Як виглядав Ісус?

НА ПОГЛЯД світської історії щодо того, як виглядав Ісус, сильно вплинуло кілька факторів. Саме ними пояснюються основні розбіжності в зображенні його у творах мистецтва.

Один із факторів — культура самої країни, інший — епоха, в яку було створено художній твір. Також чималу роль у тому, як зображали Ісуса, відігравали релігійні погляди митців і їхніх замовників.

Протягом століть такі видатні майстри, як Мікеланджело, Рембрандт і Рубенс, приділяли надзвичайно велику увагу зовнішності Христа. Їхні роботи, які часто включали елементи символізму й містицизму, значно вплинули на те, як люди здебільшого уявляють собі Ісуса. Але на чому базувалися митці у своїй роботі?

Що говорить світська історія

У творах мистецтва до часів римського імператора Константина, що жив приблизно в 280 — 337 роках н. е., Ісус часто зображався як молодий «Добрий Пастир» з кучерявим волоссям, яке було або довгим, або коротким. Але книжка «Мистецтво протягом віків» (англ.) говорить стосовно цього, що «образ Доброго Пастиря можна віднайти у [язичницькому] грецькому архаїчному та єгипетському мистецтві, однак тепер він є символом вірного й відданого захисника християнської отари».

З часом язичницький вплив став ще виразнішим. «Ісуса,— говориться далі у книжці,— можна було легко ототожнити з відомими божествами середземноморського світу, особливо з Геліосом (Аполлоном), богом сонця [чий німб пізніше перейшов до Ісуса, а тоді й до «святих»], або з його романізованим східним відповідником — Солем Інвіктусом (Нездоланним Сонцем)». У мавзолеї, знайденому під собором святого Петра в Римі, Ісус зображений як Аполлон, що «їде по небу на запряженій кіньми сонячній колісниці».

Однак цей більш молодий образ Ісуса незабаром було замінено. Ось що пише про це Адольф Дідрон у книжці «Християнська іконографія» (англ.): «Постать Ісуса, яка була спочатку молодою, стає з кожним століттям із плином християнської доби... дедалі старшою».

В одному документі з XIII століття, який нібито є листом певного Публія Лентула до Римського сенату, дається опис зовнішності Ісуса. Там говориться, що він «мав волосся кольору неспілого лісового горіха [світло-русяве], яке було гладким майже до рівня вух, а далі спадало трохи темнішими й блискучішими локонами нижче плечей; проділ посередині... носив недовгу роздвоєну бороду такого ж кольору, як і волосся... мав сірі... чисті очі». Згодом цей недостовірний портрет вплинув на багатьох митців. «Кожна епоха,— говориться в «Новій католицькій енциклопедії» (англ.),— створювала образ Христа, який їй був до вподоби».

І це можна сказати не лише про кожну епоху, але й про різні раси та релігії. У творах релігійного мистецтва місіонерів Африки, Південної та Північної Америки й Азії зображується довговолосий Христос західного світу; але деколи йому надаються, як зазначає енциклопедія, «місцеві риси».

У протестантів теж були свої митці, які по-своєму зображали Христа. У книжці «Христос та апостоли: зміна форми релігійних образів» (англ.) Ф. М. Ґодфрі каже: «Трагічний Рембрандтівський Христос породжений протестантським духом: він скорботний, схожий на привида, суворий... і є відображенням заглибленої в собі, самозреченої протестантської душі». Це видно, за словами Ґодфрі, у «Його змарнілому тілі, зреченні плоті, «смиренні, пристрасному натхненні й серйозності» — так [Рембрандт] уявляв собі християнський епос».

Проте, як ми зараз побачимо, образ немічного, меланхолійного Христа з німбом на голові, довгим волоссям й жіночими рисами — яким він часто змальовується у творах мистецтва загальновизнаного християнства — не є точним. Насправді він відрізняється від образу біблійного Ісуса, як день від ночі.

Як же Біблія зображає Ісуса

Як «Агнець Божий», Ісус не мав жодного недоліку, а отже був, безсумнівно, гарним чоловіком (Івана 1:29; Євреїв 7:26). І він, звичайно, не міг завжди виглядати меланхолійним, яким повстає на відомих творах мистецтва. Так, у його житті було багато болісних ситуацій, але загалом він досконало відображав свого Отця — «щасливого Бога» (1 Тимофія 1:11, НС; Луки 10:21; Євреїв 1:3).

Чи мав Ісус довге волосся? Лише назореї не повинні були обрізати волосся і пити вино, а Ісус не належав до них. Тож його волосся, безумовно, було акуратно підстрижене, як у всіх інших єврейських чоловіків (Числа 6:2—7). Також Ісус в розумній мірі пив у товаристві вино, і це ще раз підкреслює, що він не був похмурою людиною (Луки 7:34). Він навіть за допомогою чуда зробив вино на весіллі у Кані Галілейській (Івана 2:1—11). З пророцтв стосовно Ісусових страждань випливає, що він носив бороду (Ісаї 50:6, Хом.).

А що сказати про колір Ісусового обличчя та його риси? Вони були, мабуть, семітські. Він мав би успадкувати ці риси від своєї матері Марії, яка була єврейкою. Її предки теж походили з роду євреїв. Тому Ісус, напевно, мав колір обличчя й риси, звичайні для євреїв.

Навіть серед своїх апостолів Ісус, очевидно, не дуже виділявся фізично, оскільки Юді довелося видати його ворогам за допомогою поцілунку. Тож Ісус міг дійсно змішатися з натовпом. І він принаймні раз подорожував ніким не пізнаний з Галілеї до Єрусалима (Марка 14:44; Івана 7:10, 11).

Все ж деякі люди роблять висновок, що Ісус мав би бути фізично слабким. Чому вони так думають? Насамперед тому, що він потребував допомоги, аби нести стовп мук. Крім того, Ісус помер першим із трьох розп’ятих чоловіків (Луки 23:26; Івана 19:17, 32, 33).

Ісус не був слабким

На відміну від традиції, Біблія не змальовує Ісуса слабким чи з жіночими рисами. Навпаки, вона каже, що, навіть бувши дитиною, він «зростав мудрістю, статурою та ласкою Божою і людською» (Луки 2:52, СМ). Більшість із 30 років свого життя він провів за теслярством, а це не була робота для тендітної або слабкої людини, особливо у ті часи, коли не існувало сучасних машин, що полегшують працю (Марка 6:3). До того ж Ісус повиганяв із храму волів та овець і поперекидав столи міняльникам грошей (Івана 2:14, 15). Це теж вказує, що він був мужнім і фізично сильним чоловіком.

За останні три з половиною роки, які Ісус провів на землі, він пройшов пішки, проповідуючи, сотні кілометрів. Однак учні ніколи не пропонували йому «трохи спочити». Радше це Ісус сказав їм, хоча дехто з них був загартованим рибаком: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте» (Марка 6:31).

Так, «уся євангельська оповідь,— говориться в «Енциклопедії» Мак-Клінтока і Стронґа (англ.),— виявляє, що [Ісус мав] міцне фізичне здоров’я». Але чому тоді йому було потрібно сторонньої допомоги, аби нести стовп мук, і чому він помер раніше інших чоловіків, розп’ятих з ним?

Один з основних факторів — надзвичайно сильні страждання. З наближенням часу своєї страти Ісус сказав: «Я ж маю христитися хрищенням,— і як Я мучуся, поки те сповниться!» (Луки 12:50). Ці муки переросли останньої ночі у «смертельну тривогу»: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю» (Луки 22:44). Ісус знав, що, аби люди могли жити вічно, він повинен залишатися непорочним аж до смерті. Яка ж велика відповідальність! (Матвія 20:18, 19, 28). Він також розумів, що буде страчений як «проклятий» злочинець від рук Божого власного народу. Тому він турбувався, що це може принести докір на його Отця (Галатів 3:13; Псалом 40:7, 8; Дії 8:32).

Після Юдиної зради над Ісусом не переставали жорстоко знущатися. На інсценованому суді, який проводився далеко за північ, з нього глумилися найзнатніші люди краю, плюючи на нього й б’ючи кулаками. Пізніше, рано-вранці наступного дня, було проведено інший суд, аби надати нічному суду вигляду законності. На ньому допит Ісуса проводив Пилат. Потім за справу взявся Ірод, який зі своїми вояками доволі насміявся над Христом. І після цього Ісуса знову передали Пилатові. Зрештою Пилат наказав покарати його батогами. І це не було звичайне бичування. Ось що говорить про римське бичування «Журнал Американської медичної асоціації»:

«Зазвичай бичували коротким батогом... з кількох окремих або сплетених шкіряних ремінців різної довжини, до яких через певні проміжки були прив’язані маленькі залізні кульки або шматочки гострих овечих кісток... Коли римські вояки щосили бичували жертву по спині, залізні кульки жахливо збивали тіло, а шкіряні ремінці й овечі кісточки впинались у шкіру і підшкірну тканину. Від безперервних ударів батога виникали глибокі рани, через які було видно скелетні м’язи, що з часом перетворювалися на дрижачі смужки кровоточивого м’яса».

Зрозуміло, що сили мали б залишити Ісуса ще задовго до того, як він знемігся під тягарем свого стовпа. «Журнал Американської медичної асоціації» зазначає, що «фізичне й моральне насилля, завдане євреями й римлянами, а також нестача їжі, води та сну теж посприяли його загальному знесиленню. Отже фізичний стан Ісуса ще до розп’яття був уже дуже поганим, а можливо, навіть критичним».

Чи важливо, як він виглядав?

Здається, що з часів неправдивого словесного портрета, зробленого Лентулом, а також творів видатних митців і аж до сучасних вітражів загальновизнане християнство захоплюється більше тим, що приваблює око. «Слід зберегти силу неповторного та яскравого образу Ісуса Христа»,— сказав архієпископ Турина, охоронець Туринської плащаниці, яка викликає стільки суперечок.

Проте в Божому Слові навмисно не згадуються такі «яскраві» подробиці щодо зовнішності Ісуса. Чому? Бо вони б могли відвертати увагу від того, що веде до вічного життя,— біблійних знань (Івана 17:3). Сам Ісус — наш зразок — ‘не дивиться на людське обличчя’, тобто не вважає його за важливе. (Матвія 22:16; порівняйте Галатів 2:6). Наголошувати на Ісусовій зовнішності за відсутності будь-яких згадок про неї у натхнених Євангеліях означає опиратися самому їхньому духу. По суті, як ми побачимо у наступній статті, Ісус уже більше навіть не подібний на людинуa.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 7]

Образ кволого, блідого Христа, створеного митцями загальновизнаного християнства, відрізняється від образу Ісуса, який ґрунтується на біблійних розповідях.

[Відомості про джерело]

Гюстав Доре. «Ісус проповідує на берегах Галілейського моря».