Упевненість

КОЛИ людина говорить упевнено, інші бачать, що вона твердо вірить у слушність своїх слів. Така впевненість була характерною рисою служіння апостола Павла. Ось що він написав до нових солунських віруючих: «Наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й... з великим упевненням» (1 Сол. 1:5). Ту впевненість було помітно і в манері говорити, і в способі життя апостола. Тверде переконання має відчуватися також у тому, як ми викладаємо біблійні істини.

Упевненість не слід плутати із самовпевненістю, догматичністю і зверхністю. Коли людина впевнено говорить про Боже Слово, в її словах чітко видно несхитну віру (Євр. 11:1).

Коли слід говорити з упевненістю. Робити це важливо у проповідуванні. Люди часто звертають увагу не лише на зміст сказаного, але й на манеру мовлення. Вони відчувають, як ти ставишся до власних слів. Твоя упевненість може переконати слухачів у цінності звістки швидше, ніж самі слова.

Промовляти з переконанням потрібно і до співвіруючих. Апостол Петро написав свого першого натхненого Богом листа, щоб «підбадьорити і палко засвідчити, що це — правдива незаслужена ласка Божа». У ньому Петро закли́кав братів міцно триматися тієї ласки (1 Пет. 5:12, НС). А коли апостол Павло писав листа до збору в Римі, він упевнено висловив думку, котра принесла пожиток тим християнам. Він зокрема написав: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38, 39). Крім того, Павло з переконанням писав про потребу проповідувати і власною ревністю виразно доводив, що особисто впевнений у важливості цієї праці (Дії 20:18—21; Рим. 10:9, 13—15). Така ж упевненість має звучати і в словах християнських старійшин, коли вони навчають з Божого Слова.

Коли батьки розмовляють з дітьми про духовне протягом вивчення чи в інший час, у їхніх словах теж має відчуватися впевненість. А для цього вони мусять розвивати любов до Бога та його норм у власних серцях. Тільки тоді батьки зможуть щиро і впевнено промовляти до дітей, бо «чим серце наповнене, те говорять уста» (Луки 6:45; Повт. 6:5—7). Крім того, маючи таку впевненість, батьки дають приклад «нелицемірної віри» (2 Тим. 1:5).

Але особлива потреба говорити впевнено виникає тоді, коли хтось ставить під сумнів слушність твоїх вірувань. Однокласник, учитель або співпрацівник може здивуватися, що ти не береш участі у відзначенні того чи іншого свята. Рішучою і добре обґрунтованою відповіддю можна допомогти такій особі поставитись з повагою до твоєї біблійної позиції. А що, коли хтось намагається схилити тебе до неправильної поведінки, скажімо, до нечесності, вживання наркотиків або статевої аморальності? У такій ситуації вкрай важливо чітко пояснити, що ти нізащо не втягнешся у погану поведінку і що жодні спроби переконати тебе не матимуть успіху. Щоб відкидати такі пропозиції, треба говорити рішуче й упевнено. Йосип, відхиляючи аморальні пропозиції Потіфарової дружини, твердо промовив: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» А коли вона наполягала, він утік з будинку (Бут. 39:9, 12).

Як виявляти упевненість. Потужним свідченням внутрішньої упевненості можуть бути слова. Перш ніж навести важливу думку, Ісус часто говорив: «Поправді, поправді кажу Я» (Ів. 3:3, 5, 11; 5:19, 24, 25). А Павлову впевненість віддзеркалювали такі твердження: «я пересвідчився», «я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі» та «правду кажу, не обманюю» (Рим. 8:38; 14:14; 1 Тим. 2:7). Іноді Єгова, щоб підкреслити невідворотність свого слова, спонукував пророків уживати ствердні звороти, наприклад, «воно конче прийде» (Ав. 2:3). Коли посилаєшся на ці пророцтва, можеш уживати подібну мову. Якщо покладатися не на себе, а на Єгову і шанобливо звертатися до інших, то твої слова будуть виражати таку саму впевненість, яку мали Божі слуги давнини, і стануть доводом твоєї міцної віри.

Внутрішню упевненість можна показати також своїм зосередженим виглядом. Важливу роль відіграють тут жести, міміка й мова тіла — хоча в кожного вони свої. Твоя упевненість очевидна навіть тоді, коли ти сором’язливої і тихої вдачі; для цього лише потрібно бути повністю переконаним у правдивості та важливості власних слів.

Усі вияви впевненості, звичайно ж, повинні бути щирими. Якщо люди відчувають удаваність і штучність, вони можуть подумати, що твоїм словам бракує справжньої ваги. Тому перш за все будь самим собою. Інколи залежно від кількості слухачів треба говорити жвавіше і голосніше, ніж звичайно. Але не забувай: твоя мета — висловлюватися щиро та природно.

Допоміжні засоби. Оскільки впевненість ґрунтується на ставленні до матеріалу, вкрай важливо добре готуватись. Не достатньо лише скопіювати інформацію з публікації, а тоді зачитати її. Потрібно чітко зрозуміти цей матеріал і навчитись викладати його своїми словами. Ти повинен бути повністю впевненим, що твоя інформація правдива і, крім того, цінна для слухачів. Це означає, що в час підготовки до виступу слід враховувати обставини слухачів, рівень їхньої обізнаності з темою і можливе ставлення до неї.

Слухачеві легше відчути впевненість у словах мовця, коли вони ллються плинно і невимушено. Власне тому, окрім підготовки доброго матеріалу, слід наполегливо вправлятися у його виголошенні. Звертай особливу увагу на ті частини, котрі треба виголошувати з більшим завзяттям; тренуйся так викладати думки, щоб твій погляд не був прикутий до записів. І ще одне: не забувай молитися до Єгови і просити, щоб він благословляв твої зусилля. Завдяки цьому ти зможеш «відважитися в нашім Бозі» і, коли говоритимеш, твоя впевненість у правдивості та важливості своїх слів буде очевидною (1 Сол. 2:2).