Повернення лондонського «Глобуса»

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АНГЛІЇ

«ГЛОБУС», театр, під дахом якого ставив свої п’єси Уїльям Шекспір, був відбудований неподалік від місця, де він колись стояв,— у Саутварку, на південному березі лондонської річки Темзи. Ця овальна 20-гранна будівля, створена за оригіналом 1599 року, стала місцем паломництва туристів.

До появи театрів популярною розвагою в Лондоні було цькування ведмедів або биків. Пси, підбурювані вигуками глядачів, мордували посаджену на ланцюг жертву. Це відбувалося на круглих аренах з рядами сидінь — ті арени й стали передвісниками театрів. Тварин цькували у центральній частині арени, де пізніше розмістили театральну сцену.

Театральні вистави швидко набули популярності, й по цілому Лондоні виростали нові театри. Щодня їх відвідували тисячі людей. Лорд-мери пробували заборонити вистави, доводячи, ніби вони були нечестивими та безбожницькими. Роботодавці нарікали, що театри відволікали робочих від праці, бо вистави починалися о другій годині пополудні. Але підтримка прийшла від королеви Єлизавети I, покровительки театру. Її таємна рада захистила вистави, щоб зберегти досвідчених акторів, які могли б розважати королеву. Шекспірівську трупу частіше за інших вибирали грати при королівському дворі.

Того року, коли відкривався перший «Глобус», Шекспір написав п’єсу «Генріх V». Тому природно, що для першого сезону в новому театрі Шекспіра обрали саме цю п’єсу.

Всередині нового «Глобуса»

Театральна вистава триває три години, тож перед тим, як увійти, ми позираємо на небо, сподіваючись гарної погоди, — бо парасольки в театрі заборонені, а даху над центральною частиною театру немає. Сцена висунута наперед у коло діаметром 30 метрів, довкруги розташовані три ряди крісел, на яких поміщається приблизно 1000 чоловік. Але ми належимо до тих 500 глядачів, які купили квитки зі стоячими місцями у центрі. У першому театрі в тісняві товпилося 3000 чоловік. Проте сучасні норми безпеки це забороняють.

Дах над колом крісел оброблено вогнестійкими речовинами. Щільний вогнестійкий картон та автоматична спрінклерна система забезпечують додатковий захист від вогню. Перший «Глобус» згорів у 1613 році, коли іскра від театральної гармати запалила його дах.

Глядачам, які мають стоячі місця, дозволено ходити й навіть класти руки на краї сцени. Чотири століття тому під час вистави невгамовні юрби народу їли, пили, а частенько й билися. Прискіпливі критики, ці глядачі на власний розсуд переривали п’єсу свистом або оплесками. Вони були «збиті разом у натовп», як описував один письменник того часу, котрий дав тому натовпові прізвисько «підлота».

Каркас сучасного «Глобуса» зроблений з дуба. Приблизно шість тисяч конусоподібних дубових кілочків, забитих у пази з’єднань, тримають будівлю разом. У жовтні 1987 року ураган повалив тисячі дерев, і за деревиною дуба не довелося далеко ходити. Найважче було відшукати 13-метрову балку, яка утворює передній край навісу над сценою. Після довгих пошуків придатне дерево заввишки понад 20 метрів знайшли приблизно за 150 кілометрів на захід від Лондона.

Навіс підтримують колони, що виглядають ніби мармурові. Але ні, вони теж дерев’яні, так само як колони у першому «Глобусі», котрі, за словами одного поклонника, були «так чудово розписані під мармур, що навіть найбільшого знавця могли ввести в оману».

Сидячі місця вже зайняті. Деякі глядачі зі стоячими місцями товпляться навколо сцени, а інші прихилилися до дерев’яних стінок арени. Гомін вщухає, коли чується музика. У галереї над сценою шість музикантів у середньовічному вбранні грають, як грали за часів Шекспіра, — на тромбонах, корнетах та ударних інструментах.

Вистава

Коли музика переходить у крещендо, виходять актори, з силою вдаряючи своїми палицями по сцені у такт мелодії. Глядачі приєднуються до них і притопують ногами. Враз гуркіт припиняється. Один з акторів прочитує стислий пролог до п’єси. Панує атмосфера напруженого очікування. Раптом на сцені з’являються дві фігури в червоному — архієпископ Кентерберійський та єпископ Ілійський. Починається дія, і в ході п’єси дволичність церковників та інтрига, в яку замішаний англійський король Генріх V, зрештою сягнуть апогею на кривавому бойовищі під Азенкуром, де Франція зазнає поразки.

Ось зведено королівський трон, і перед нашими очима король Генріх розмовляє з трьома придворними. Коли придворні виходять на сцену, ми не можемо стримати захоплення автентичністю середньовічного вбрання. Але в трупі акторів відчувається щось невловимо дивне. Ми заглядаємо в програмку. Авжеж, усі актори — чоловіки! Жінки не брали участі в спектаклях єлизаветинської доби. Як розповідає історик і соціолог Дж. М. Тревельян, хлопчиків «з дитинства старанно вчили виконувати жіночі ролі гідно, весело й майстерно». Саме так грають сьогодні актори.

Оплески затихають, і ми виходимо. Наостанок ще обертаємось, щоб подивитись на «Глобус» — його золотава солом’яна покрівля та дубові стіни розчиняються у легких сірих тінях. Ця нагода перенестися на 400 років назад справила незабутнє враження.

Далі ми проходимо через виставку шекспірівського «Глобуса». На кожному кроці зустрічається ім’я Шекспіра. Виставлені матеріали породжують запитання: «Ким насправді був драматург Уїльям Шекспір»? Про загадку Уїльяма Шекспіра розповідатиметься в одному з наступних номерів журналу «Пробудись!».

[Ілюстрація на сторінці 25]

Малюнок старого театру «Глобус».

[Відомості про джерело]

Узято з книжки The Comprehensive History of England, Volume II

[Ілюстрації на сторінці 26]

Сьогоднішній «Глобус».

[Відомості про джерело]

John Tramper

Richard Kalina