Розділ 3

Людина була створена жити

БОГ створив людину жити. Біблія показує це, коли говорить про розпорядки і приготовлення, які Бог зробив для наших перших родичів, Адама й Єви. Вона говорить, що Бог Єгова поселив їх у гарному райському городі або саду, називаючись “Еден“. У тому раю було все, що потрібно для їхнього життя і продовження життя. Відносно цього, перша книга Біблії, Першого Мойсея, говорить: “І зростив Господь Бог [Єгова] із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра й зла“. — 1 Мойсея 2:9.

Зауважте, що в тому гарному раю було, не ’дерево смерти’, а “дерево життя“. Те “дерево життя“ представляло незмінну гарантію на продовження життя тим, що будуть харчуватися ним. Адам і Єва не мали жодної причини боятися смерти. Так довго, як вони корилися своєму Творцеві і не їли з того забороненого “дерева знання добра й зла“, то їхнє життя не кінчилося б. —1 Мойсея 2:16, 17.

Але, чи те, що Біблія говорить про людину, що вона була створена втішатися вічним життям є в згоді з тим, що ми бачимо навколо себе в житті? Чи ж факти не показують, що люди вже вмирали продовж багато тисяч років? Так, але чи ви знали, що у вашій власній будові є доказ, що ви повинні жити багато довше ніж люди пересічно живуть за нашого дня?

Наприклад, подумайте про людський мозок. Чи він був приспособлений послужити лише сімдесят або вісімдесят років життя? Цікаво, біохімік Ісак Асімов, коли говорив про здібність мозку, зауважив, що він “може помістити який-небудь вантаж науки і пам’ять — і більйони разів більше цього“.

Чи це є логічно, щоб людський мозок міг помістити тисячі мільйони разів більше інформації ніж людина може вжити продовж пересічної довжини сьогоднішнього життя? Навпаки, чи ж це не показує, що людина була створена для життя, що вимагає мозку з безконечною здібністю пам’ятати?

І це не є все.

ТІЛЬКИ ЛЮДИНА МАЄ ПОНЯТТЯ ВІЧНОСТИ

Чудовий факт, якого варта зауважити є, що тільки людині — а не жодним іншим земним створінням — Біблія дає надію на вічне життя. По суті, вона говорить, що тільки людина має поняття минулого, майбутнього часу, або вічности. Надхнений письменник Біблійної книги Екклезіястова зауважив: “Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею, усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце“. — Екклезіястова 3:10, 11.

Отже тепер, якщо те, що Біблія говорить про людину є правда, то ми повинні бачити десь доказ цього. Чи є такий доказ? Чи людина стоїть в гострій протилежності до тварин? Чи тільки людина серйозно задумується над майбутністю, турбується про неї і працює, щоб досягнути її? Чи вона реагує до смерти іначе від тварин, показуючи, що тільки вона оціняє минуле життя і що воно ще може значити для неї в майбутності?

Факт, що всі живі речі тримаються сильно життя, є неможливо заперечити. Інстиктивно тварини, яких поїдають інші тварини втікають або ховаються від їхніх хижаків. Багато тварин будуть страшно боротися, навіть коли виглядає, що вони не мають шансу виграти, щоб хоронити своїх молодих від смерти. Кажуть, що зайці так скажено штовхають ногами, що мають силу перевернути єнота догори ногами. У західних Сполучених Штатах бачили, як антилопа так охороняла своє щеня від вовка, що повибивала йому зуби і поранила його в задок своїми гострими копитами. Коли вовк старався втекти, вона скочила на нього і затоптала його на смерть.

Така інстинктивна реакція до смертельної загрози грає дуже важну ролю у збереженні життя створінь. Але, чи це значить, що тварини мають оцінення до минувшини і майбутності так, як людина?

Так як ми знаємо, людина може задумуватися над минувшиною і планувати майбутність. У приватності свого дому, вона може задумуватися про її юнацтво — її збитки, розчаровання, невдачі, успіхи і радощі. Вона може планувати майбутність — будувати новий дім, купувати меблі, рішати освіту для своїх дітей, і так далі. Але, наприклад, чи собака може розмірковувати про час, коли вона була щенятком, думати про дітей, які бавилися з нею, як вона виростала і плодила своїх щенят? У своїй книжці Тварини є Цілком Інші (в англійській мові), Ганс Бауер показує, що дослідження відкрило:

“Собака завжди мусить відчути щось, щоб могла запам’ятати колишні події. Наприклад, її можна взяти до незнайомого села в якому вона буде мати якийсь досвід. Коли вона вернеться назад до дому, то зараз забуде той досвід. Але коли б вона вернулася назад до того самого місця, тоді вона пригадає його. По суті, це є одна чуднота і перевага людини у порівнянні з психологічною будовою тварини, а саме, що зміст людської пам’яті не залежить від щоденних потреб, але є вкорінена в цілій свідомості“.

Отже, не так як людина, тварини не можуть з своєї волі пригадати собі колишні події.

Але, чи тварини можуть планувати свою майбутність? Чи ж хом’яки, деякі мурашки, білки та інші тварини не збирають і не ховають харч на майбутнє вживання? Чи цим вони не планують на майбутність, щоб у зимі не страждати від голоду? “Ні“, каже вищезгаданий автор, і дає слідуючі факти на підтримку його відповіді:

“Вони не знають, що вони роблять або чому роблять його. Вони діють згідно інстинктом, і доказ цього маємо в тому, що навіть тварини, яких відбирається від їхніх родичів за дуже молодого віку, і тримають по клітках, починають ’збирати’ в осени. Такі тварини ще ніколи не бачили зимових обставин, але будуть мати досить їдження в зимових місяцях. Одначе, вони ’роблять запаси’ ради того, щоб ’робити запаси’ “.

Підсумовуючи протилежність між людиною, а тваринами, він каже:

“Світ тварин є, тому, виключно для теперішнього часу у найбільш буквальному сенсі слова. Бо їх дуже легко відвернути від найцікавіших речей чимось іншим з більшим привабленням і вони ніколи не будуть вертатися назад до колишнього“.

Справді, що тільки людина має поняття про “вічність“, здібність міркувати про минувшину і сподіватися та планувати майбутність.

Тому що тварини живуть тільки для теперішнього часу, то смерть для них не є така трагедія, як для людини. Тварини, очевидно, приймають смерть за природний хід подій.

Подумайте про випадок, якого бачили в Серенґелі Народному Парку включаючи левицю з її трьома левенятами. Перед відходом левиця заховала свої левенята в кущі. Але з іншої території прийшли два самці. Знайшовши заховані левенята вони забили всіх трьох. Вони пожерли одного, взяли другого зі собою, а третього лишили позаді. А що ж левиця зробила коли вернулася і побачила своє здохле левеня? Вона не сумувала, але лише понюхала його — а тоді пожерла його.

Також цікаво зауважити, що тварини, яких леви люблять не бояться так дуже, коли побачать їх. Коли лев зловить звірятко на обід, то стада тварин зараз вертаються до своєї рутини. По суті, такі тварини часами приходять так близько, як сто двадцять футів до видимого лева.

ЛЮДИНА РЕАГУЄ ДО СМЕРТИ, ЯК ЩОСЬ НЕПРИРОДНОГО

Як інакше люди реагують до смерти! Для більшости людей, смерть дружини, чоловіка чи дитини є найбільш пригнічений досвід у житті. Довший час після смерти любимої особи хвилюючу природу людини тяжко заспокоїти.

Навіть тим особам, які говорять, що ’смерть є природна для людей’ важко прийняти ідею, що їхня власна смерть значитиме кінець усьому. The Journal of Legal Medicine зауважує: “Психіатри переважно погоджуються, що навіть коли смерть є неминуча, то таки існує несвідоме заперечення цього факту“. Наприклад, один молодий визнаний безбожник сказав перед своєю смертю, що, за доцільним поглядом, його смерть буде ’нічого більшого від певного закінчення дуже короткого, але дуже палкого життя’. Але тоді він зауважив, що йому було тяжко, дійсно неможливо, ’признати, що все переміниться в ніщо’.

Таке сильне є бажання людини мати участь у майбутності, що декілька людей зробили розпорядки заморозити свої тіла в часі смерти. Початковий кошт цього процесу може бути такий великий, як 8.500 доларів, з додатковим коштом 1.000 доларів кожного року, щоб тримати тіло замороженим. Тіла заморожували в надії, що науковці колись зможуть привернути їх назад до життя. Безперечно, що тепер науковці навіть не є близько до того, щоб досягнути такої мети. Одначе, сама думка, що колись така річ може бути можливою спонукала деяких осіб зберігати свої тіла з великим коштом.

Тому що людям важко прийняти факт, що смерть кінчає все, то люди всюди стараються увічнювати пам’ять мертвих і хоронити їх з великими церемоніями.Книжка Funeral Customs the World Over зауважує:

“Немає ані одної групи людей, проте, без різниці які примітивні чи цивілізовані, що не ховають своїх членів з церемонією. Похорони з церемонією є такі всесвітні, що можна робити висновок, що вони походять із людської природи. Це є ’природно’, нормально, розсудливо. Він задовольняє глибокі всесвітні бажання. Виконати його виглядає ’правильно’, а не виконувати його, особливо для тих, що є близько зв’язані родиною, почуттям, загальним досвідом або іншими зв’язками, здається ’неправильно’, неприродно, справа за яку треба перепрошувати або соромитися нею“.

До якого висновку цей твір приходить із таких всесвітніх похоронних звичаїв. Він продовжає:

“Цей факт є такий правдивий, що до різних висловів, якими пояснюють людину можна додати ще один. Вона ховає своїх померлих з церемонією“.

Однак, незважаючи на все це, зрештою, як покоління приходить і відходить, про померлих цілком забувається. Навіть ті, що як дійсні особи, зробили для себе славне ім’я в історії, зникли з щоденної пам’яті живих. Їхній вплив над іншими зник. Наприклад, такі сильні провідники за стародавніх віків, як Навуходоносор, Александер Великий та Юліюс Цезар уже не впливають на наше щоденне життя тепер, хоч вони мали великий вплив на життя своїх сучасників. Твердий факт, що з часом забувається про померлих признає писатель Біблійної книги Екклезіястова: “Нема згадки про колишніх людей, ані про наступних. Про них згадки не буде між тими, що будуть потому“.

(Екклезіястова 1:11, НС) Сам факт, що людина старається, як може, щоб її пам’ятали, знаючи, що з часом про неї забудуть, показує, що її бажання жити, хоч у пам’яті, є успадковане.

У СМЕРТІ ЛЮДИНИ НЕМАЄ СЕНСУ

З огляду загальної реакції людини до смерти, її чудової здібности пам’ятати і вчитися, її внутрішнього відчуття вічности, то чи не є ясно, що вона була створена жити? Тільки тоді, коли ми приймемо Біблійне пояснення, що теперішній вмираючий стан людини ніколи не був частиною Божого оригінального наміру, то тоді зрозуміємо те, що інакше дуже дивувало б нас. Наприклад, подумайте над довжиною життя деяких рослин і тварин, що живуть багато довше від людини.

Дерево може рости сотки років; деякі, як-от секоя і сосни живуть тисячі років. То не є надзвичайно для великих черепах жити більше, як 150 років. А чому це так? Чому неінтелігентні дерева і нерозсудливі черепахи живуть довше від інтелігентної людини?

А до того ще, чи смерть людини не є великою марнотою? Хоч якусь частину людського знання і досвіду може передається іншим, то більшість із цих пропадають. Щоб пояснити це, людина може бути видатним науковцем, гарним будівельником, добрим музикантом, мистцем або скульптором. Вона може вишколювати інших. Але коли прийде смерть, то ніхто не може скористати з її талантів та досвіду. Саме тоді вона могла розвивати щось нового після розв’язання багатьох різних проблем. Ті, що могли б скористати з її знання та досвіду тепер будуть мусіли вчитися через пробу і помилку — і смерть може закінчити їхню власну роботу.

Тому що поле знання є таке велике, то чому людина не може користати з досвіду людей, яким смерть відбирає життя?

Крім цього, говорити, що людина мала жити всього кілька років на землі, а тоді вмирати, не годиться з вірою в люблячого Творця. А чому ні? Бо це значило б, що Творець цікавиться більше деякою неінтелігентною рослиною і німими тваринами ніж людьми, які можуть висловлювати любов і оцінення. Це також значило б, що Він мав би мало співчуття до людей, які з всього земного життя, найбільше відчувають біль смерти.

Справді, якщо б це життя було все, що є і якщо б це був Божий намір, то як ми могли б дійсно любити Його? Так, як ми можемо наближатися до когось, що не дозволяє нам сповняти наших можливостей? Чи то не було б немило дістати такі великі можливості набирати знання, а тоді придушити нагоди вживати їх?

Проте, якщо люди були створені жити, то вони потребують відповідь на питання, Чому людина вмирає? На це треба задовольняючої відповіді, щоб допомогти нам зрозуміти чому Бог дозволив, щоб смерть привласнювала людські жертви продовж тисячі років. Це може усунути серйозну перепону, яка перешкоджає комусь увійти в гарне споріднення з Творцем і знайти дійсне значення і радість в житті тепер.

Як ми можемо упевнитися про причину на смерть?

[Ілюстрація на сторінці 24]

ЧИ ЛЮДСЬКЕ КОРОТКЕ ЖИТТЯ МАЄ СЕНС?

Незважаючи на таку чудову здібність вчитися,люди живуть лише 70 або 80 років

Навіть лебеді живуть більше як 80 років

Хоч не інтелігентні,черепахиживіть більше 150 років

Деякі дерева живуть тисячі років