Незламна віра дитини

КОЛИ Дастіну було 11 років, до них завітала жінка-Свідок, що колись служила місіонеркою. Його мама погодилась на біблійне вивчення. Хлопчик завжди був присутній на ньому. Він глибоко розмірковував над біблійними істинами і ставив чимало цікавих запитань. Невдовзі Дастін попросив, аби з ним також розпочали вивчення Біблії. Не пройшло багато часу, як хлопець вже розповідав однокласникам про те, що дізнавався з Божого Слова.

Згодом Дастін став відвідувати зібрання і брати в них активну участь. Якось він з братиком і сестрою побував у свого батька. Той наполягав, аби вони всі разом пішли до церкви. Дастін не розгубився і впевнено пояснив, чому він любить ходити до Залу Царства. Зрештою батько дозволив дітям й далі спілкуватися зі Свідками Єгови.

Одного разу після зібрання мати ніяк не могла знайти сина. Виявилось, що Дастін, нікому не сказавши, підійшов до наглядача Школи теократичного служіння і виявив бажання записатися до неї. Мама не мала нічого проти. Отримавши своє перше завдання, Дастін з нетерпінням чекав на виступ. Приблизно тоді хлопцеві почав дошкуляти сильний біль у стегні, тож йому довелось пройти багато обстежень. Дастіну ставало дедалі гірше, і він був змушений ходити на милицях. Та в день свого першого виступу хлопчик попри нестерпний біль вийшов на сцену без милиць.

Незабаром лікарі поставили Дастіну страшний діагноз — саркома Юінга, рідкісний вид раку кісток. Тож більшу частину року хлопчик провів у дитячій лікарні в Сан-Дієго (Каліфорнія). Він пережив хіміотерапію, опромінення, ампутацію правої ноги й видалення частини тазової кістки. Однак все це не послабило віри Дастіна і його любові до Єгови. Часто він почувався дуже слабким, і мама, яка ні на мить не покидала сина, читала йому вголос.

Хоча фізичний стан Дастіна постійно погіршувався, хлопчик ніколи не нарікав. У лікарні він їздив на своєму інвалідному візку і підбадьорював іншого Свідка, який там лежав, а також багатьох хворих та їхніх рідних. Лікарі та медсестри помічали, що Дастін і той Свідок відрізнялися від інших. Адже їхня віра додавала їм сили в боротьбі з важкою хворобою.

Відтак Дастін захотів присвятити своє життя Єгові. Коли християнські старійшини прийшли до нього розглядати запитання для тих, хто бажає охреститися, хлопець був настільки слабким, що не міг встати з ліжка. Шістнадцятого жовтня 2004 року на районному конгресі у віці 12 з половиною років Дастін охрестився.

Перед початком промови до хрещення святково вбраний Дастін сидів у своєму інвалідному візку серед інших, хто бажав охреститися. Коли їх попросили встати, хлопець, міцно тримаючись за ручки крісла, підвівся на одну ногу та голосно відповів на запитання промовця. У цей день на конгрес прийшла вся сім’я Дастіна, у тому числі його рідний батько з дружиною, а також медперсонал лікарні й батьки хворих дітей.

— Ні, не боюсь,— відповів Дастін.— Я знаю, що заплющу очі і відкрию їх у новому світі. А там уже не буде болю. Просто я дуже переживаю за нашу сім’ю.

Через місяць Дастіна не стало. На похорон прийшли не лише рідні хлопчика, але й працівники лікарні, їхні родичі, вчителі, сусіди та чимало членів збору Свідків Єгови. Ще за життя Дастін попросив, аби тим, хто прийде на похоронну промову, було дано ґрунтовне свідчення. Промову виголосив наглядач Школи теократичного служіння, і вона дуже зміцнила віру всіх присутніх.

Потім усім роздали надруковані слова з Матвія 24:14 та з 2 Тимофія 4:7. Це були улюблені вірші Дастіна. Незламна віра хлопчика стала добрим прикладом для всіх, хто його знав. Ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з ним у Божому новому світі. (Розповіла сестра, яка вивчала з Дастіном Біблію).

[Вставка на сторінці 27]

«Я вів добру боротьбу, пробіг шлях до кінця, віру зберіг» (2 Тимофія 4:7).

[Ілюстрація на сторінці 26]

Зверху: Дастін, коли ще був здоровий.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Внизу: хрещення хлопчика.