Повага до інших

СВЯТЕ ПИСЬМО велить нам ‘шанувати всіх’ і ‘не зневажати нікого’ (1 Пет. 2:17; Тита 3:2). Усі, кого ми зустрічаємо в служінні, «створені на Божу подобу» (Як. 3:9). Кожна людина — це особа, за яку помер Христос (Ів. 3:16). Кожен гідний почути добру новину, щоб змінитись і врятуватись (2 Пет. 3:9). Звичайно, з огляду на певні риси або становище декотрі люди заслуговують особливо шанобливого ставлення.

Але чому всупереч біблійним наказам дехто таки намагається оправдати зневажливе ставлення до інших? Буває, що норми місцевої культури диктують, кого шанувати, ділячи людей на категорії за кастами, кольором шкіри, статтю, станом здоров’я, віком, маєтком або суспільним становищем. Повага до державної влади зникає через повсюдну корумпованість її представників. Мешканці деяких країн украй незадоволені своєю долею — їм доводиться довго працювати, щоби просто зводити кінці з кінцями. А крім того, їх ще й зневажають. Молоді особи підбивають своїх ровесників на бунт проти деяких учителів та інших представників влади. Багато хто піддається впливу телепрограм, у котрих діти розумніші від батьків та успішно маніпулюють ними. Щоб такі плотські погляди не змінили нашого ставлення до інших, треба докладати чималих зусиль. Коли виявляти пошану до людей, це сприяє ліпшому обміну думками.

Шанобливий підхід. Релігійний служитель повинен виявляти повагу до інших доброю поведінкою та пристойним одягом. У різних місцевостях панують різні погляди стосовно того, що уважати пристойним, а що — ні. На думку декотрих, підходити до людини, не знявши головного убору або тримаючи руку в кишені — це вияв зневаги. В інших же місцевостях таке вважають прийнятним. Щоб не образити людини, зважай на місцеві традиції. Завдяки цьому ти уникатимеш того, що заважає успішно сповіщати добру новину.

Ті самі принципи стосуються і того, як ти звертаєшся до інших, особливо до осіб старших за віком. Зазвичай вважається невихованістю, коли молода особа звертається до дорослих по імені — інша річ, якщо їй це дозволили. А в деяких країнах не прийнято, щоб до незнайомих осіб зверталися по імені навіть самі дорослі. Крім того, у багатьох мовах пошану до старшої людини чи особи при владі виявляють звертанням на «ви» або іншими мовними засобами.

Шанобливе ставлення. У певних місцевостях заведено вітатися з кожним, кого зустрічаєш,— ідеш ти дорогою чи входиш до кімнати. Роблять це за допомогою простої вітальної фрази, усмішки, кивка, а подекуди навіть здійманням брів. Зігнорувати іншого вважають виявом зневаги.

Але декотрі особи почуваються погордженими навіть тоді, коли з ними привітатися. Чому? Можливо, їм здається, що ти не вирізняєш їх з-поміж безликого загалу. Люди схильні класифікувати інших за фізичними ознаками. Зазвичай калік та хворих уникають. Проте Боже Слово показує нам, як виявляти любов та повагу до таких осіб (Матв. 8:2, 3). Усі ми тією чи іншою мірою відчуваємо на собі наслідки Адамового гріха. Чи ж вважав би ти, що інші тебе поважають, якби вони завжди пізнавали тебе по вадах? Хіба ж ти не хотів би, щоб інші розпізнавали тебе по багатьох позитивних рисах?

Поважати — також означає визнавати принцип головування. У деяких краях перед тим, як свідчити мешканцям дому, обов’язково треба порозмовляти з його головою. Хоча проповідувати і навчати уповноважив нас сам Єгова, не слід забувати, що саме батькам Бог доручив виховувати, напоумлювати та скеровувати дітей (Ефес. 6:1—4). Тому, перш ніж залучати дітей до тривалої бесіди, варто спочатку поговорити з їхніми батьками.

За довгі роки життя людина набуває досвіду, який слід поважати (Йова 32:6,7). Молода піонерка зі Шрі-Ланки розуміла цю істину, і це допомогло їй у розмові з одним старшим чоловіком. Коли вона зайшла до нього, він спочатку обурився і сказав: «Як може навчати мене з Біблії така молода дівчина?» Але та відказала: «Що ви, я зовсім не прийшла вас учити. Я лише хотіла поділитися чудовим знанням, яке просто не можу тримати при собі». Шаноблива відповідь піонерки зацікавила чоловіка. «Ну то скажи мені, чого ти там такого довідалась?» — запитав він. «Я дізналась, як жити вічно»,— відповіла дівчина. Зрештою той чоловік почав вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Звичайно, не всі старші особи вимагатимуть такої самої пошани, проте більшість з них буде вдячна за неї.

Разом з тим слід уникати виявів надмірної пошани. Свідки, які проповідують в Океанії та інших місцевостях, знають, що, коли до вождя селища чи племені звернутися, використовуючи традиційну форму шанобливого звертання, це дає можливість порозмовляти як з ним, так і з його підданими. Проте лестити при цьому цілком необов’язково і зовсім недоречно (Прип. 29:5). Граматична система мови часом містить шанобливі форми звертання, але щоб виявляти повагу, християнин не мусить надуживати ними.

Шанобливий спосіб мовлення. Біблія закликає нас пояснювати підстави своєї надії «із лагідністю та зо страхом [«глибокою повагою», НС]» (1 Пет. 3:15). Іноді ми здатні швидко викрити хиби в поглядах співрозмовника, але чи мудро було б принижувати його? Чи ж не ліпше терпляче вислухати людину, запитати, чому вона так думає, а тоді навести доводи з Писань, враховуючи її почуття?

Повагу, яку ти виявляєш до людей, спілкуючись з ними наодинці, має бути видно і тоді, коли ти промовляєш зі сцени. Промовець, котрий поважає слухачів, не піддає їх гострій критиці. У його словах не чути натяків на зразок: «якби ви справді цього хотіли, то так і робили б...». Фрази такого типу лише знеохочують. Наскільки ж ліпше звертатися до слухачів, як до групи людей, котрі люблять Єгову і прагнуть йому служити! Беручи приклад з Ісуса, треба виявляти розуміння до тих, хто духовно слабий, менш досвідчений або застосовує біблійні поради повільніше за інших.

Слухачі відчувають повагу з боку промовця також тоді, коли до числа тих, кому слід повніше виконувати Боже Слово, він включає і себе. Тому бажано не вживати особовий займенник «ви» щоразу, коли ти показуєш, як застосовувати поради з біблійних віршів. Подумай, для прикладу, у чому різниця між запитанням «чи робите ви все, що можете?» і твердженням «усім нам варто запитати себе: «Чи роблю я все, що можу?». Зміст обох запитань однаковий, але перше натякає на те, що сказане не стосується мовця. Друге ж запитання заохочує до самоперевірки всіх, у тому числі й самого оратора.

Уникай жартів, єдина мета котрих — розсмішити слухачів. Це знецінює біблійну звістку. Без сумніву, зі служіння Богові слід черпати насолоду. Часом у призначеному нам матеріалі трапляються елементи гумору. Попри це мовець, котрий зводить серйозне до смішного, виявляє брак поваги до Бога і слухачів.

Тож завжди показуй своїм підходом, манерами та мовленням, що ставишся до інших так, як цього навчає Єгова.