Подорож до Гани

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ГАНІ

ДОКИ темрява і туман танули в променях вранішнього сонця, ми поволі їхали 80-кілометровою ґрунтовою дорогою до Національного парку Моуле, що на півночі Гани. Довкола ростуть здебільшого трава, кущі та низькі дерева. Коли-не-коли на шляху трапляються села, де стоять глиняні халупи із солом’яними стріхами.

Зовсім інакша картина в Дамонґо — метушливому містечку з крамницями, асфальтними дорогами та інтенсивним вуличним рухом. Діти в бежево-коричневих формах ідуть до школи. Жінки в барвистому вбранні несуть на головах різноманітний вантаж: дрова, їжу та начиння, повне води. Сигналять машини і трактори, їдуть велосипедисти. Нам залишилось ще 20 кілометрів.

Національний парк Моуле

Нарешті ми в парку. Як сказав наш провідник Зекерая, заповідник Моуле заснували 1971 року, а площа його становить 4840 квадратних кілометрів. У парку зареєстровано 93 види ссавців, 9 видів земноводних і 33 види рептилій. Серед них леви, леопарди, плямисті гієни, африканські цивети, слони, бонго, карликові буйволи, бородавочники, болотяні антилопи, дукери, генети, бубали, мангусти, бабуїни та інші мавпи, конебики, дикобрази, крокодили, змії, пітони тощо. Крім того, тут нараховують понад 300 видів птахів.

Відмахуючись від надокучливих мошок, йдемо по коліна в траві і невдовзі опиняємось поряд зі стадом антилоп. Спершу їх важко розгледіти, адже вони мають таке забарвлення, що зливаються з оточенням. Антилопи спостерігали за нами не менш уважно, ніж ми за ними, так що невідомо, хто на кого прийшов подивитись. Коли ми заходилися фотографувати, нас налякало голосне пирхання праворуч. Це велика болотяна антилопа, обурена вторгненням у її володіння, побігла в кущі.

Потім під великим деревом ми побачили чотирьох величезних слонів. Вони пригинали хоботами віття і зривали ніжне листя. Ми стали підходити ближче, а коли до них залишилось 10 метрів, Зекерая порадив приготувати фотоапарати. Він ляснув прикладом рушниці. Зачувши металічний звук, слони вийшли з-під дерева, тож з’явилась нагода зробити ще ліпші знімки. Неподалік слони знайшли багнюку і вивалялися в ній. Зекерая розповів, що колір слонів змінюється з натурального чорного на червоний або коричневий, в залежності від кольору твані.

Трохи далі перед нами відкрився широкий вид на парк. Тут ростуть мальовничі акації та африканський вид дерев родини сапотових (Butyrospermum parkii). Повертаючись, ми пішли тією ж дорогою, що й слони. Вони ще далеко, але найбільший з них підняв вуха, прибрав войовничого вигляду та попрямував на нас. Чи ж він хоче напасти?

Провідник заспокоїв нас, але знявши з плеча гвинтівку, повів усіх у бік від дороги, яку обрали слони. Так ми і йшли далі: провідник тримав напоготові гвинтівку, а решта — фотоапарати. Незабаром слони вже не могли нас бачити.

Зекерая розповів, що слони в парку призвичаїлись до людей, а декотрі навіть досить близько підходять. Слони, яких провідники бачать найчастіше, отримали прізвиська. Одного, з великою ґулею, так і прозвали — Ґуля. Іншого — Задирака, бо він усе норовить налякати туристів.

Потім ми побачили багато бабуїнів і спостерігали, як вони гойдалися на деревах та бігали по землі. Наш провідник показав на маму-бабуїна, яка несла одне дитинча на спині, а друге притискала до грудей. Зекерая сказав, що ці малята — близнюки.

Того дня ми побачили дуже багато сцен з життя тварин у природі. Як нам сказали, в посушливий сезон, тобто в квітні-червні, тварин зустрінеш тільки біля води: всі приходять на водопій. А якщо приїхати до парку на спеціальному автомобілі з приводом на чотири колеса, то вдасться поспостерігати за багатьма іншими тваринами, у тому числі буйволами й левами.

Надійшов час підкріпитися. Поки ми їмо, один величезний бабуїн видирається на пікап, запаркований біля нашої машини, і з великим апетитом дивиться на мою порцію. Повз нас проходять інші бабуїни, кілька антилоп та бородавочник, і врешті неподалік на верхівці пагорба з’явилися чотири слони. Ось так, ці тварини самі прийшли фотографуватись!

На ринку

Ми провели у національному парку Моуле надто мало часу, але вирушили у двогодинну подорож ґрунтовою дорогою до селища Соула, в якому живуть фермери з племені лобі. Жінки цього племені мають дивний звичай штучно збільшувати губи. Ця традиція поволі занепадає, бо молоді дівчата підпали під вплив сучасної моди, але ще багато жінок пишаються великими губами. Сказати жінці-лобі, що в неї губи такі ж невеликі, як у чоловіка, значить образити її.

Ми приїхали у село і зайшли на місцевий ринок. Товари тут продають у наметах, зроблених з гілок і вкритих зверху пальмовим листям. Серед темношкірих продавців є один білий. Ми заговорили з ним і з’ясувалось, що він недавно приїхав сюди з метою перекласти Біблію на мову лобі. Він живе у сусідньому селі серед людей цього племені, щоб навчитись вільно говорити їхньою мовою. Мені пригадався Роберт Моффат, який у середині XIX сторіччя прибув з місією до південноафриканського народу, що розмовляє мовою тсвана, і перекладав на цю мову Святе Письмо.

Потім я побачив стару жінку-лобі з великими губами. Вона сиділа на лавочці в одному з наметів. У кожну губу було увіткнуто по білястій дерев’яній пластинці завбільшки з ніготь великого пальця. Я хотів зробити її портрет, але щойно витяг фотоапарат, вона відвернулась. Один з моїх супутників пояснив, що старі лобі вірять, ніби фотографія може зашкодити їхній душі.

Дорогою назад на ночівлю до Соула я думав про мудрість і розмаїтість, яку довелось побачити серед Божого творіння. Бог створив і тварин, і людей з дивовижною майстерністю. Це нагадує слова псалмоспівця: «Які то численні діла Твої Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!» (Псалом 104:24).

[Карта на сторінках 14, 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ГАНА

[Ілюстрація на сторінці 14]

Бородавочник.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Плямиста гієна.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Слон.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Гіпопотами.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Стадо антилоп.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Мама-бабуїн з двома малятами.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Бубал.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Ринок.