Достовірна надія для померлих

ОДНА 25-річна жінка написала: «1981 року померла від раку моя названа мати. Ми з названим братом дуже тяжко переживали її смерть. Мені тоді було 17 років, а йому 11. Мені страшенно бракувало її. Будучи навченою про те, що вона пішла на небо, я хотіла вкоротити собі життя, аби бути з нею. Вона була моїм найліпшим другом».

Те, що смерть має силу відібрати у нас того, кого ми любимо, видається вкрай несправедливим. І коли це стається, найважче змиритися з думкою про те, що вже ніколи більше не можна буде порозмовляти, посміятися з любимою особою чи обійняти її. Цей біль не обов’язково минає, коли людині скажуть, що дорога їй особа на небі.

Однак Біблія дає зовсім іншу надію. Як ми зазначали раніше, Святе Письмо показує, що у недалекому майбутньому ви зможете зустрітися з померлою людиною, яку любили, і не десь там, на незнаному небі, а тут, на землі, за чудових обставин, коли пануватимуть мир і праведність. У людей тоді в перспективі буде досконале здоров’я, і вони вже ніколи не будуть змушені помирати. «Але ж це ви видаєте бажане за дійсне!» — може заперечити хтось.

Яких аргументів вам потрібно, аби ви могли переконатися, що ця надія достовірна? Щоб повірити в обіцянку, вам, мабуть, потрібно бути впевненими, що той, хто дав її, як охочий, так і спроможний виконати її. Хто ж у такому разі обіцяє, нібито померлі житимуть знову?

Навесні 31 року н. е. Ісус Христос сміливо пообіцяв: «Як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його [Ісусів] голос почують, і повиходять» (Івана 5:21, 28, 29). Саме так, Ісус Христос пообіцяв, що мільйони померлих знову житимуть на цій землі, але уже за мирних, райських умов і з перспективою ніколи не помирати. (Луки 23:43; Івана 3:16; 17:3; порівняйте Псалом 37:29 і Матвія 5:5). І оскільки Ісус дав таку обітницю, з повною підставою можна припускати, що він охочий виконати її. Але чи він спроможний зробити це?

Менш ніж через два роки після того, як Ісус дав ту обітницю, він переконливо засвідчив, що є як охочим, так і спроможним воскрешати.

«Лазарю,— вийди сюди!»

Це була зворушлива подія. Лазар тяжко занедужав. Дві його сестри, Марія та Марта, переказали Ісусові, який був по другому боці ріки Йордану: «Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!» (Івана 11:3). Вони знали, що Ісус любив Лазаря. Невже Ісус не захоче побачитися зі своїм хворим другом? Цікаво, що замість того, щоб негайно піти у Віфанію, Ісус ще два дні залишався там, де пробува́в (Івана 11:5, 6).

Лазар помер через якийсь час після того, як Ісусу було послано повідомлення про його хворобу. Ісус знав, коли Лазар помер, і мав намір діяти. Та на той момент, як Ісус прибув до Віфанії, його дорогий друг уже чотири дні був мертвим (Івана 11:17, 39). Чи зможе Ісус повернути до життя того, хто був мертвим стільки часу?

Почувши, що надходить Ісус, Марта, діяльна й енергійна жінка, притьмом вибігла йому назустріч. (Порівняйте Луки 10:38—42). Ісус, зворушений тим, як вона побивалася, запевнив її: «Воскресне твій брат!» Коли ж вона виразила свою віру в прийдешнє воскресіння, Ісус прямо сказав їй: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,— хоч і вмре, буде жити» (Івана 11:20—25).

Наблизившись до гробу, Ісус звелів відвалити камінь, який закривав вхід до нього. Відтак, помолившись уголос, він наказав: «Лазарю,— вийди сюди!» (Івана 11:38—43).

Очі усіх прикуті до гробу в напруженому чеканні. Аж ось із могильного мороку виринула людська постать. Її руки й ноги обв’язані пасами, а обличчя перев’язане хусткою. «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив»,— звелів Ісус. На землю впали останні розмотані паси. Так, то був Лазар — чоловік, котрий був мертвим чотири дні! (Івана 11:44).

Чи ця подія справді мала місце?

Розповідь про воскресіння Лазаря представлена в Євангелії від Івана як історичний факт. Деталі надто яскраво й живо змальовані, щоб бути просто алегорією. Піддавати сумніву історичність цієї події — те ж саме, що й сумніватися у всіх чудесах, описаних у Біблії, в тому числі у воскресінні самого Ісуса Христа. А заперечувати воскресіння Ісуса — те ж саме, що відкидати християнську віру в цілому (1 Коринтян 15:13—15).

Власне кажучи, якщо ви визнаєте існування Бога, то у вас не повинно бути проблем з вірою у воскресіння. Проілюструймо це таким чином. Людина може записати на відео свою останню волю та заповіт, і після її смерті родичі та друзі можуть бачити й чути, як вона пояснює, що́ слід робити з її маєтком. Сто років тому щось подібне було немислимим. Та й сьогодні для деяких людей, котрі живуть у глухих куточках землі, технологія записування на відео — щось таке, чого вони не в змозі осягнути розумом і тому сприймають як чудо. Якщо наукові принципи, встановлені Творцем, можуть використовуватися людьми для відтворення такого видимого й виразного зображення, то чому б Творець не міг зробити значно більше? Хіба не розсудливо в такому разі вважати, що Той, хто створив життя, спроможний відтворювати його?

Чудо Лазаревого повернення до життя сприяло побільшенню віри людей в Ісуса та воскресіння (Івана 11:41, 42; 12:9—11, 17—19). Воно також зворушливо посвідчує готовність та охочість Єгови і його Сина воскрешати.

‘Бог прагнутиме’

Те, як Ісус зреагував на смерть Лазаря, говорить про величезну чуйність Божого Сина. Глибокі почуття, виявлені ним у тій ситуації, засвідчують його велике бажання воскрешати мертвих. У Біблії читаємо: «Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!» А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився [«застогнав», НС] та й зворушився Сам, і сказав: «Де його ви поклали?» Говорять Йому: «Іди, Господи, та подивися!» І закапали сльози Ісусові... А юдеї казали: «Дивись, як кохав Він його!» (Івана 11:32—36).

Ісусове щиросерде співчуття засвідчене тут трьома словами та виразами: «розжалобився [«застогнав», НС]», «зворушився» і «закапали сльози». Слова, вжиті в оригіналі при описуванні цієї зворушливої сцени, показують, що Ісус був настільки схвильований смертю свого любого друга Лазаря та виглядом його сестер, котрі плакали, що його очі переповнилися слізьмиa.

Гідним уваги є той факт, що Ісус уже колись повернув життя двом іншим особам. Цього разу він мав на думці зробити те саме для Лазаря (Івана 11:11, 23, 25). І все ж йому «закапали сльози». Виходить, повертання людей до життя — не якась там буденна процедура для Ісуса. Чуйність та глибокі почуття, виявлені Ісусом з приводу смерті Лазаря, посвідчують його палке бажання усунути руїнницьку дію смерті.

Оскільки Ісус є «образом істоти Бога», ми справедливо сподіваємося від нашого небесного Отця аж ніяк не меншого (Євреїв 1:3, Дерк.). Про охочість Єгови воскрешати вірний чоловік Йов сказав наступне: «Коли хтось умре, хіба оживе знову? [...] Ти кликнув би, і я тобі відповів би, ти прагнув би [«ти прагнутимеш», НС] діла рук твоїх» (Йова 14:14, 15, Хом.). Вжите в оригіналі слово, передане як «ти прагнутимеш», вказує на Боже палке бажання, прагнення (Буття 31:30, НС; Псалом 84:3, Хом.). Ясна річ, що Єгова з нетерпінням очікує воскресіння мертвих.

Чи й справді ми можемо вірити в обіцяне воскресіння? Так, немає жодних сумнівів у тому, що Єгова та його Син як охочі, так і спроможні здійснити свою обітницю. Що це означає особисто для вас? А те, що у вас є перспектива знову побачитися з дорогими вам людьми, які померли, до того ж прямо тут, на землі, але за цілком інших обставин!

Бог Єгова, котрий дав людству початок у чарівному саду, пообіцяв відновити Рай на цій землі під правлінням свого небесного Царства в розпорядженні прославленого тепер Ісуса Христа (Буття 2:7—9; Матвія 6:10; Луки 23:42, 43). У цьому відновленому Раю в людей буде у перспективі життя, що не матиме кінця і буде вільним від усіх хвороб та недуг. (Об’явлення 21:1—4; порівняйте Йова 33:25; Ісаї 35:5—7). Також минуться усяка ненависть, расова упередженість, етнічний розбрат і економічні негаразди. Власне до життя на такій очищеній землі Бог Єгова через Ісуса Христа воскрешатиме померлих.

Ось яка надія є тепер у християнки, згаданої на початку цієї частини. По кількох роках після смерті її матері Свідки Єгови допомогли їй ретельно дослідити Біблію. Вона пригадує: «Довідавшись, що існує надія на воскресіння, я плакала. Було так радісно знати, що я побачу свою маму знову».

Якщо ваше серце теж прагне зустрічі з любимою особою, то Свідки Єгови радо допоможуть вам дізнатися, як ви можете зробити цю достовірну надію своєю.