопили в полон солдата з «червоних кхмерів». Те, що він розповів мені про плани Пол Потаa стосовно майбутнього, змінило моє життя і поклало початок моїй довгій подорожі як у буквальному, так і в духовному розумінні.

Але дозвольте мені привести вас до початку своєї одіссеї. Я народився 1945 року в Пномпені, в країні, що кхмерською мовою відома як Кампучія (Камбоджа). Моя мати через якийсь час зайняла високе становище в таємній поліції. Вона була спеціальним агентом правителя цієї країни принца Народома Сіанука. Оскільки вона одна опікувалася мною й була дуже зайнятою, то відчувала, що повинна віддати мене на виховання в буддійський храм.

Буддійська освіта

Мені було вісім років, коли я почав жити з головним буддійським монахом. Відтоді й аж до 1969 року весь свій час я проводив або в храмі, або вдома. Монах, якому я служив, був Чун Нет — найвищий буддійський авторитет у тодішній Камбоджі. Певний час я працював його секретарем і допомагав йому перекладати святу буддійську книгу «Три корзини» («Тіпітака», або санскритською «Тріпітака») зі стародавньої індійської мови на кхмерську.

У 1964 році я став монахом і служив аж до 1969 року. Протягом цього періоду мене непокоїло багато запитань, наприклад: «Чому у світі існує так багато страждань і як вони почалися?» Я бачив, що люди намагаються у найрізноманітніші способи догоджати своїм богам, але не знають, як ті боги могли б вирішити їхні проблеми. Я не міг знайти задовільної відповіді у буддійських писаннях; інші монахи також. Я розчарувався настільки, що вирішив залишити храм і більше не бути монахом.

Кінець кінцем 1971 року я вступив до камбоджійської армії. Приблизно в тому ж році мене послали у В’єтнам, а завдяки колишній освіті підвищили в чині до звання молодшого лейтенанта і призначили у спеціальні війська. Ми воювали проти комуністичних «червоних кхмерів» і в’єтконгівських військ.

Війна й зміни в Камбоджі

На війні моє серце зачерствіло, бо я майже щодня звик зустрічатися зі смертю. Особисто мені приходилось брати участь у 157 боях. Одного разу в джунглях більше місяця ми були оточені «червоними кхмерами». Понад 700 чоловік померло. Залишилося в живих десь 15 чоловік — я був одним із них, хоча мене й поранили. Проте мені вдалося вижити.

Іншим разом, у 1974 році, ми захопили в полон одного солдата з «червоних кхмерів». Під час допиту він розповів мені, що Пол Пот планував винищити всіх колишніх урядових чиновників, у тому числі військових. Солдат порадив мені залишити все й тікати. Він сказав: «Змініть своє ім’я. Постарайтесь, щоб ніхто не знав, хто ви. Поводьтесь як нерозумний і неосвічений. Не розповідайте нікому про своє минуле». Після того як я відпустив його додому, те попередження запало мені в пам’ять.

Нам, солдатам, наказували воювати за свою країну і навіть убивати камбоджійців. «Червоні кхмери» — комуністична кліка, яка домагалася влади,— були з нашого народу. По суті, більша частина дев’ятимільйонного населення Камбоджі є кхмерами, хоча більшість з них не належить до «червоних кхмерів». Я не бачив у таких вбивствах ніякого сенсу. Ми вбивали невинних селян, в яких не було вогнепальної зброї і які зовсім не були зацікавлені у війні.

Повертатися з бою завжди було жахливо. Жінки й діти чекали нас із занепокоєнням, щоб побачити, чи повернувся їхній чоловік або батько. Багатьом з них я мусив говорити про те, що члена їхньої родини було вбито. У всіх таких випадках моє розуміння буддизму не давало мені жодної потіхи.

Тепер я роздумую про минуле, про те, як усе змінилося в Камбоджі. До 1970 року там був відносний мир і безпека. Більшість людей не мали вогнепальної зброї; тримати її можна було лише за дозволом. Майже не існувало пограбувань або крадіжок. Але все змінилося після того, як вибухнула громадянська війна, що почалася з повстання Пол Пота і його військ. Зброя була всюди. Навіть 12 і 13-літніх дітей підготовляли до військової служби, навчаючи їх стріляти й убивати. Полпотівці навіть переконали декотрих дітей, щоб ті вбивали своїх батьків. Солдати говорили дітям: «Якщо ви любите свою країну, вам слід ненавидіти своїх ворогів. Якщо ваші батьки працюють на уряд, вони є нашими ворогами і ви повинні вбити їх, інакше вб’ють вас».

Пол Пот і чистка

У 1975 році Пол Пот виграв війну і Камбоджа стала комуністичної країною. Пол Пот почав чистку серед студентів, вчителів, урядових чиновників та інших людей з освітою. Якщо ви носили окуляри, вас могли вбити, бо вважалося, що ви були освіченою людиною! Полпотівський режим примусово депортував більшість людей з міст і містечок до сільської місцевості, щоб було більше працівників. Усі повинні були однаково одягатися. Нам треба було працювати по 15 годин на день, не маючи достатньо їжі, жодних ліків і одягу; ми спали лише по 2 або 3 години. Я вирішив залишити свою батьківщину, поки ще не запізно.

Пам’ятаючи пораду того солдата з «червоних кхмерів», я викинув усі фотографії, папери й те, що могло мене скомпрометувати. Я вирив яму й закопав деякі з своїх документів. Потім я вирушив на захід, у напрямку Таїланду. Це було небезпечно. Потрібно було уникати засідок на дорогах і по-справжньому бути обережним протягом комендантської години, оскільки лише солдати з «червоних кхмерів» могли переміщатися, якщо мали офіційний дозвіл.

Я прийшов в одну місцевість і якийсь час жив зі своїм другом. Потім «червоні кхмери» переселили всіх мешканців з того місця в інше. Вони почали знищувати вчителів і лікарів. Я втік з трьома своїми приятелями. Ми переховувалися у джунглях і їли плоди, які могли знайти на деревах. Зрештою я прийшов у маленьке село в провінції Баттамбанг, де жив мій друг. На свій подив, там я також зустрів колишнього солдата, котрий раніше порадив мені, як втекти! Оскільки я врятував його, він переховував мене в ямі протягом трьох місяців. Цей чоловік наказав одній дитині приносити мені їжу, але не заглядати в яму.

З часом я вже був здатний втекти і зустрівся з моєю матір’ю, тіткою і сестрою, які також пробиралися в напрямку таїландського кордону. У той час я був дуже пригнічений. Моя мати хворіла і врешті-решт померла через хворобу і нестачу харчів у таборі біженців. Однак промінь світла й надії прийшов у моє життя. Я зустрівся із Софі Ум, яка й стала моєю дружиною. Разом з нею, моєю тіткою й сестрою ми втекли через таїландський кордон до табору біженців, влаштованого Організацією Об’єднаних Націй. Наша родина зазнала страшного горя під час громадянської війни в Камбоджі. Ми втратили 18 родичів, у тому числі мого брата і мою невістку.

Нове життя у Сполучених Штатах Америки

У таборі біженців перевірили інформацію про нас, а ООН намагалася знайти нам спонсора, щоб ми могли переїхати до Сполучених Штатів Америки. Зрештою нам поталанило! У 1980 році ми прибули в місто Сент-Пол (штат Міннесота). Я знав: щоб досягти успіху в моїй новій країні, потрібно якнайшвидше вивчити англійську мову. Мій спонсор послав мене до школи лише на декілька місяців, хоча я повинен був учитися довше. Натомість він влаштував мене швейцаром у готелі. Проте через дуже погане знання англійської мови, я допускався кумедних помилок. Господар просив мене принести йому драбину, а я приносив сміття!

Тривожний візит

У 1984 році я працював у нічну зміну, а протягом дня спав. Ми жили в місцевості, де виникало багато сутичок між азіатами та чорношкірими. Злочинність і наркотики були звичайним явищем. Одного разу моя дружина розбудила мене о десятій ранку, сказавши, що якийсь чорношкірий чоловік стоїть біля дверей. Вона злякалася, бо думала, що він прийшов нас пограбувати. Я крадькома подивився у дверне вічко і побачив добре одягненого чорного чоловіка з портфелем; поруч з ним стояв білий чоловік. Вони не викликали ніякої підозри.

Я запитав чорношкірого, що він продає. Він показав мені примірники журналів «Вартова башта» і «Пробудись!». Я нічого не зрозумів і став відмовлятися від них, оскільки декілька місяців тому мене ошукав якийсь протестантський торговець і мені довелося заплатити 165 доларів за набір з п’яти книжок. Але той чорношкірий чоловік показав мені малюнки в журналах. Малюнки були такими привабливими й гарними! До того ж у чоловіка була така широка й привітна усмішка. Тому я пожертвував один долар і взяв їх.

Десь через два тижні він прийшов знову й запитав, чи в мене є Біблія кхмерською мовою. Я справді отримав Біблію у назарейській церкві, хоч і не розумів її. Але мене вразило те, що двоє чоловіків різних рас приходили до мене. Тоді він запитав: «Чи ви бажали б вивчати англійську мову?» Звичайно, так, але я пояснив, що в мене немає грошей для плати за уроки. Він сказав, що навчатиме мене безплатно, використовуючи публікацію, що ґрунтується на Біблії. Хоч я не знав, яку релігію він представляв, але подумав про себе: «Принаймні я не мушу платити і зможу навчитися читати й писати по-англійськи».

Вивчення англійської мови й Біблії

То був повільний процес. Наприклад, він, показав мені першу книгу Біблії, Буття, і тоді я повторював це кхмерською мовою: «Ло ке бет». Він казав «Біблія», і я говорив «Коумпі». Я почав робити поступ, і це мене заохочувало. Я користувався своїм англо-кхмерським словником, журналом «Вартова башта», Біблією «Перекладу нового світу» (англ.) і своєю кхмерською Біблією. Коли випадала вільна хвилина я вивчав англійську мову, слово за словом порівнюючи публікації. Цей повільний процес разом з щотижневими уроками зайняв більше трьох років. Проте нарешті я міг читати по-англійськи!

Моя дружина все ще відвідувала буддійський храм і залишала їжу для прародичів. Звичайно, мухи були єдині, що користали з цього! У мене було багато глибоко вкорінених поганих звичок ще з часів перебування в армії і захоплення буддизмом. Коли я був монахом, люди зазвичай приносили пожертви, в тому числі цигарки. Вони вірили: якщо монах палитиме ті цигарки, то це буде так, начебто їх палитимуть їхні прародичі. Тому я пристрастився до нікотину. В армії я також багато пив і курив опіум, щоб бути відважним у боях. Отже, коли я почав вивчати Біблію, мені необхідно було зробити багато змін. Тоді я зрозумів, наскільки великою допомогою є молитва. Лише через кілька місяців я подолав свої погані звички. Як з того тішилася решта сім’ї!

Я став охрещеним Свідком у 1989 році в Міннесоті. Десь у той час я дізнався про групу Свідків, які розмовляли кхмерською мовою, і про велику кількість кхмерів у місті Лонг-Біч (штат Каліфорнія). Обговоривши це питання разом з дружиною, ми вирішили переїхати в місто Лонг-Біч. Наше рішення все докорінно змінило! Моя сестра охрестилася першою, потім це зробила тітка (їй тепер 85 років) і дружина. Троє наших дітей охрестилися після них. Зрештою моя сестра вийшла заміж за Свідка, який тепер служить старійшиною в зборі.

Тут, у Сполучених Штатах Америки, ми пройшли через багато випробувань. У нас були великі фінансові труднощі й деякі проблеми, пов’язані зі здоров’ям, але, дотримуючись біблійних принципів, ми покладалися на Єгову. Він благословив наші зусилля на духовній ниві. У 1992 році мене призначили службовим помічником у зборі, а 1995 року я став старійшиною тут, у Лонг-Бічі.

Тепер ця довга подорож, що почалася тоді, коли я був буддійським монахом і офіцером на полях боїв у пошматованій війною Камбоджі, закінчилася миром і щастям у нашому новому домі й у новій країні. У нас є новознайдена віра в Бога Єгову й Ісуса Христа. Мені дуже боляче від того, що люди все ще вбивають одні одних у Камбоджі. Але це дає ще більше підстав моїй сім’ї та мені чекати на обіцяний новий світ і проголошувати про нього; там усі війни припиняться і всі люди дійсно будуть любити своїх ближніх, як самих себе! (Ісаї 2:2—4; Матвія 22:37—39; Об’явлення 21:1—4).

[Примітка]

[Карта/Ілюстрація на сторінці 16]

В’ЄТНАМ

ЛАОС

ТАЇЛАНД

КАМБОДЖА

Баттамбанг

Пномпень

Коли я був буддійським монахом.

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Зі своєю сім’єю біля Залу Царства.