«Нехай на все буде воля Єгови»

1—4. Чому Павло іде в Єрусалим і що там на нього чекає?

ПРОЩАННЯ в Мілеті зворушило всіх до глибини серця. Павлу та Луці було важко розставатися з ефеськими старійшинами, яких вони дуже полюбили. Та час вирушати, і місіонери вже стоять на палубі. Крім речей, необхідних у подорожі, вони везуть пожертви для християн в Юдеї.

² Легкий вітерець напнув вітрила, і корабель почав віддалятись від гамірного причалу. Павло з Лукою та семеро їхніх товаришів дивляться на засмучених братів, які стоять на березі (Дії 20:4, 14, 15). На прощання мандрівники довго махають їм руками.

³ Павло тісно співпрацював зі старійшинами в Ефесі близько трьох років. Тепер же під керівництвом святого духу він прямує до Єрусалима. Павло приблизно уявляє, що з ним може статися. Недавно він сказав старійшинам: «Спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима, хоча не знаю, що́ зі мною там буде. Знаю тільки, що святий дух у кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають ув’язнення та лиха» (Дії 20:22, 23). Павло «спонуканий духом», тобто відчуває обов’язок і бажання підкоритися духу і попри небезпеку йти в Єрусалим. Він дорожить своїм життям, але виконання Божої волі для нього понад усе.

⁴ Чи ти ставишся до служіння Богові так само, як Павло? Присвятившись Єгові, ми пообіцяли, що виконання його волі буде найважливішою справою в нашому житті. Нам буде корисно розглянути приклад вірності, який залишив апостол Павло.

Оминули «острів Кіпр» (Дії 21:1—3)

5. Як Павло з товаришами дістався до Тира?

⁵ Павло та його товариші, відпливши з Мілету, «взяли прямий курс». Дув попутний вітер, і вони того ж дня прибули на Кос (Дії 21:1). Скоріш за все, вони зупинились там на ніч, а наступного дня знялися з якоря і попливли на Родос і Патару. В Патарі, що на південному узбережжі Малої Азії, брати пересіли на великий вантажний корабель. На ньому вони дісталися до фінікійського міста Тира, «залишивши [острів Кіпр] зліва» (Дії 21:3). Чому Лука згадав цю подробицю?

6. а) Чому апостол Павло міг підбадьоритись, побачивши острів Кіпр? б) У чому ти можеш переконатися, роздумуючи над тим, як Єгова благословляв і підтримував тебе?

⁶ Можливо, Павло показав попутникам на цей острів і розповів про своє перебування на ньому. Коли під час першої місіонерської подорожі приблизно дев’ять років тому Павло з Варнавою та Іваном Марком служили на Кіпрі, чарівник Еліма перешкоджав їм (Дії 13:4—12). Те, що Павло побачив цей острів і згадав події, які там сталися, могло зміцнити і підбадьорити його напередодні випробувань. Нас теж можуть зміцняти роздуми про те, як Єгова благословляв і підтримував нас у важкі періоди життя. Такі роздуми допоможуть нам переконатися в правдивості слів Давида: «Багато труднощів у праведного, але від усіх них Єгова рятує його» (Пс. 34:19).

«Ми розшукали учнів» (Дії 21:4—9)

7. Що зробили брати, прибувши в Тир?

⁷ Павло дуже цінував спілкування з одновірцями. Лука пише: «У [Тирі] ми розшукали учнів» (Дії 21:4). Знаючи, що в Тирі мають бути християни, брати розшукали їх і пробули з ними якийсь час. Хоч би де ми опинилися, ми знайдемо одновірців, які будуть нам раді, і це одне з найбільших благословень, які мають служителі Єгови. Ті, що люблять Бога і поклоняються йому в правді, мають друзів по всьому світі.

8. Як слід розуміти Дії 21:4?

⁸ Розповідаючи про сім днів, проведених у Тирі, Лука пише те, що може здатися дивним: «Однак учні, керовані духом, постійно просили Павла не йти до Єрусалима» (Дії 21:4). Чи це означає, що Єгова вже не хотів, аби Павло йшов до Єрусалима? Ні. Дух вказував на те, що в Єрусалимі Павло мав постраждати, а не на те, що він не повинен іти до цього міста. Мабуть, через святий дух брати в Тирі зрозуміли, що в Єрусалимі на Павла чекають випробування. Тому, хвилюючись за нього, вони просили його не йти туди. Їхнє бажання вберегти Павла від небезпеки цілком зрозуміле. І все ж Павло твердо вирішив виконувати волю Єгови і продовжив свою подорож до Єрусалима (Дії 21:12).

9, 10. а) Який випадок, мабуть, пригадав Павло, коли почув прохання братів у Тирі? б) Який погляд на релігію поширений у світі і чому він не узгоджується з поглядом Ісуса?

⁹ Коли Павло почув прохання братів, він, мабуть, пригадав, як учні просили Ісуса не йти до Єрусалима, де він мав постраждати і загинути. Тоді під впливом емоцій Петро сказав йому: «Змилосердься над собою, Господи, нехай з тобою таке ніколи не станеться». Однак Ісус відповів: «Відійди від мене, Сатано! Для мене ти камінь спотикання, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матв. 16:21—23). Ісус твердо вирішив саможертовно виконувати завдання, яке йому доручив Бог. Павло прийняв таке саме рішення. Брати в Тирі, як і апостол Петро, безсумнівно, хотіли добра, але не розуміли, в чому полягає Божа воля.

¹⁰ Сьогодні люди схильні йти шляхом найменшого опору і бути поблажливими до себе. Вони воліють сповідувати релігію, яка не вимагає від них багато. Ісус мав цілком інший погляд. Він сказав своїм учням: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій стовп мук і постійно йде за мною» (Матв. 16:24). Іти за Ісусом мудро, правильно, але нелегко.

11. Як учні в Тирі виявили свою прихильність до Павла?

¹¹ Невдовзі Павлові, Луці та їхнім товаришам надійшов час вирушати в дорогу. Лука дуже зворушливо описує розставання з місцевими братами. Очевидно, християни з Тира любили Павла і підтримували його у служінні. Чоловіки, жінки і діти провели Павла і його товаришів аж до берега. Разом вони поставали навколішки, помолились і попрощалися. Після цього Павло, Лука та їхні попутники піднялись на корабель і продовжили подорож до Птолемаїди, де вони зустрілися з братами і пробули з ними один день (Дії 21:5—7).

12, 13. а) Що нам відомо про вірне служіння Пилипа? б) У чому батьки-християни можуть брати з нього приклад?

¹² Потім, як повідомляє Лука, Павло разом з братами вирушив до Кесаріїa. Там вони «ввійшли в дім Пилипа, проповідника доброї новини» (Дії 21:8). Це, мабуть, була дуже радісна зустріч. Приблизно 20 років тому апостоли призначили Пилипа розподіляти їжу в новосформованому християнському зборі в Єрусалимі. Він ревно звіщав добру новину вже багато років. Як ти, мабуть, пригадуєш, у час переслідувань Пилип пішов у Самарію і почав там свідчити про Царство. Згодом він проповідував ефіопському вельможі й охрестив його (Дії 6:2—6; 8:4—13, 26—38). Який же чудовий приклад вірного служіння подав Пилип!

¹³ Пилип не втратив ревності у служінні. Поселившись у Кесарії, він продовжував старанно проповідувати. Доказом цього є те, що Лука назвав його «проповідником доброї новини». Ми також дізнаємо́сь, що в нього було чотири дочки, які пророкували. Отже, вони, так би мовити, йшли слідами батькаb (Дії 21:9). Це означає, що Пилип сумлінно дбав про духовність своєї сім’ї. Батьки-християни мають наслідувати його приклад, беручи провід у служінні і допомагаючи своїм дітям розвивати любов до проповідування.

14. Чим були корисні зустрічі Павла з одновірцями і як ми можемо підбадьорювати інших?

¹⁴ Подорожуючи, Павло розшукував одновірців і залишався в них на якийсь час. Безперечно, місцеві брати з радістю приймали в себе місіонерів і їхніх товаришів. Тоді всі взаємно підбадьорювались (Рим. 1:11, 12). Нині в нас теж є можливості підбадьорювати одні одних. Наприклад, хоч би як скромно ми жили, можна запрошувати до себе районного наглядача і його дружину (Рим. 12:13).

«Я готовий... умерти» (Дії 21:10—14)

15, 16. Яку звістку приніс Агав і яке враження вона справила на присутніх у Пилиповому домі?

¹⁵ Коли Павло був у Пилипа, прийшов Агав. Усі, хто зібрався в Пилиповому домі, знали, що цей поважний гість — пророк; він передрік великий голод за правління Клавдія (Дії 11:27, 28). Можливо, вони запитували себе: «Чому Агав прийшов? Яку звістку він приніс?» Під пильними поглядами присутніх Агав узяв пояс Павла (це була довга смуга тканини, якою підперізували стан і в якій носили гроші та інші дрібні предмети). Пророк зв’язав собі ноги і руки. Потім він виголосив невтішну звістку: «Ось що говорить святий дух: “Так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс, і віддадуть його в руки людей з інших народів”» (Дії 21:11).

¹⁶ З цього пророцтва було видно, що Павло таки має піти до Єрусалима, де розгнівані юдеї віддадуть його «в руки людей з інших народів». Слова Агава глибоко вразили присутніх. Лука пише: «Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. У відповідь Павло сказав: “Що ви робите? Навіщо плачете і намагаєтесь послабити мою рішучість? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі”» (Дії 21:12, 13).

17, 18. У чому виявилась рішучість Павла і як брати поставились до його рішення?

¹⁷ Спробуй уявити: брати, в тому числі Лука, просять Павла не йти до Єрусалима. Хтось плаче. Зворушений ставленням братів до себе, Павло м’яко говорить, що вони намагаються послабити його рішучість, або, як сказано в інших перекладах, розривають його серце. І все ж він не втрачає рішучості. Як і тоді, коли він був у Тирі, ні вмовляння, ні сльози братів не змусили його змінити рішення. Він просто пояснив, чому мусить іти. Якою ж мужньою людиною був Павло! Він, так само як свого часу Ісус, сміливо пішов до Єрусалима (Євр. 12:2). Павло не шукав мученицької смерті, але якщо йому доведеться померти як послідовнику Христа Ісуса, він вважатиме це за честь.

¹⁸ Брати з повагою поставились до Павлових слів. Ми читаємо: «Оскільки нам не вдалося його відрадити, ми перестали заперечувати і сказали: “Нехай на все буде воля Єгови”» (Дії 21:14). Ті, хто відмовляв Павла йти до Єрусалима, не наполягали на своєму. Вони послухали Павла, змирилися з його рішенням і, хоч як це було важко, визнали і прийняли волю Єгови. Павло знав, що його чекає страта. І йому було б легше, якби друзі не намагались відрадити його від подорожі.

19. Який важливий висновок ми можемо зробити з того, що сталося з Павлом?

¹⁹ З того, що сталося з Павлом, ми можемо зробити важливий висновок: ніколи не слід відмовляти братів і сестер від саможертовного виконання Божої волі. Цей принцип стосується не тільки тих випадків, коли йдеться про життя і смерть. Наприклад, багатьом батькам важко, коли їхні діти служать Єгові далеко від дому. Однак вони не намагаються відговорити їх від обраного шляху. Філліс, сестра з Великобританії, пригадує час, коли її дочка мала розпочати місіонерське служіння в Африці. Вона розповідає: «Я дуже переживала. Мені було важко змиритися з думкою про те, що донька поїде так далеко. Я пишалася нею і сумувала водночас. Я багато молилась. Це було рішення доньки, і я ніколи не вмовляла її змінити його. Зрештою, я ж сама вчила її ставити на перше місце справи Царства. Донька служить за кордоном уже 30 років, і я щодня дякую Єгові за її вірність». Як добре, коли ми підтримуємо саможертовних служителів!

«Брати нас радо прийняли» (Дії 21:15—17)

20, 21. З чого видно, що Павло дуже прагнув спілкування з братами, і чому він цього прагнув?

²⁰ Зібравшись, Павло вирушив у дорогу. З ним пішли брати, які щиро хотіли підтримати його. Скрізь, де Павло з товаришами зупинявся під час подорожі до Єрусалима, він шукав одновірців. У Тирі вони знайшли учнів і пробули з ними сім днів. Один день вони провели з братами і сестрами у Птолемаїді. У Кесарії вони кілька днів гостювали в Пилипа. Потім деякі учні з Кесарії супроводжували Павла і його товаришів до Єрусалима. Тут їх запросив до себе один із перших учнів, Мнасон. Лука повідомляє: «Брати нас радо прийняли» (Дії 21:17).

²¹ Як бачимо, Павло дуже хотів бути разом з тими, хто поділяв його віру. Спілкування з братами і сестрами підбадьорювало апостола, як сьогодні воно підбадьорює нас. Безумовно, одновірці зміцнили Павла перед зустріччю з розгніваними ворогами, які бажали його смерті.