Чи людина знищує власні продовольчі ресурси?
«Проблема, яка сьогодні постала перед нами,— це не борги і нестачі або світова конкуренція. Нам потрібно знайти спосіб, як провадити змістовне, приємне життя, не руйнуючи при цьому земної біосфери, що підтримує все живе. Ще ніколи ситуація не була такою жахливою: під загрозою опинилось усе, завдяки чому ми живемо» (Генетик Дейвід Сузукі).
БІЛЬШІСТЬ людей вважає яблука звичайнісінькими плодами. А якщо ви живете у місцевості, де їх росте надмір, то, можливо, думаєте, що вони є скрізь. Окрім того, серед великого розмаїття можна вибрати саме той ґатунок, який вам подобається. Але чи знаєте, що у наші дні цей вибір набагато менший, ніж 100 років тому?
У США в 1804—1905 роках вирощували 7098 сортів яблук. Нині 6121 з них, тобто 86 відсотків, зникло. Те саме відбулося з грушами. З відомих колись 2683 ґатунків 88 відсотків щезло. Коли ж говорити про овочі, цифри ще невтішніші. Біорозмаїття зникає, і це стосується не лише великої різноманітності видів живих організмів, але також підвидів. У США розмаїття багатьох різновидів овочів зменшилось на 97 відсотків лише за 80 років! Але чи різноманітність справді має якесь значення?
Чимало вчених вважає, що має. І хоча роль біорозмаїття все ще залишається темою дискусій, ряд фахівців, які займаються проблемами довкілля, говорять, що воно істотне для життя. На їхню думку, це стосується як культурних рослин, так і дикорослих, що трапляються в лісах, джунглях і степах по всьому світі. Розмаїття у межах видів також важливе. Наприклад, завдяки великій кількості сортів рису існує ймовірність, що принаймні деякі з них будуть стійкими до поширених захворювань. У недавно опублікованій на цю тему доповіді Інституту світового нагляду говорилося, що небезпеку знищення земного біорозмаїття особливо добре видно з того, як це впливає на наші продовольчі ресурси.
Зникнення рослин позначається на врожаях принаймні двома способами. По-перше, врожаї опиняються під загрозою через знищення дикорослих родичів сільськогосподарських культур — потенційне джерело генів для подальшої селекції,— а по-друге, через зменшення кількості сортів у межах культурних видів. Приміром, на початку XX століття в Азії вирощували понад 100 000 місцевих різновидів рису, причому в самій лише Індії щонайменше 30 000. У наш час 75 відсотків урожаю Індії складається лише з 10 ґатунків. У Шрі-Ланці з 2000 сортів рису залишилось 5. У Мексиці — країні, де люди вперше почали розводити кукурудзу,— нині вирощують лише 20 відсотків з тих сортів, котрі культивували тут у 1930-х.
Але не тільки джерело їжі перебуває під загрозою. З рослин виготовляють близько 25 відсотків ліків на продаж. Крім того, продовжують віднаходити нові лікарські рослини. Однак флору постійно винищують. Отже, чи не виходить так, що ми спилюємо саме ту гілку, на якій сидимо?
Згідно з Міжнародним союзом охорони природи, з 18 000 охоплених дослідженням видів рослин і тварин понад 11 000 загрожує вимирання. У таких місцевостях, як Індонезія, Малайзія і Латинська Америка, де вирубали великі смуги лісу для рільництва, дослідники можуть лише здогадуватися, скільки видів є на межі вимирання або вже щезло. Дехто говорить, що таке зникнення відбувається «катастрофічно швидко», повідомляється в «Кур’єрі ЮНЕСКО».
Безумовно, земля все ще дає надзвичайно багато їжі. Але якщо біорозмаїття планети зникає, а людей стає дедалі більше, то скільки часу вони ще зможуть годувати себе? Різні країни виявилися небайдужими до цієї проблеми, заснувавши банки насіння як захист від зникнення важливих рослин. Деякі ботанічні сади взялися за збереження різноманітних видів. Наука розробила новий могутній засіб — генну інженерію. Але чи банки насіння та наука зможуть вирішити проблему? У наступній статті розглядатиметься це питання.