Дикий самоцвіт

У СПРАГЛИХ АФРИКАНСЬКИХ пустинях, де дощі випадають рідко, росте самоцвіт — пустельна троянда. Це дерево вишуканої форми з вигнутим гіллям росте повільно, зате живе, як кажуть, сотні років. У його розбухлому стовбурі та корінні накопичується багато води, завдяки чому воно чудово почуває себе в посушливій, негостинній землі.

У молочному соку дерева, його корінні та насінинах міститься смертельна отрута. Тому мисливці намащують екстрактом з насіння кінчики стріл, а місцеві рибалки, щоб полегшити собі роботу, глушать рибу, кидаючи у воду віття цього дерева. Крім того, пастухи верблюдів та великої рогатої худоби виготовляють з нього отруту проти кліщів та вошей, які не дають спокою їхнім стадам. Але найдивовижнішим є те, що листя цього смертоносного дерева їдять дикі тварини і це їм зовсім не шкодить.

Однак чому отруйну пустельну троянду називають самоцвітом? Уявіть собі дерево, всіяне пучечками ніжних квіток від яскраво-рожевого до багряно-червоного кольорів. Видовище справді захопливе. А в період, коли земля стає сухою та безбарвною, цей чарівний дикий самоцвіт рясно вкривається квітками, які аж палахкотять у сонячному промінні.

Така дивовижна краса в пустелі лише нагадує нам, що прийде час, коли «звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте» (Ісаї 35:1). Ця чудова обітниця стане реальністю під майбутнім правлінням Божого Царства. Тоді ціла земля «звеселиться» й стане не лише мальовничим раєм, але й мирною оселею для всіх людей (Псалом 37:11, 29; Ісаї 35:6, 7).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 31]

© Mary Ann McDonald