Турбота християн про жертви повені у Мозамбіку

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В МОЗАМБІКУ

НА ПОЧАТКУ минулого року телеглядачів приголомшили кадри, зняті в Мозамбіку: повінь, люди, рятуючись від води, повилазили на дерева. Одна жінка народила дитину просто на дереві, й оператору вдалось зафіксувати, як вертоліт забирав її з малям до безпечного місця. Однак безліч інших провели в таких обставинах,— а дехто ще й у товаристві змій,— не один день, поки не спала вода чи прибули гелікоптери.

Лихо почалося, коли на Мапуту, столицю Мозамбіку, линула шалена злива. Через кілька годин повністю затопило околиці. Подекуди вода піднялася аж до дахів будівель. Дороги перетворилися на бурхливі річки. Вода розмивала рови, зносила будинки, машини й змітала майже все на своєму шляху. Але найгірше чекало попереду.

Дощ не вщухав, затоплюючи весь південь країни. Лило і в сусідній Південній Африці, Зімбабве та Ботсвані. У цих країнах беруть початок ріки Інкоматі, Лімпопо та Замбезі, які протікають через Мозамбік і далі впадають в океан. Тому, вийшовши з берегів, вони спустошили велику частину Мозамбіку. Опис того, як християни піклувалися одні про одних протягом тієї катастрофи, справді зміцнює віру.

Збитки, завдані на початку

Дев’ятого лютого минулого року двоє представників філіалу Свідків Єгови, що розташований в Мапуту, вирушили на північ країни. Біля дев’ятої години ранку вони проїхали повз місто Шінаване, тут у річці Інколуане вода піднялася дуже високо. Вони постановили їхати далі — до Шай-Шай, столиці провінції Газа. Однак брати побачили, що місто Шакве, де зазвичай бурі спричиняють найбільші повені, ще не потерпіло від лиха. Тому вони вирішили повернутися в Мапуту.

Проте на зворотному шляху дорогу перед Шінаване перегородили поліцейські. Вони попередили: «Хлинули води з Південної Африки й затопили центральну магістраль. Не проїдете ні автобусом, ні вантажівкою». Дорога, якою брати їхали вранці, опинилась під водою! Тепер ця місцевість була наче відрізана від решти країни, оскільки річки, що текли на північ, теж вийшли з берегів.

Ті двоє братів вирішили заночувати в поблизькому місті Масіа. За ніч ситуація погіршилася. Вода повністю залила Шінаване, і люди втратили все. Свідкам з цієї території допомогли добратися до Залу Царства в Масіа, де було створено тимчасовий табір біженців. Християнські брати швидко закупили в товарному складі продукти першої необхідності, як-от рис, боби, борошно та олію.

Тепер Свідки зосередилися на допомозі співхристиянам з Шакве й сусідніх міст. Наглядачі зборів у Шакве організували масову евакуацію. Було розіслано повідомлення: «Негайно йдіть у Масіа!» Однак незабаром виявилося, що багато хто з Шінаване не прибув. Тому туди відіслали кількох Свідків, аби дізнатися, в чому справа. Згодом довідалися, що один християнський старійшина потонув у своєму домі. Брати похоронили його. Вони теж віднайшли решту співвіруючих, декотрі з яких сиділи на дахах, і допомогли їм добратися до Масіа.

Потім представники філіалу відправилися до прибережного містечка Білені й замовили там літак до Мапуту. Під час польоту було видно тільки воду, яка вкривала цілу місцевість. Згідно з повідомленнями, лише в Газі постраждало 600 000 людей.

Ситуація погіршується

Упродовж кількох наступних днів дощ посилився і повінь досягла центральних мозамбіцьких провінцій. Тоді над цією територією виник надзвичайно сильний циклон Елайн, який 20 лютого приніс у провінції Іньямбане, Софала та Маніка сильну зливу. Це спричинило подальшу повінь, загибель людей та наступні спустошення.

Шакве та околиці ще ніколи не бачили такої повені. У суботу 26 лютого десь опівночі вода хлинула лавиною, змітаючи все на своєму шляху. Люіш Шітлангу, 32-річна жінка, Свідок Єгови, пригадує: «Усіх розбудив сусідчин крик за вікном».

«Зірвавшись з ліжка, ми почули шум води,— продовжувала Люіш.— Довелося тікати. По дорозі під ногами повзало багато змій. О 6 годині ранку ми добрались до узвишшя, але через кілька годин, коли вода піднялася, мусили вибратися на дерева. Нас було двадцятеро.

Спершу вилазили чоловіки, брали в жінок малечу й прив’язували її до гілок. Потім допомагали піднятися жінкам з немовлятами. Ми знали, що тут вирощують арахіс, і час від часу спускалися, аби намацати його під водою.

Через три дні ми постановили вирушити до Шакве. Вода сягала грудей, і шлях дуже ускладнювали сильні течії. Ідучи, ми бачили чимало людей на деревах та дахах. Наступного дня вода спала, і сюди могли доїхати вантажівки та відвезти потерпілих до Масіа».

Свідки організовують табір

Четвертого березня представники філіалу Свідків Єгови найняли літак, аби добратися до району стихійного лиха. Чимало жителів втекло в місто Масіа, яке перетворилось на велетенський табір біженців. Багато жертв повені страждали від грипу, недоїдання, малярії та зносили інші незручності.

Місто нагадувало зону воєнних дій. У небі рябіло від надісланих різними країнами вертольотів. Ці гелікоптери постачали харчі, приземляючись на поспіхом сконструйованих злітно-посадочних смугах. У Масіа на допомогу прибула група Свідків. Вони не лише забезпечили потерпілих харчуванням, а й організували медпункт. Однак спершу та група заручилася згодою місцевих органів влади, котрі схвалили таку ініціативу.

У новоствореному таборі, де було майже 700 осіб,— Свідків, а також інших людей,— щоранку о пів на сьому розглядали біблійний вірш. Коли їжу, яку готували християнські сестри, вже можна було подавати, поіменно називали всіх голів сімей. Кожен на пальцях показував, скільки йому потрібно тарілок, і тоді отримував їжу.

У таборі все добре продумали й організували. Одні купували їжу, інші — дбали про задовільний санітарний стан питної води, мили туалети тощо. Таке зразкове порядкування не пройшло повз увагу урядовців, котрі зазначили: «Там добре. Жоден не залишиться голодним, і зовсім немає сварок». Певний місцевий чиновник сказав: «Кожен мусить відвідати табір Свідків, аби побачити, що і як слід робити».

Незабаром комітет з надання допомоги скликав християнських старійшин і повідомив їм, що брати з філіалу потурбувалися, аби відбудувати Зали Царства та будинки потерпілих, а також забезпечити їх найнеобхіднішим. Наступного ранку, після обговорення денного біблійного вірша, було оголошено про цей розпорядок. Оплески довго не стихали.

Хоча органи влади подарували два великі намети, багатьом в таборі й далі доводилося спати просто неба. Отож, серед потерпілих організували бригаду, яка мала збудувати великий Зал Царства на ділянці землі, що належала місцевому зборові. Зал спорудили в мозамбіцькому стилі — з очерету й рифленої оцинкованої бляхи. У ньому могло поміститися 200 чоловік. Будова тривала всього два дні!

Не полишили нікого

Тим часом 5 березня, коли вода трохи спала, організували групу, яка б вирушила в містечко Алдея де Бейражен, розташоване в місцевості, котру затопило найперше. До тамтешнього збору належало приблизно 90 Свідків, і від них не було жодної звістки.

По дорозі ця група проходила повз Шіхекелані — великий табір біженців, де було біля 100 000 осіб. По обидва боки дороги, місцями геть розмитої, все залила вода. Один з членів групи розповів: «Шакве зустріло нас пусткою. На околицях міста декотрі будинки далі по дах стояли у воді. Більшість домів були повністю затоплені. Сутеніло, а до Алдеї де Бейражен залишалося ще 25 кілометрів».

Уночі вони таки добралися до цього міста. Один Свідок з тієї групи пригадує: «Ми зупинилися, не знаючи, що робити далі». Тоді почулися чиїсь вигуки: «Брати!» — і залунав голосний веселий сміх. Побачивши ввімкнені фари двох машин, місцеві Свідки відразу здогадалися, що то, мабуть, їхні брати, й сказали про це іншим. Очевидці були дуже вражені, зазначаючи: «Між тими людьми справді панує любов. Вони присилають своїм їжу і навіть відвідують їх!»

Далі надходить допомога

Братам з Алдеї де Бейражен допомогли дістатися до табору в Масіа, де вони отримали їжу, нічліг та медичну допомогу. А тим часом ситуація в місті загострювалася. Бракувало харчів, ліків та палива, оскільки все це привозили вертольотами. Потрібно було негайно налагодити сухопутний зв’язок з Мапуту. Восьмого березня він уже діяв.

Велике місто Шай-Шай повністю затопило. У центрі подекуди глибина сягала 3 метрів! Свідки організували комітет з надання допомоги, аби подбати про братів з тієї місцевості. Також створили подібні комітети, щоб попіклуватися про потерпілих у провінціях Софала й Маніка.

Свідки з інших країн, почувши про лихо, теж відгукнулися. Приміром, брати з філіалу в Південній Африці потурбувалися, аби було зібрано й відіслано тонни одягу, ковдр та інших речей. У всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк) спеціально виділили кошти для потерпілих.

Коли рівень води значно знизився і було складено списки тих, хто залишився без даху над головою, розпочалась відбудова домів і Залів Царства. Для нагляду за цим організували спеціальний комітет. Йому на допомогу прийшло багато добровольців. До роботи приступили негайно. З того часу відбудували понад 270 будинків і щонайменше п’ять Залів.

Перші домівки, котрі відбудували Свідки, привернули увагу людей. Один сусід сказав: «Ви служите живому Богу. Наші пастори забувають про своїх овець, які потрапили в біду. А вам дарують такі чудові оселі». Багато осіб у цій території прийняло звістку про Царство, яку проповідують Свідки Єгови, й було розпочато чимало біблійних вивчень (Матвія 24:14; Об’явлення 21:3, 4).

Дарма що значна кількість Свідків згубила все своє майно, однак жоден з них не втратив віри в Бога Єгову й усесвітнє товариство співвіруючих. Натомість вона ще більше зміцнилася. Ті Свідки вдячні люблячому міжнародному братству, яке під час жахливого лиха так швидко прийшло на допомогу. Вони особисто відчули ніжну турботу та захист Єгови й завжди пам’ятатимуть слова з Біблії: «Великий Господь» (Псалом 48:2).

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Місто Шай-Шай залила мулиста вода.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Звідусіль надходила допомога.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Група Свідків організувала медпункт.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Відбудова домів триває дотепер.

[Ілюстрація на сторінці 26]

У найбільшому таборі біженців було 100 000 осіб.