Біблія — книга точних пророцтв. Частина 4

Біблія передрекла муки і смерть Христа

Ця серія з восьми статей присвячена особливості, яка вирізняє Біблію з-поміж усіх інших книг,— її пророцтвам, або передреченням. Чи біблійні пророцтва — лише витвір людського розуму? Чи є докази того, що вони були натхнені Богом? Заохочуємо вас розглянути нижчеподані факти, щоб отримати відповіді на ці запитання.

КОЛИ Ісус приблизно 2000 років тому прийшов на землю, він знав, що помре від рук ворогів і що його смерть буде жорстокою. Звідки Ісус це знав? Він був добре обізнаний з пророцтвами, які стосувалися його і містилися в Єврейських Писаннях (Старому Завіті). Чимало цих передречень записав пророк Ісая більш ніж за 700 років до народження Ісуса. Чи є докази того, що слова Ісаї були написані раніше, ніж сталися згадані ним події?

У 1947 році в місцевості Кумран (Західний берег річки Йордан) пастух-бедуїн знайшов у печері біля північно-західного узбережжя Мертвого моря кілька сувоїв. У поблизьких печерах було знайдено ще інші рукописи. Усі ці сувої стали називати рукописами Мертвого моря. Серед них є копія цілої книги Ісаїa, датована приблизно II століттям до народження Христа. Отже, написане Ісаєю справді було пророцтвом. Що він передрік про страждання Христа, або Месіїb? Розгляньмо два пророцтва з книги Ісаї.

Муки Христа передречено

Пророцтво 1: «Підставив Я спину Свою тим, хто б’є» (Ісаї 50:6)c.

Сповнення. У 33 році н. е. вороги Ісуса з-поміж юдеїв привели його на суд до римського намісника Понтія Пилата. Намісник усвідомлював, що Ісус невинний, і намагався його звільнити. Проте юдеї безжально вимагали Ісусової смерті, тож Пилат «поступився і виніс вирок, аби задовольнити їхню вимогу». Він віддав Ісуса на страту (Луки 23:13—24). Але спочатку «за наказом Пилата Ісуса взяли й висікли бичем» (Івана 19:1). Як і передрік Ісая, Ісус не чинив опору й «підставив... спину Свою тим, хто б’є».

Історичні факти.

● Історія підтверджує, що перед стратою римляни зазвичай бичували засуджених. В одному довіднику говориться: «Бичували в ті часи батогом, який складався із багатьох шкіряних ремінців, до яких прив’язували кусочки олова або заліза. Засудженого били по голій спині... доти, доки тіло не вкривалося кривавими ранами. Деколи людина помирала». Все ж Ісус витерпів ці знущання.

Смерть Христа передречено

Пророцтво 2: «На смерть віддав душу Свою» (Ісаї 53:12)d. У Псалмі 22:17 наводиться додаткова інформація: «Обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої».

Сповнення. У Марка 15:15 сказано: «Пилат... Ісуса наказав висікти, після чого звелів прибити його до стовпа». Це була жорстока страта. Руки і ноги Ісуса прибили цвяхами до стовпа (Івана 20:25; Луки 24:39). Через кілька годин «Ісус, голосно скрикнувши, віддав останній подих» (Марка 15:37).

Історичні факти.

● Стародавні історичні праці майже не згадують про смерть Ісуса. Однак шанований римський історик Тацит, який народився близько 55 року н. е., написав: «Христа, від імені якого походить ця назва [християни], стратив при Тиберії прокуратор Понтій Пилат»e. Слова Тацита повністю узгоджуються з Євангеліями, де також згадується Тиберій, Понтій Пилат та інші можновладці (Луки 3:1; 23:1—33; Івана 19:1—24).

Історія також підтверджує, що римляни страчували на стовпі рабів і тих злочинців, яких зневажали найбільше. Іноді римляни прив’язували засуджених до стовпа. В решті випадків вони використовували цвяхи. «Цвяхами пробивали руки і стопи,— говориться в одному довіднику,— і засудженого залишали вмирати». Він мучився від «нестерпної спраги та жахливого болю».

Як згадувалось раніше, Ісус знав заздалегідь, що він помре в муках. Тож незадовго до своєї смерті він мужньо промовив до відданих послідовників: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син людський буде відданий старшим священикам та книжникам. Вони засудять його на смерть і віддадуть людям з інших народів, щоб ті насміхалися з нього, бичували його і прибили до стовпа» (Матвія 20:18, 19). Дехто запитує: «Але чому Ісус мав померти?» Відповідь на це запитання має велике значення для кожного з нас. Крім того, вона містить у собі чудову надію!

Помер «за наші провини»

Усі люди недосконалі, і тому ми часто робимо щось не так. Біблія називає такі вчинки гріхами. Гріх можна порівняти до піску, який потрапив у двигун. З часом через пісок двигун зношується і ламається. Так само й ми через гріх старіємо, хворіємо та помираємо. У Римлян 6:23 говориться: «Плата за гріх — смерть». Але завдяки смерті Ісуса ми можемо звільнитись від гріха та його трагічних наслідків. Як саме? В іншому захопливому пророцтві Ісая записав, що Христос мав померти «за наші гріхи» і «за наші провини» і що «Його ж ранами нас уздоровлено»f (Ісаї 53:5).

Слова з пророцтва Ісаї перегукуються зі словами Ісуса, записаними в Івана 3:16: «Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне».

Як розвинути віру в Ісуса? Треба дізнаватись про нього. Одного разу Ісус у молитві сказав: «Щоб отримати вічне життя, потрібно пізнавати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа» (Івана 17:3). Пізнавати Бога та Ісуса можна через Біблію (2 Тимофія 3:16).

Ісус прагне, щоб якомога більше людей отримали вічне життя. Тому незадовго до своєї смерті він передрік дивовижні події: «Добру новину про царство [Божий уряд, який допоможе людству отримати користь з викупної жертви Христа] будуть проповідувати по цілій населеній землі на свідчення всім народам» (Матвія 24:14). З двох наступних статей цієї серії ми побачимо, наскільки точним було його пророцтво.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 20]

ЗАКОН ВКАЗУВАВ НА ЖЕРТОВНУ СМЕРТЬ ХРИСТА

Бог дав стародавньому Ізраїлю звід норм, названий Законом. Згідно з цим Законом, ізраїльтяни мали виконувати певні дії, які пророчо вказували на те, що́ згодом мав зробити Месія. Наприклад, коли хтось грішив, тобто порушував Божі вимоги, то мав принести в жертву безвадну тварину (Левит 17:11; 22:21). Чи такі тваринні жертви повністю знімали провину? Ні (Євреїв 10:4). Однак вони були прообразом жертви, котра могла усунути гріх — жертви «Агнця Божого, який покінчить з гріхом світу» (Івана 1:29; Євреїв 10:1, 5—10). Кожен, хто виявляє, що вірить у цього символічного Агнця, Ісуса Христа, має безцінну надію на вічне життя (Івана 6:40).