Чи потрібно пам’ятати минуле?

«ЧИ ЄВРЕЇ можуть забути голокост?» Це питання підняв Верджіл Елізондо, президент Мексикано-Американського культурного центру в Сан-Антоніо (штат Техас). Воно нагадує нам, що звірства, скоєні в цьому столітті, можуть залишити незгладимий відбиток у пам’яті людства. Геноцид вірменів (1915—1923 роки) і масові вбивства камбоджійців (1975—1979 роки) також слід зарахувати до списку звірств, вчинених у XX столітті. Цей перелік можна ще довго продовжувати.

Траплялися випадки, коли релігійні та політичні керівники, намагаючись примирити між собою жертв та їхніх мучителів, закликали людей забути про пережиті звірства. Щось подібне відбулося 403 року до н. е. в Афінах (Греція). Тоді у цьому місті настав кінець періоду деспотичної диктатури «тридцяти тиранів» — олігархічного режиму, який усував зі свого шляху майже всіх противників, вдаючись при цьому навіть до вбивств. Нові правителі зробили спробу відновити злагоду у суспільстві, видавши указ про амністію (від грецького «забуття» або «прощення») для тих, хто підтримував попередній тиранічний режим.

Чи можливо забути з виходом указу?

Не так вже й важко видати указ, намагаючись викреслити з пам’яті звірства, яких зазнали ні в чому не винні люди. Правителі іноді приходять до такого рішення з політичних міркувань. Саме так сталось у стародавній Греції і в різних країнах Європи після закінчення Другої світової війни. В Італії, наприклад, 1946 року було оголошено амністію для більше ніж 200 000 громадян, яких «визнали винними в тому, що вони прямо чи непрямо брали участь у злочинах фашистського режиму»,— говориться в газеті «Репуббліка».

Проте рішення урядів чи державних установ — це одна річ, а от почуття окремих членів суспільства — щось зовсім інше. Указом неможливо змусити громадян, які стали беззахисними жертвами жорстоких сутичок, масових вбивств чи інших варварських подій, забути колишні страждання.

Лише у війнах цього століття загинуло понад сто мільйонів чоловік, причому багато з них пройшли через невимовні страждання. А коли ще згадати всіх, що стали жертвами кровопролиття в мирний час, то цьому числу не буде кінця. Багато людей ні перед чим не зупиняються, роблячи все можливе, щоб нікого з тих жертв не було забуто.

Ті, що хотіли б стерти з пам’яті

Особи, які спонукують жертв насилля або їхніх нащадків простити й забути, часто твердять, що пам’ять про минуле спричиняє лише поділення, особливо коли з того часу минули десятиріччя. Вони кажуть, що ліпше забути, оскільки це об’єднує, і, хоч би якими трагічними були ті звірства, пам’ятати про них не варто, бо історії заново не переробити.

Але, намагаючись змусити людей забути, певні особи дійшли до того, що стали заперечувати реальність більшості найжахливіших злочинів, вчинених проти людства. Наприклад, дехто, відчуваючи підтримку самозваних істориків-ревізіоністів, заявляє, що голокосту ніколи не булоa. Такі люди навіть організовують екскурсії до колишніх таборів смерті, як-от Освенцім та Треблінка, і говорять відвідувачам, що газових камер там ніколи не існувало,— і все це незважаючи на незліченну кількість очевидців тих подій і гори доказів та документальних фактів.

Як сталося, що такі неправдиві ревізіоністські ідеї мають успіх у деяких колах? Бо дехто вирішив забути про власну відповідальність і відповідальність свого народу. Чому? Таких людей спонукує націоналізм, їхній світогляд, антисемітська настроєність або щось подібне. Ревізіоністи вважають, що, як тільки про ті звірства забудуть, не потрібно буде більше нести відповідальності. Але багато людей рішуче виступають проти цих безвідповідальних ревізіоністів, яких один французький історик назвав «підступними вбивцями пам’яті».

Вони не забувають

Очевидно, що тим, хто пережив ті страхіття, дуже важко забути дорогих їм людей, які загинули у війні або від жорстокості інших. Проте більшість людей хочуть пам’ятати про кровопролиття та геноцид, бо надіються, що уроки, котрих можна навчитися з того, що вистраждали вони і близькі їм особи, допоможуть уникнути будь-якого повторення такої жорстокості в майбутньому.

Тому німецький уряд вирішив відзначити річницю розкриття жахливих злочинів, вчинених нацистами в концентраційному таборі Освенцім. За словами президента Німеччини, це рішення було прийнято з огляду на те, що «пам’ять служитиме застереженням для наступних поколінь».

Так само на відзначенні 50-річчя закінчення Другої світової війни папа римський Іоанн Павло II заявив: «Минають роки, тому не можна допустити, щоб спогади про ту війну тьмяніли; навпаки, вони повинні стати суворими уроками для нашого покоління і для тих, що прийдуть після нас». Однак слід сказати, що католицька церква не завжди є послідовною в нагадуванні про жахи і жертви тих років.

Для того щоб геноцид, скоєний як у нашому столітті, так і в попередніх, послужив уроком і застереженням для наступних поколінь, було засновано чимало музеїв, як, наприклад, Музей пам’яті жертв нацизму у Вашингтоні (федеральний округ Колумбія) і Музей терпимості Бейт Гашоа в Лос-Анджелесі. З тією ж метою на цю тему було створено документальні та інші фільми, які зворушують до глибини душі. Усе це робиться для того, щоб людство не забуло тих, хто страждав від рук насильників.

Чому слід пам’ятати?

«Ті, що не можуть пам’ятати минулого, приречені повторити його»,— написав Джордж Сантаяна, американський філософ іспанського походження. На жаль, як підтверджує історія тисячоліть, людство швидко забуває своє минуле, прирікаючи себе тим самим знову і знову повторювати ті ж болісні помилки.

Велика серія жорстоких масових вбивств виявляє той факт, що панування людини над людиною зазнало цілковитого провалу. Чому? Тому що люди постійно повторюють основну помилку: вони відкинули Бога та його закони (Буття 3:1—6; Екклезіяста 8:9). Сьогодні, як і було пророковано в Біблії, ‘розпусний рід’ робить те ж саме й пожинає відповідні плоди (Филип’ян 2:15; Псалом 92:8; 2 Тимофія 3:1—5, 13).

Оскільки ми почали говорити про Єгову, нашого Творця, цікаво знати відповіді на такі запитання: який його погляд на це? Що він забуває і що пам’ятає? Чи завжди нас непокоїтиме болісна спадщина звірств, вчинених людиною? Чи «злоба безбожних скінчиться»? (Псалом 7:10).

[Примітка]

[Вставка/Ілюстрації на сторінці 7]

«Ті, що не можуть пам’ятати минулого, приречені повторити його». (Джордж Сантаяна)

Крематорій та піч у концентраційному таборі в Освенцімі.

[Відомості про джерело]

Oświęcim Museum