Кіднепінг. Терор заради прибутку

«КІДНЕПІНГ — це не просто злочин проти власності. Це нечесне, жорстоке і байдуже ставлення до найголовнішої ланки суспільства — родини»,— написав Марк Блес у книжці «Кіднепінг. Прибуткова справа» (англ.). Викрадення спричиняє членам родини емоційне сум’яття. Хвилина за хвилиною, година за годиною вони мечуться між надією і розпачем, борючись з почуттям вини, ненависті й безпорадності. Протягом днів, тижнів, місяців і навіть років їх можуть переслідувати кошмари.

У безжалісних пошуках грошей викрадачі грають на почуттях родини. Одна банда змусила свою жертву написати відкритий лист до преси, в якому були наступні слова: «Прошу пресу всюди опублікувати цей лист, щоб в разі, коли я не повернусь, вина впала на викрадачів, але також на мою сім’ю, яка засвідчила, що віддає перевагу грошам, а не мені». В Італії, аби прискорити виплату грошового викупу, викрадачі відрізали своїм жертвам частини тіла й висилали їх родичам або на телебачення. У Мексиці викрадач навіть мучив своїх жертв у той час, як вів переговори по телефону з їхньою родиною.

З другого боку, деякі викрадачі намагаються підлещуватися до своїх жертв. Наприклад, на Філіппінах бізнесмена, якого викрали, тримали у розкішному готелі в Манілі. Злочинці давали йому спиртні напої та розважали за допомогою повій, поки не було сплачено викупу. Проте більшість викрадених тримають в умовах, де майже не беруться до уваги їхні фізичні або гігієнічні потреби. Над багатьма жорстоко знущаються. У будь-якому випадку, жертва постійно перебуває в страху, задумуючись, що з нею трапиться далі.

Як справлятися з травмою

Навіть після того як жертв звільняють, у них можуть залишатися емоційні рани. Шведська медсестра, яку викрали у Сомалі, говорить про це так: «Дуже важливо пам’ятати одне: вам слід говорити про це з друзями й родичами, а в разі потреби отримати допомогу від фахівців».

Терапевти розробили метод допомоги таким жертвам. Перед тим як зустрітися зі своїми сім’ями й повернутися до нормального ритму життя, потерпілі на декількох коротких заняттях аналізують свої переживання з допомогою фахівців. «Терапія, проведена невдовзі після випадку, зменшує ризик зазнати довготривалої шкоди»,— каже Ріґмор Ґілберґ, терапевт з Червоного Хреста, консультант у критичних ситуаціях.

Інші наслідки

Кіднепінг впливає не лише на жертви та їхні сім’ї. Страх перед викраденням може зупинити туризм і сповільнити капіталовкладення. Він також створює почуття небезпеки у суспільстві. У 1997 році через загрозу кіднепінгу шість міжнародних компаній виїхали з Філіппін буквально за декілька місяців. Філіппінка, яка працює в організації «Громадяни проти злочинності», вигукнула: «Наше життя — це кошмар!»

Стаття в газеті «Арізонська республіка» (англ.) повідомляла: «Серед мексиканських урядових осіб страх перед викраденням наближається до істерії, і це виправдано». Бразильський журнал «Вежа» зазначає, що діти Бразилії у нічних кошмарах бачать не монстрів, а викрадачів і грабіжників. На Тайвані в школах навчають, як запобігати викраденню, а в США, аби відвернути кіднепінг, у дошкільних закладах встановлено відеокамери безпеки.

Різкий зріст кількості консультантів з питань безпеки

Внаслідок збільшення випадків викрадень і дражливих питань, пов’язаних з ними, різко зросла кількість приватних служб безпеки. У Ріо-де-Жанейро (Бразилія) існує понад 500 таких служб, річний дохід яких становить 1,8 мільярда доларів.

Міжнародні служби безпеки, кількість яких чимраз збільшується, навчають, як запобігти викраденню, а також опубліковують інформацію про небезпечні регіони й про те, як вести переговори щодо викупу. Вони дають поради сім’ям і компаніям, навчаючи їх стратегії викрадачів, і допомагають їм давати собі раду в емоційному плані. Після того як заложника звільнять, деякі служби намагаються навіть зловити викрадачів і повернути гроші, які давались у викуп. Однак їхні послуги небезкоштовні.

Попри такі зусилля, у багатьох країнах кількість викрадень зростає. Коментуючи ситуацію, яка склалася в Латинській Америці, Річард Джонсон, віце-президент агентства Seitlin & Company, каже: «З усього видно, що кількість викрадень збільшуватиметься».

Причини зросту

Фахівці наводять безліч причин, через які сьогодні зросла кількість викрадень. Однією з них є скрутна економічна ситуація, що панує в деяких регіонах. Працівник рятувальної служби міста Нальчик (Росія) сказав: «Найліпший відомий спосіб заробити гроші — це зайнятися кіднепінгом». Говорять, що у деяких колишніх радянських республіках кіднепінг використовують, аби фінансувати приватні армії військових диктаторів.

Сьогодні дедалі більше людей подорожує у ділових справах або як туристи, таким чином даючи викрадачам нові можливості пошуку здобичі. За п’ять років кількість викрадень іноземців подвоїлась. Між 1991 і 1997 роками туристів викрадали у близько 26 країнах.

Звідки ці викрадачі беруться? Після припинення деяких воєнних конфліктів колишні солдати стали безробітними, з порожніми кишенями. Такі люди мають всі необхідні навики, аби взятися за цю вигідну справу.

Так само вживання більш ефективних заходів проти грабування банків і торгівлі наркотиками змусило злочинців вдатися до кіднепінгу, що стало для них іншим джерелом прибутку. Фахівець з питань кіднепінгу Майк Акерман пояснив: «Оскільки вчиняти злочини проти власності у всіх суспільствах стає дедалі складніше, збільшується кількість злочинів проти людей». Повідомлення про високі грошові викупи також можуть стимулювати до дій потенційних викрадачів.

Спонуки не завжди однакові

Більшість викрадачів бажають мати гроші й тільки гроші. Вимоги щодо викупу різняться, починаючи від незначної суми до, наприклад, 60 мільйонів доларів, сплачених за заможного магната у Гонконзі, якого так і не звільнили.

З другого боку, деякі викрадачі використовують свої жертви, щоб здобути популярність, отримати їжу, ліки, радіо й автомобілі, а також добитись будівництва нових шкіл, доріг та лікарень. В Азії викрадену урядову особу звільнили лише після того, як викрадачі отримали баскетбольну форму й м’ячі. Певні групи теж використовують кіднепінг, аби відстрашувати й залякувати іноземних вкладників і туристів з ціллю припинити зловживання землею й природними ресурсами.

Отже, не бракує ні спонук, ні засобів, ні потенційних викрадачів або жертв. Чи існує також багато розв’язань? Якими є деякі з них і чи вони насправді вирішать проблему? Перед тим як відповісти на ці запитання, розгляньмо деякі основі причини різкого зросту кіднепінгу — так званої прибуткової справи.

[Рамка на сторінці 5]

Якщо вас викрали

Ті, хто досліджував проблему кіднепінгу, пропонують наступні поради людям на випадок викрадення.

• Виявляйте дух співпраці; не будьте впертими. Заложники, які виявляють ворожість, частіше зазнають жорстокого ставлення й підлягають більшому ризику втратити життя або отримати покарання.

• Не панікуйте. Пам’ятайте, що більшість жертв після викрадення залишаються живими.

• Подумайте, як можна орієнтуватись у часі.

• Намагайтеся встановити дещо на зразок режиму дня.

• Робіть вправи, навіть коли ваші можливості рухатися обмежені.

• Будьте спостережливими; старайтеся запам’ятати деталі, звуки й запахи. Дізнайтеся подробиці про своїх викрадачів.

• Якщо можливо, вступайте у просту розмову й спробуйте познайомитись. Коли викрадачі взна́ють вашу особистість, менш імовірно, що вони зашкодять вам чи заподіють смерть.

• Ввічливо повідомляйте їм про свої потреби.

• Ніколи не старайтесь домовлятися про свій викуп.

• Якщо вас намагаються врятувати й ви опинилися в центрі подій, ляжте на підлогу й терпеливо чекайте, як розгортатимуться події.

[Рамка на сторінці 6]

Страхування на випадок кіднепінгу — спірне питання

Через збільшення кількості викрадень зростає дохід страхових компаній. Протягом 1990-х об’єднання Ллойдс мало 50-процентний щорічний приріст від страхувань на випадок кіднепінгу. Дедалі більше компаній пропонують таке страхування. Воно включає допомогу в переговорах з викрадачами, сплату викупу й деколи спроби професіоналів повернути викуп. Однак тема страхування є дуже спірним питанням.

Ті, хто висловлюється проти страхування на випадок кіднепінгу, заявляють, що від цього злочин перетворюється на комерційну справу. Крім того, наживатися на кіднепінгу просто аморально. Вони також говорять, що застрахована особа може легковажно ставитись до своєї безпеки, а страхування у свою чергу полегшить викрадачам завдання отримати гроші, що стимулюватиме злочинців далі займатися цією діяльністю. Деякі навіть побоюються, що наявність страхування заохотить людей інсценізовувати власне викрадення з метою отримати грошову виплату. Страхування на випадок кіднепінгу є незаконним у Колумбії, Німеччині та Італії.

Прибічники страхування на випадок кіднепінгу вказують, що, як і при будь-якому іншому страхуванні, більшість відшкодовує втрати декількох. Вони пояснюють, що страхування створює відносну безпеку, оскільки дає можливість застрахованим родинам і компаніям заручитися допомогою фахівців, які можуть зменшити напруження, домовитися про зниження викупу й допомогти піймати викрадачів.

[Рамка на сторінці 7]

Стокгольмський синдром

У 1974 році викрадення Петті Герст, дочки газетного мільярдера Рандольфа А. Герста, набрало несподіваного повороту. Вона стала на бік викрадачів і взяла участь у груповому збройному нападі. В іншому випадку викрадений іспанський футболіст вибачив своїм викрадачам і побажав їм усього найліпшого.

На початку 1970-х це явище назвали стокгольмським синдромом, після того як 1973 року в банку Стокгольма (Швеція) мала місце цікава ситуація з заложниками. Деякі з них розвинули особливу дружбу зі своїми викрадачами. Такий спосіб дій слугує захистом для жертв, як говориться в книжці «Злочинна поведінка» (англ.): «Чим більше жертва й викрадач взнають один одного, тим більше можуть подобатись один одному. Це показує, що після певного часу вже менш імовірно, що кривдник завдасть шкоди заложнику».

Англійка, одна з жертв викрадення в Чечні, яку зґвалтували, сказала: «Я думаю, що коли охоронець ліпше взнав нас, він зрозумів, що чинив недобре. Ґвалтування припинились, і він вибачився».

[Ілюстрація на сторінці 4]

Для членів родини кіднепінг є одним з найбільш нервових і емоційних сум’ять, які лише можна собі уявити.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Жертви потребують потіхи.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Більшість викрадених тримають в умовах, де майже не беруться до уваги їхні фізичні або гігієнічні потреби.