Погляд Біблії

«Екстремальні види спорту». Чи варто ризикувати?

«СЬОГОДНІ ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ ЛЮДЕЙ ПЕРЕСТАЮТЬ БУТИ ЛИШЕ СПОСТЕРІГАЧАМИ Й САМІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СТРИБКАХ З ПАРАШУТОМ, ЗАЙМАЮТЬСЯ АЛЬПІНІЗМОМ, СПУСКАЮТЬСЯ НА БАЙДАРКАХ З ВОДОСПАДІВ І ПІРНАЮТЬ РАЗОМ З АКУЛАМИ» (ГАЗЕТА «ВІЛЛОВ ҐЛЕН РЕЗІДЕНТ»).

ЦЕЙ коментар виявляє чимраз більшу зацікавленість різними видами спорту, яка панує серед людей. Значний зріст популярності таких видів спорту, як вправи у вільному падінні, скелелазіння, парашутопланерування і стрибки з парашутом із високих спорудa, відображають те, наскільки люди люблять ризик. Щоб обійти власні обмеження і найдальше стрибнути, подолати найкрутіші гори й найвищі скелі, використовують також сноуборд, гірський велосипед, скейтборд і ролери. Як зазначалось у журналі «Тайм», дедалі більша популярність «екстремальних видів спорту», коли учасники дуже ризикують, підкреслює прагнення мільйонів людей взяти участь у «занятті, яке лоскоче нерви й при якому поєднуються небезпека, майстерність і страх. Це викликає почуття перевершення власних можливостей як у тих, хто займається такими видами спорту лише задля розваги, так і у професійних спортсменів».

Однак такий зріст популярності теж «дорого коштує». Дедалі частіше люди отримують поранення, коли зловживають відносно безпечними видами спорту. Протягом 1997 року у США збільшилися випадки ушкоджень під час занять скейтбордінгом на 33 відсотки, сноубордінгом на 31 відсоток і скелелазінням на 20 відсотків. Щодо інших спортивних розваг, то результати ще трагічніші; наприклад, спостерігається чимраз більша кількість смертельних випадків, пов’язаних з екстремальними видами спорту. Прихильники такого спорту знають про небезпеку. Одна жінка, яка бере участь у екстремальному виді лижного спорту говорить: «Я постійно усвідомлюю загрозу смерті». Професійний спортсмен із сноубордінгу підсумовує це, говорячи, що «коли ти не поранився, значить не прикладав достатньо зусиль у спорті».

Беручи до уваги ці факти, якого погляду повинен дотримуватись християнин щодо участі у такій діяльності? Як Біблія може допомогти нам вирішити, чи слід займатись екстремальними видами спорту? Обговорення Божого погляду на святість життя, допоможе відповісти на ці запитання.

Божий погляд на життя

У Біблії говориться, що Єгова є «джерелом життя» (Псалом 36:10). Він не лише створив людей, але також дбайливо забезпечив їх усім необхідним, аби вони могли втішатися життям (Псалом 139:14; Дії 14:16, 17; 17:24—28). Тому логічно зробити висновок, що він бажає, аби ми турбувались про те, що він так ласкаво подарував нам. Закони й принципи, які він дав ізраїльському народу, допомагають усвідомити цей факт.

Мойсеїв Закон вимагав від кожної людини вживати запобіжних заходів для захисту життя інших. Якщо цього не робили і хтось втрачав життя, той, хто міг запобігти трагедії, був винний у крові. Наприклад, господар дому мав зробити невисоку огорожу, або поруччя, навколо плоского даху свого нового будинку. Інакше він міг напровадити вину крові на дім, якби хтось впав з його даху й загинув (Повторення Закону 22:8). Якщо віл несподівано вдарив людину на смерть, то його власник не вважався винним. Проте, коли було відомо, що віл небезпечний, і його господаря попереджали, але той не пильнував належно, то, якщо віл вдарив когось, ця людина була винна в крові і її могли вбити (Вихід 21:28, 29). Оскільки життя настільки дорогоцінне для Єгови, то у його Законі велику увагу приділено збереженню і захисту життя.

Вірні Божі слуги розуміли, що ці принципи стосуються також питання ризику. В одному біблійному повідомленні розповідається про Давида, який захотів напитися води «з віфлеємської криниці». У той час Віфлеєм перебував у руках филистимлян. Почувши Давидове прохання, троє його воїнів продерлися до филистимського табору, зачерпнули води з віфлеємської криниці й принесли Давиду. Як він зреагував на це? Давид не захотів пити цієї води й вилив її на землю. Він сказав: «Борони мене, Боже мій, чинити таке! Чи я буду пити кров цих мужів, що ходили, наражаючи життя своє? Бо життям своїм вони принесли її» (1 Хронік 11:17—19). Для Давида було немислимим ризикувати життям для власного задоволення.

Подібно зреагував Ісус, коли, вірогідно у видінні, Диявол спокушував його кинутися з наріжника храму, щоб побачити, чи ангели захистять його від ушкодження. Ісус відповів: «Не спокушуй Господа Бога свого» (Матвія 4:5—7). І Давид, і Ісус розуміли, що в Божих очах неправильно наражатися на непотрібний ризик, який може загрожувати життю.

Беручи до уваги ці приклади, ми можемо запитати: «Але як розрізнити, котрий вид спорту екстремальний чи небезпечний? Оскільки навіть звичайні розваги, які самі по собі не є ризиковані, можуть стати екстремальними, яким чином нам визначити відповідну межу?»

Чи варто ризикувати?

Чесна оцінка будь-якої діяльності, про яку ми міркуємо, допоможе нам знайти відповідь. Приміром, запитайте себе: «Скільки нещасних випадків пов’язано з цим спортом? Чи я пройшов відповідну підготовку або чи маю захисне обладнання, необхідне для того, аби запобігти тілесним ушкодженням? Що станеться, коли я впаду чи неправильно стрибну, або захисне обладнання не спрацює? Чи це буде лише незначна невдача, чи існуватиме ймовірність серйозного ушкодження або смерті?

Якщо правдивий християнин, беручи участь у розвагах, непотрібно ризикує, то це може відбитися на його дорогоцінних взаєминах з Єговою, а також придатності для особливих привілеїв у зборі (1 Тимофія 3:2, 8—10; 4:12; Тита 2:6—8). Безсумнівно, навіть займаючись рекреаційною діяльністю, християнам слід брати до уваги погляд Творця на святість життя.

[Примітка]