Погляд Біблії

Чи слід шанувати померлих?

«ГЛИБОКО ВКОРІНЕНЕ ПОЧУТТЯ СПОНУКУЄ БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ СТАВИТИСЯ ДО МЕРТВОГО ЛЮДСЬКОГО ТІЛА З ПОШАНОЮ, ЯКОЇ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ ДО МЕРТВОЇ ТВАРИНИ» («БРИТАНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ»).

БІЛЬШІСТЬ людей так чи інакше шанує своїх померлих близьких. Небіжчиків з пошаною згадують у газетних некрологах і на їхню честь виголошують хвалебні промови. У деяких країнах звичайними є складні похоронні церемонії з релігійними або традиційними обрядами. Такі церемонії на честь померлих можуть тривати декілька днів, тижнів, а то й місяців. Імена відомих людей, котрі пішли з життя, увічнюються у назвах шкіл, аеропортів, вулиць та містечок. На пам’ять про видатних осіб зводять монументи та встановлюють святкові дні.

Проте, згідно з Божим Словом, небіжчики зовсім не усвідомлюють жодних виявів шани, яку їм складають (Йова 14:10, 21; Псалом 49:18). Померлі живуть тільки у пам’яті тих, хто про них пам’ятає. Біблія каже: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм,— бо забута і пам’ять про них» (Екклезіяста 9:5). Святе Письмо дає надію на майбутнє воскресіння (Івана 5:28, 29; 11:25). Але поки воно не настане, померлі не живуть. Вони буквально перетворилися на порох (Буття 3:19; Йова 34:15).

З огляду на чітке біблійне визначення стану померлих, виникає питання, чи варто віддавати їм шану? Чи слід християнам дотримуватись традицій, пов’язаних з похоронами близьких і траурними церемоніями?

Обряди, що ґрунтуються на фальшивій основі

Багато, а можливо й більшість, традиційних ритуалів, пов’язаних з померлими, коріниться глибоко у небіблійних релігійних вченнях. Деякі з ритуалів виконуються, щоб «охоронити небіжчика від нападу демонів; іноді метою обрядів є захист живих від шкідливого впливу смерті або від злоби померлих», говориться в «Британській енциклопедії». Будь-який звичай, що ґрунтується на фальшивій основі, ніби мертві живуть у невидимому світі, прямо суперечить біблійним істинам (Екклезіяста 9:10).

Багато людей ставляться до своїх померлих близьких з благоговінням. При цьому померлим предкам складаються жертви і до них моляться. Деякі з тих, хто виконує подібні обряди, вважають свої дії не поклонінням, а виявом глибокої пошани до небіжчика. І все ж таки такий вияв відданості має релігійну основу та суперечить біблійним вченням. Ісус Христос сказав: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Луки 4:8).

Урівноважений погляд

Віддавання почестей і шани померлим не завжди пов’язане з фальшивими релігійними вченнями. Наприклад, Біблія розповідає, як вшанували після смерті відданого царя Єзекію. Божий народ ‘поховав його на узбіччях гробів Давидових синів, і віддали йому честь по смерті його,— уся Юдея та мешканці Єрусалиму’ (2 Хронік 32:33). Іншим прикладом є похорон Ісуса. Біблія розповідає, що його учні «узяли... тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв» (Івана 19:40).

Святе Письмо містить багато інших прикладів, коли з тілом померлого та його похованням були пов’язані особливі процедури. Такі обряди не були поклонінням предкам і не ґрунтувалися на помилковому віруванні, ніби померлі й далі впливають на справи живих людей. Натомість люди, що оплакували померлих, виявляли глибоку повагу до тих, кого вони любили. Біблія не заперечує таких виявів поваги, бо вони ґрунтуються на природних людських почуттях, хоча й не схвалює марнотратних або істеричних вистав на похоронах. З другого боку, вона не заохочує християн до стоїцизму та байдужості, коли помирає хтось близький.

Тому, коли Свідки Єгови відвідують траурну церемонію або похорон когось із близьких людей, вони віддають померлому належну повагу та шану (Екклезіяста 7:2). Якщо постає питання про квіти, похоронні послуги та інші місцеві звичаї, християни обережні в особистому виборі, щоб уникнути обрядів, котрі суперечать біблійним вченням. Для цього потрібна розсудливість та врівноваженість. Як пояснюється в «Енциклопедії релігії та етики» (англ.), «час від часу зміст та важливість обряду змінюються, тому значення, яке йому надається у пізніші часи, може досить сильно відрізнятися від первинного, і популярне тлумачення цього обряду деколи зовсім не пояснює його походження»a.

Чи неправильно виголошувати хвалебні промови?

Принцип врівноваженості можна застосувати і до хвалебних промов на честь померлих. На траурних церемоніях Свідки Єгови намагаються потішити зажурених (2 Коринтян 1:3—5). За офіційною програмою може бути передбачено виступ одного чи багатьох промовців. Але було б невідповідно перетворювати цю подію у довгий парад промовців, які палко вихваляють небіжчика. Натомість похорон є слушною нагодою висловити хвалу Богові за його чудові якості, наприклад, за доброту, з якою він дав нам надію на воскресіння.

Проте це не означає, що у промові на похороні неправильно згадувати добрі риси небіжчика. (Порівняйте 2 Самуїла 1:17—27). Коли померлий до кінця залишався вірним Богові, він є чудовим прикладом для наслідування (Євреїв 6:12). Розмірковувати над життям Божих слуг, які зберегли свою непорочність, є корисним. Ділячись такими позитивними думками з присутніми на похоронній церемонії, можна потішити живих та вшанувати пам’ять померлого.

Правдиві християни не поклоняються померлим. Вони не виконують популярних обрядів, які суперечать біблійним істинам. З другого боку, служителі Бога відкидають той крайній погляд, що, оскільки померлі — це просто порох, всі похоронні звичаї непотрібні й безцільні. Божі служителі оплакують своїх померлих близьких та пам’ятають їх. Але біблійні істини про те, що мертві не страждають і що існує надія на воскресіння, пом’якшують їхній біль та горе.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 10]

Траурна процесія, влаштована на честь шведського короля Густава II, який помер у 1632 році.

[Відомості про джерело]

З книжки Bildersaal deutscher Geschichte