Дороги. Артерії цивілізації
ЗДАВНІХ-ДАВЕН люди підтримують зв’язки за допомогою незліченних стежин, великих і малих доріг. Вони свідчать про бажання людини подорожувати й торгувати, а також воювати та створювати імперії. Так, дороги нагадують і про ненайліпші людські риси.
Дізнаючись про історію доріг від перших стежин, протоптаних людьми і тваринами, до сучасних багатосмугових швидкісних автомагістралей, ми не просто подорожуємо в минуле. Ми пізнаємо людину.
Перші дороги
«Правдоподібно, першими майстрами будування доріг були мешканці Месопотамії»,— говориться у «Новій британській енциклопедії». Вони селилися у районі річок Тигр і Євфрат. Як зазначає енциклопедія, шляхи, котрі слугували для процесій, «являли собою дороги, бруковані випаленою цеглою та камінням, що скріплювались бітумом». Цей опис нагадує уривок з Біблії про перші будівельні матеріали: «І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно» (Буття 11:3).
Щоб виконувати свої релігійні обов’язки, стародавнім ізраїльтянам були необхідні дороги. Приблизно за 1500 років до народження Ісуса Христа ізраїльтяни одержали наказ: «Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого [щоб відзначати духовне свято], у місці, яке Він вибере» (Повторення Закону 16:16). Цим місцем став Єрусалим, і часто цілі сім’ї вирушали туди з приводу цих радісних подій. Отже, існувала велика потреба у добрих дорогах!
Найбільші артерії були доброї якості. Юдейський історик Йосиф Флавій написав про Соломона, котрий царював за тисячу років до Христового народження, таке: «Він звернув особливу увагу на шляхи сполучення взагалі, а зокрема на ті дороги, котрі вели до його столиці, Єрусалима, і наказав викласти їх чорним камінням».
В Ізраїлі було шість міст сховища, де той, хто ненавмисно вбив когось, знаходив притулок. Дороги до цих міст також підтримували у доброму стані. Юдейська традиція свідчить, що дороговкази, про які завжди дбали, скеровували до найближчого міста сховища на кожному роздоріжжі (Числа 35:6, 11—34).
Дороги стали необхідною умовою поширення торгівлі. У давні часи одним з найцінніших товарів був шовк. Як вважається, задовго до того, як з’явився ізраїльський народ, китайці винайшли спосіб вироблення шовку з ниток, що виділяється гусінню шовкопряда, і тримали його в секреті до часів після народження Христа. Але й до того шовк настільки поширився на Заході, що, як пише Джефрі Гіндлі в книжці «Історія доріг» (англ.), виходили укази, котрі «забороняли чоловікам носити його», оскільки це «вважалося пристойним тільки для жінок».
Дорогу, якою шовк привозили з Китаю, називали Шовковим шляхом. Коли наприкінці XIII сторіччя н. е. Марко Поло подорожував ним до Китаю, ця дорога існувала вже 1400 років. Понад 2000 років Шовковий шлях був найдовшою дорогою світу. Він протягнувся приблизно на 12 800 кілометрів від батьківщини шовку Шанхаю в Китаї до Гадеса (сучасний Кадіс) в Іспанії.
Військове значення
Найшвидше будівництво доріг розвивалося через прагнення створювати імперії. Наприклад, за часів цезарів по Європі, Північній Африці та Близькому Сходу дороги Римської імперії простяглися на 80 000 кілометрів. Коли римські солдати не були на війні, їм часом наказували будувати й ремонтувати дороги.
Значення доріг для завоювання територій було унаочнено також недавно. Гонитву Адольфа Гітлера за пануванням над іншими народами сильно прискорила його програма будування автострад, що її почали втілювати в життя 1934 року. Як вважає історик Гіндлі, ця програма забезпечила Німеччину «першою у світі мережею швидкісних автомагістралей».
Будування доріг — це наука
Римські геодезисти, послуговуючись інструментом ґрома, прокладали дороги, рівні, як стріли. Каменярі витісували надзвичайно гарні верстові стовпи, а інженери встановлювали ліміт ваги для вантажу. Дороги мали основу та довговічне покриття. Але головний фактор довговічності цих доріг — прекрасна дренажна система, ефективність якої збільшувалась незначною кривизною полотна, а також тим, що дороги були вищі від рівня довколишньої місцевості. Тоді продавалися навіть карти доріг.
«Досягнення римлян як будівельників доріг такі, що тим, хто про них пише, важко уникнути постійного вихваляння, і навряд чи якась інша пам’ятка минулого людини служила довше, ніж італійські дороги»,— зазначив один історик.
Аппієва дорога, що пролягає на південь від Рима, згідно з книжкою «Історія доріг», є «першою в історії західної людини довгою брукованою дорогою». Ця знаменита дорога в середньому 6 метрів завширшки і вимощена великими плитами з лави. Ув’язненого апостола Павла доставили в Рим Аппієвою дорогою, частинами якої послуговуються дотепер (Дії 28:15, 16, Хом.).
Майстерність шляхобудування давніх південноамериканських індіанців не менш дивовижна. З 1200-х до 1500-х років інки побудували мережу доріг завдовжки 16 000 кілометрів, забезпечивши зв’язок для приблизно 10 000 000 чоловік. Ці дороги проходили крізь надзвичайно непривітну та важкодоступну місцевість, перетинали пустелі та вологі тропічні ліси, а навіть величезні Перуанські Анди!
Про одну з доріг «Нова британська енциклопедія» пише: «Шлях через Анди був незвичайним. Дорога завширшки 25 футів (7,5 метра) перетинала найвищі пасма, круті підйоми змінювались пологими спусками. Вона то проходила крізь тунелі у суцільних скелях, то спиралася на сотні футів опорних мурів. Ущелини та провалля були заповнені суцільною кам’яною кладкою, висячі мости на вовняних або ликових канатах перетинали широкі гірські річки. Поверхню [дороги] переважно викладали каменем, часто застосовувалися асфальтні матеріали».
В інків не було коней, але мережа доріг утворювала «справжню бігову доріжку королівських посланців». Один історик написав: «Вздовж дороги приблизно через кожні 2 кілометри розташовувалися станції, де перебували невеличкі гарнізони та зміни професійних бігунів. Відстань між станціями дозволяла швидко міняти бігунів, і, оскільки зв’язок був цілодобовим, повідомлення доставлялися зі столиці Куско до міста Кіто, тобто на 2000 кілометрів, протягом всього-на-всього п’яти днів. Це значить, що бігуни долали за годину в середньому 15 кілометрів по дорозі, вищій від рівня моря на 4000 метрів. Така швидкість була недосяжною навіть для пошти римських імператорів!»
Джерело трагедій
Артерії людини можуть закупоритися, що призводить до трагічних наслідків. Так само й дороги, які служили підвищенню рівня життя, перевантажуються і спричиняють його падіння. Дороги через вологі тропічні ліси, пустелі, буші та національні парки завдають шкоди живій природі. Часто страждає також місцеве населення та його помешкання в лісі. Ось що говориться в книжці «Як ми будуємо дороги» (англ.): «Трансамазонська дорога, хоча й була збудована в ім’я прогресу, знищила величезні ділянки вологих тропічних лісів та принесла лихо багатьом людям, котрі мешкали в лісі, зруйнувавши весь уклад їхнього життя».
Міста також надзвичайно потерпають, оскільки щороку чимраз більша кількість транспортних засобів призводить до перевантаження міських артерій. Коли є кошти, будують швидкісні автомагістралі. Але в кінцевому підсумку вони сприяють інтенсивнішому транспортному руху, через що зростає забруднення, а це спричиняє мільйони випадків захворювань. Крім того, щороку по всьому світі у дорожньо-транспортних пригодах гине приблизно 500 000 чоловік, а ще 15 мільйонів дістають поранення, часом надзвичайно важкі. Для порівняння: у Першій світовій війні загинуло приблизно дев’ять мільйонів бійців. Проте врешті війна закінчилась. А на дорогах люди гинуть постійно — понад 1000 смертей щодня — день за днем!
Так, у багатьох аспектах дороги досить красномовні, це — характеристика, що вказує на сильні і слабкі сторони людей. Дороги також засвідчують наше ставлення до чудової планети, про яку ми повинні дбати.
[Ілюстрація на сторінці 21]
Аппієву дорогу, якою подорожував апостол Павло, і досі використовують.
[Ілюстрація на сторінці 22]
Щороку у дорожньо-транспортних пригодах по всьому світі гине приблизно 500 000 чоловік.