Озеро Вікторія. Море в серці Африки

Від нашого кореспондента в Кенії

У САМОМУ серці Африки 1858 року самітний англієць ішов походом по дикій та незнаній країні. Подорожуючи тільки з купкою носильників-африканців, обтяжений хворобою, виснаженням і непевністю, мандрівник підганяв своїх людей. Джон Хеннінґ Спік переслідував жадану й важкодоступну мету — витоки Нілу.

Спік продирався крізь чагарники, котрим не видно було кінця, підбурений розповідями про велику водойму, яку арабські работорговці називали Укереве. Нарешті через 25 днів походу зусилля групки мандрівників були винагороджені захопливим видовищем. Перед ними так далеко, як тільки сягало око, простягнулось безкрає море прісної води. Пізніше Спік написав: «У мене більше не було жодних сумнівів, що озеро, яке лежало біля моїх ніг, давало початок тій цікавій річці, витоки якої породили стільки припущень і були метою стількох дослідників». Щойно відкрите озеро він назвав Вікторія —на честь правлячої тоді королеви Англії.

Витоки Нілу

Сьогодні це озеро, що зберегло дану йому назву, відоме як друге за розмірами прісноводне озеро світу; більшим від нього є тільки озеро Верхнє у Північній Америці. Як велетенське дзеркало, що блищить під промінням екваторіального сонця, сяюча гладінь озера Вікторія вкриває 69 484 квадратних кілометри. Біля північного берега озеро перетинається екватором, зі сходу та заходу його охоплює Великий Африканський розлом; озеро межує з Кенією, а більша його частина лежить у Танзанії й Уганді.

Найбільшою притокою озера є танзанійська річка Кагера, яка живиться водами гір Руанди. Проте більшість води надходить у Вікторію завдяки опадам, які збираються на великому водозборі навколо озера. Площа цього водозбору становить понад 200 000 квадратних кілометрів земної поверхні. Єдиний стік озера лежить у Джінджі в Уганді. Звідти вода лине на північ та дає початок Білому Нілу. Хоч озеро Вікторія — це не єдиний витік річки Ніл, воно слугує величезним резервуаром, який сприяє постійному припливу прісної води та підтримує життя вздовж річки аж до Єгипту.

Життя на озері

Поверхню озера перетинає каное, його підняте біле вітрило скидається на вертикальне крило метелика. Денні вітри, що віють із суходолу, несуть крихітне суденце до середини озера. До полудня вітер змінюється та відносить каное туди, звідки воно приплило. Рибалки на озері повторюють цей звичний шлях по озері вже тисячі років.

Навколо вод Вікторії розмістилися села та хутори з бурими очеретяними дахами. Для селян, що живуть у басейні річки Ніл, риба є основним предметом торгівлі, тож від озера залежить їхній щоденний прожиток. День рибалки починається ще до сходу сонця. Чоловіки вичерпують воду з дірявих каное та вирушають вперед по оповитому туманом озері. Співаючи в унісон, вони виходять туди, де глибше, і піднімають свої подерті вітрила. А з берега жінки спостерігають, як маленькі човни зникають за горизонтом. Проте надто довго роздивлятися немає часу, бо роботи багато.

Поки діти хлюпаються та бавляться на мілководді, жінки перуть одяг та набирають з озера питну воду. Врешті усю роботу на березі озера перероблено. На голові в жінок обережно поставлено глиняні посудини з водою, до спини прив’язано немовлят, а в руках вони несуть корзини з випраними речами — працівниці повільно простують додому. Там вони доглядатимуть невеличкі городики з кукурудзою та бобами, збиратимуть дрова та ремонтуватимуть глиняні хатки сумішшю золи та коров’ячого гною. Уздовж берега видно жінок, які вміло сплітають волокна сизалю: з-під їхніх рук виходять міцні мотузки та гарні кошики. У повітрі розноситься стукіт сокир — то чоловіки довбають велику колоду, аби зробити з неї каное.

Коли день наближається до кінця, погляди жінок знову звертаються до прісного моря. Вершечки білих вітрил на обрії оповістять про повернення рибалок. Тож жінки нетерпляче виглядають своїх чоловіків та їхній улов.

До цих маленьких громад уздовж цілого берега озера та на островах ідуть вісники зі звісткою про мир. Пішки й на каное вони досягають кожного села та хутора. Місцеві мешканці смиренні й з радістю слухають звістку. Особливе захоплення викликає в них біблійна література, яку вони можуть читати власними нілотськими мовами та мовами банту.

Мешканці озера

В озері Вікторія живе понад 400 видів риби, причому деякі з них не зустрічаються більше ніде у світі. Найпоширеніший вид — цикліди. Ця барвиста маленька рибка має багато образних імен, як-от вогняна спинка, рожевий спалах та пащека Кісуму. Деякі цикліди захищають своїх малят у незвичайний спосіб. Коли наближається небезпека, риба широко роззявляє рот, і мальки поспішають до відкритого сховку. Коли небезпека минає, риба просто випльовує мальків і вони повертаються до своїх звичайних справ.

Озеро Вікторія є домівкою різноманітних чудових водяних птахів. Пірнаючи, норець, баклани та змієшийки вміло простромлюють рибу своїм гострим дзьобом. Журавлі, чаплі, лелеки та ковпики бродять по мілководдю й завмирають на півкроці, терпляче чекаючи, поки необачна риба підпливе ближче. Над головою літають зграї пеліканів, схожих на череваті планери. Оточуючи косяки риб у воді, групки пеліканів виловлюють її своїми величезними дзьобами, наче сачками. Небесні висоти належать міцнокрилому коршаку-рибалці. Знявшися з гілки дерева, що росте високо над водою, коршак-рибалка кидається донизу — тільки вітер свище у сильних крилах — та легко хапає рибу з озера. Яскраво забарвлені ткачики в’ють гнізда у густих заростях папірусу, що оточують озеро, а вище на березі, в лісах акації, чується тужливий крик птаха-носорога.

 Зранку та ввечері далеко над тихим озером можна почути густе басовите рохкання бегемотів. У полудень вони сплять на узбережжі, наче гладенькі сиві валуни, напівзанурені у мілку воду. Мешканці озера постійно остерігаються небезпечного нільського крокодила. Більшість крокодилів були винищені людиною, але невелика кількість цих страхітливих рептилій все ще живе у віддалених куточках озера Вікторія.

Потривожені води

Відтоді як Джон Спік уперше побачив Вікторію, в Африці стався демографічний вибух. Тепер на берегах озера мешкає понад 30 мільйонів людей, яким для виживання потрібна прісна озерна вода. Колись місцеві рибалки покладалися на традиційні методи риболовлі. Вони ловили необхідну кількість риби плетеними пастками, сітями з папірусу, гачками та гарпунами. Сьогодні, коли з’явилися траулери та нейлонові сіті, які можна розтягнути на великі відстані та мати тонни улову в глибинних водах, надмірний вилов риби загрожує екології озера.

Розведення в озері нових чужоземних видів риби порушило екологічний баланс та розладнало місцеву риболовлю. Ще одною проблемою став водяний гіацинт, водорость-бур’ян з гарними пурпуровими квітами. Цей приходько з Південної Америки росте так швидко, що вже засмітив та позбавив повітря великі ділянки берегів та заток озера, закриваючи вантажним та пасажирським човнам і рибальським каное доступ до пляжів та пірсів. Зведення лісів у водозборі озера, скидання у нього стічних вод та індустріалізація — все це поставило під загрозу майбутнє Вікторії.

Чи виживе озеро Вікторія? Це питання тепер обговорюється, та ніхто не знає точно, як вирішити усі проблеми озера. Але Вікторія — це частинка природи, котра напевно залишатиметься на землі ще довго після того, як Боже Царство усуне тих, хто «нищить землю» (Об’явлення 11:18). Тоді людство зможе завжди милуватися красою цього моря у серці Африки.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

Риба, яка поглинає озеро

Уявіть собі жирне створіння з непомірним апетитом, яке швидко розмножується і сягає майже двох метрів у довжину. Що це? Lates niloticus! Відома під назвою нільський окунь, ця велика хижа риба, яку запустили в озеро Вікторія в 1950-х роках, спричинила екологічну катастрофу. За 40 років вона спромоглася пожерти майже половину з 400 озерних видів риби. Таке масове зникнення риби загрожує голодом мільйонам місцевих мешканців, які годували свої родини невеличкою тілапією, циклідами та іншою рибою, що завжди жила в озері. Крім того, здоров’я озера також залежить від маленьких рибок. Декотрі з тих рибок допомагають тримати під контролем більгарціоз, бо харчуються равликами, які розносять це жахливе захворювання. Інші рибки споживають морські водорості та інші водяні рослини, котрі тепер безконтрольно розростаються. Такий нестримний ріст призвів до евтрофікації: це такий стан, коли гниття відмерлих рослин спричиняє брак кисню у воді. Оскільки місцевих видів риби, яка може розчистити цей бруд, поменшало, то «мертві зони» — ділянки води без кисню — зросли у розмірі, вбиваючи ще більше риби. Нільському окуню залишилося менше харчів і цей ненажера знайшов нову поживу — власних мальків! Риба, яка поглинає озеро, тепер загрожує сама собі!

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

УГАНДА

КЕНІЯ

ТАНЗАНІЯ

ОЗЕРО ВІКТОРІЯ

[Ілюстрація на сторінці 15]

Свідчення на березі озера Вікторія.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Ткачик.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Пелікани.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Біла чапля.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Нільський крокодил.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Сіра чапля на бегемоті.