Книга, яка «говорить» живими мовами

Коли мова, якою була написана книжка, вмирає, то разом з нею фактично вмирає і ця книжка. Сьогодні лише декотрі люди розуміють стародавні мови, якими була написана Біблія. Проте Біблія живе. Вона продовжує існувати, бо «навчилася розмовляти» живими мовами, що ними говорить людство. Перекладачам, які «навчили» її розмовляти іншими мовами, деколи доводилося долати, здавалося б, нездоланні перешкоди.

ПЕРЕКЛАСТИ Біблію, яка має більше 1100 розділів і 31 000 віршів,— це грандіозне завдання. Однак протягом століть віддані перекладачі добровільно бралися за цю важку роботу. Багато з них були готові зносити страждання і навіть віддати життя заради своєї справи. Історія про те, як Біблію перекладали на інші мови,— це дивовижна розповідь про наполегливість та майстерність. Розгляньмо невеличку частину цієї захопливої історії.

Труднощі, з якими зустрілися перекладачі

Як перекласти книжку мовою, яка не має власної писемності? Саме з такою трудністю зустрілося багато перекладачів Біблії. Наприклад Вульфіла, котрий жив у IV столітті н. е., вирішив перекласти Біблію мовою, якою тоді розмовляли, але яка не мала писемності,— готською мовою. Вульфіла подолав цю перешкоду, створивши готський алфавіт з 27 букв, в основу якого лягли головно грецький і латинський алфавіти. Вульфіла переклав готською мовою майже цілу Біблію. Його переклад був закінчений до 381 року н. е.

У IX столітті брати Кирило (перше званий Костянтином) та Мефодій, які були видатними вченими й мовознавцями і володіли грецькою мовою, вирішили перекласти Біблію для народу, що розмовляв слов’янською мовою. Але праслов’янська мова, від якої походять сучасні слов’янські мови, не мала писемних знаків. Отже брати Кирило й Мефодій, щоб уможливити переклад Біблії, створили слов’янський алфавіт. Таким чином Біблія навчилася «розмовляти» з багатьма слов’янами.

У XVI столітті Вільям Тиндаль постановив собі перекласти Біблію з мов оригіналу на англійську мову, але стикнувся з жорстоким опором з боку церкви та держави. Тиндаль, що здобув освіту в Оксфордському університеті, хотів створити переклад, зрозумілий навіть «хлопцю, який йде за плугом»¹. Але для цього йому довелося втекти до Німеччини, де у 1526 році й був надрукований його «Новий Завіт» англійською мовою. Коли примірники цього перекладу вдалося провезти до Англії, органи влади так розлютилися, що стали прилюдно їх палити. Пізніше Тиндаля зрадили. Його задушили, а тіло спалили на вогні. Перед своєю смертю Тиндаль вигукнув: «Господи, відкрий очі королю Англії!»²

Робота над перекладами Біблії тривала, перекладачів неможливо було зупинити. До 1800 року принаймні частини Біблії «навчилися говорити» 68 мовами. Пізніше, коли утворилися Біблійні товариства, зокрема «Британське та Іноземне Біблійне Товариство», засноване в 1804 році, Біблія швидко «вивчила» багато нових мов. Сотні молодих добровольців вирушали до чужих країн як місіонери, і у багатьох з них головна мета була — перекласти Біблію.

Біблія «вчить» африканські мови

У 1800 році в Африці було лише з десяток мов, які мали свою писемність. Сотні інших розмовних мов чекали, доки хтось винайде для них писемні знаки. Прибулі місіонери навчилися цих мов без допомоги букварів або словників. Після того, долаючи труднощі, вони розробили писемні знаки і навчили людей читати написане. Завдяки цьому в тих людей з’явилась можливість прочитати Біблію власною мовою³.

Одним таким місіонером був шотландець на ім’я Роберт Моффат. У 1821 році, коли Моффату було 25 років, він заснував у Південній Африці місію серед людей, які говорили мовою тсвана. Щоб навчитися їхньої мови, яка не мала писемності, Моффат зблизився з ними, подорожуючи деколи вглиб країни, щоб жити між цими людьми. «Люди були добрими,— писав він пізніше,— і мої грубі мовні помилки часто спричинялися до вибухів сміху. Ніколи, жодного разу не було такого, щоб хтось виправив слово або речення, не передражнивши мене перед тим так вдало, що усі інші діставали від цього надзвичайне задоволення»⁴. Моффат був наполегливим і врешті вивчив мову та створив для неї писемні знаки.

У 1829 році, після восьми років роботи між людьми, які розмовляли мовою тсвана, Моффат закінчив переклад Євангелія від Луки. Щоб надрукувати це Євангеліє, він мусив подолати приблизно 1000 кілометрів у запряженому биками фургоні, поки дістався до узбережжя, звідки на кораблі вирушив до Кейптауна. Губернатор дозволив йому використати урядовий друкарський верстат, але Моффату довелося самому набирати текст і друкувати його. Врешті у 1830 році він опублікував свій переклад Євангелія. Вперше народ тсвана міг читати частину Біблії рідною мовою. У 1857 році Моффат закінчив переклад цілої Біблії мовою тсвана.

Пізніше Моффат описав реакцію людей з народу тсвана, коли вони вперше змогли отримати Євангеліє від Луки. Він сказав: «Я знаю окремих людей, які долали сотні миль, щоб отримати примірник Євангелія від св. Луки... Я бачив, як вони брали примірники Євангелія від св. Луки, плакали над ними і зі сльозами вдячності тулили їх до серця, доки я не казав, і то не одному: «Ви своїми сльозами попсуєте книжки»⁵.

Завдяки таким відданим перекладачам, як Моффат, багато африканців — а деякі з них спочатку не відчували потреби у писемності — вперше отримали можливість спілкуватися письмово. Проте перекладачі вважали, що вони дарують народам Африки щось цінніше, а саме — Біблію їхньою рідною мовою. Сьогодні Біблія — ціла або її частини — «говорить» понад 600 африканськими мовами.

Біблія «вчить» мови Азії

У той час як перекладачі в Африці важко працювали, створюючи писемні знаки для розмовних мов, перекладачі у другій частині світу зіткнулися зовсім з іншою проблемою — місцеві мови вже мали дуже складні системи знаків. Перекласти Біблію, користуючись цими системами знаків,— у цьому й полягала трудність, яку зустріли перекладачі в Азії.

На початку XIX століття Вільям Кері та Джошуа Маршмен відправилися до Індії і вивчили там багато мов, які мали писемність. Вони переклали і надрукували з допомогою друкаря Вільяма Варда цілу Біблію або її частини близько 40 мовами⁶. Письменник Дж. Герберт Кейн говорить про Вільяма Кері: «Він створив чудовий плинний побутовий стиль [бенгальської мови], який замінив стару класичну форму, і мова стала зрозумілішою і привабливішою для сучасного читача»⁷.

Адонірам Джадсон, який народився і виріс у Сполучених Штатах Америки, поїхав до Бірми і в 1817 році почав перекладати Біблію бірманською мовою. Він писав про те, як важко вивчити східну мову до рівня, необхідного, щоб перекласти Біблію: «Коли ми беремося вчити мову, якою розмовляють люди на іншому боці землі, а в цих людей думки йдуть зовсім іншими шляхами, і тому способи вираження думок для нас зовсім нові, до того ж букви і слова абсолютно не нагадують жодної знайомої нам мови; коли у нас немає ні словника, ні перекладача, а нам треба хоч трохи навчитися мови, поки ми зможемо скористатися з допомоги місцевого вчителя,— оце робота!»⁸

У випадку Джадсона це означало біля 18 років старанної праці. Остання частина Біблії бірманською мовою була надрукована в 1835 році. Проте перебування у Бірмі дорого обійшлося Джадсону. Коли він працював над перекладом, його звинуватили у шпигунстві й майже на два роки посадили до в’язниці, де кишіло комарами. Його дружина і маленька донька померли від пропасниці невдовзі після того, як він вийшов із в’язниці.

Коли 25-річний Роберт Моррісон у 1807 році прибув до Китаю, він взявся за неймовірно важке завдання — перекласти Біблію китайською, яка є одною з найскладніших писемних мов. Моррісон знав китайську не дуже добре, бо почав вчити її тільки за два роки до свого переїзду. До того ж йому довелося іти проти китайських законів, спрямованих на те, щоб підтримати відокремленість Китаю. Китайцям було під страхом смерті заборонено навчати іноземців своєї мови. Якщо б іноземець переклав Біблію китайською, це було б злочином, що карається смертю.

Без страху, але обережно Моррісон продовжував вивчати мову, швидко опановуючи її. Менш ніж через два роки він дістав місце перекладача в Ост-Індській компанії. Вдень він працював для цієї компанії, а потім потайки, під постійною загрозою викриття продовжував перекладати Біблію. У 1814 році, через сім років після того, як він приїхав до Китаю, він повністю підготував до друку Грецькі Писання⁹. Ще через п’ять років він з допомогою Вільяма Мілне завершив роботу над Єврейськими Писаннями.

Це було надзвичайним досягненням — тепер Біблія «заговорила» мовою найбільшого за чисельністю народу на землі. Незабаром завдяки здібним перекладачам були зроблені переклади іншими азіатськими мовами. Сьогодні частини Біблії доступні понад 500 мовами Азії.

Чому ж такі чоловіки, як Тиндаль, Моффат, Джадсон та Моррісон, віддали роки тяжкої праці, а дехто з них навіть ризикував життям задля того, щоб перекласти книгу для людей, яких вони особисто не знали і які деколи навіть не мали своєї писемності? Звичайно, не тому, що вони бажали слави або матеріальної вигоди. Вони вірили, що Біблія є Божим Словом і що вона повинна «говорити» до людей — до усіх людей — їхньою рідною мовою.

Незалежно від того, чи ви вважаєте Біблію Божим Словом, чи ні, ви, напевно, погодитеся, що такий дух саможертовності, який виявили ці самовіддані перекладачі, у сьогоднішньому світі зустрічається не часто. Хіба ж книга, яка надихає людей на такі безкорисливі вчинки, не варта уваги?

[Таблиця на сторінці 12]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Кількість мов, якими було надруковано частини Біблії з 1800 року.

68 107 171 269 367 522 729 971 1199 1762 2123

1800 1900 1995

[Ілюстрація на сторінці 10]

Тиндаль працює над перекладом Біблії.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Роберт Моффат.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Адонірам Джадсон.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Роберт Моррісон.