Ісус навчає дорогою до Єрусалима

Вже якийсь час Ісус проповідує переважно в Галілеї, де люди ліпше відгукуються на його звістку, ніж у Юдеї. Крім того, відтоді, як він зцілив у суботу в Єрусалимі чоловіка, «юдеї почали ще завзятіше шукати можливості його вбити» (Івана 5:18; 7:1).

Тепер осінь 32 року н. е., і наближається Свято наметів. Воно триває сім днів, а восьмого дня відбувається урочисте зібрання. Це свято знаменує кінець сільськогосподарського року і є порою великої радості та подяк.

Ісусові брати по матері — Яків, Симон, Йосип і Юда — кажуть йому: «Піди в Юдею». Єрусалим є центром релігійного життя країни, і під час трьох щорічних свят туди прибувають натовпи людей. Ісусові брати також говорять: «Хто хоче бути відомим, той нічого не робить потай. І якщо ти виконуєш такі діла, то покажи себе світові» (Івана 7:3, 4).

Насправді ж ці четверо братів не вірять, що він Месія. Вони просто хочуть, щоб присутні на святі побачили Ісусові чуда. Ісус добре знає, що йому загрожує небезпека, тому говорить їм: «Світ не має підстав вас ненавидіти, він ненавидить мене, бо я свідчу, що його вчинки лихі. Ідіть на свято самі, а я поки що туди не піду, оскільки для мене час ще не настав» (Івана 7:5—8).

Через кілька днів після того, як Ісусові брати разом з більшістю подорожніх вирушають в Єрусалим, Ісус і його учні йдуть на свято таємно, так, щоб про це ніхто не знав. Вони подорожують коротшим шляхом через Самарію, а не вздовж Йордану, як ходить більшість людей. Ісусу та його учням доведеться переночувати в Самарії, тому він відправляє посланців зробити деякі приготування. Коли мешканці однієї місцевості дізнаються, що Ісус з учнями йде в Єрусалим на юдейське свято, то не виявляють їм гостинності і не приймають їх. Обурившись, Яків та Іван питають Ісуса: «Господи, хочеш, ми скажемо, щоб з неба зійшов вогонь і винищив їх?» (Луки 9:54). Ісус докоряє їм за такі слова, і вони прямують далі.

У дорозі один книжник каже Ісусу:

— Учителю, я піду за тобою, хоч би куди ти пішов.

— Лисиці мають нори, а небесні птахи — гнізда, Син же людський не має де голови прихилити,— відповідає Ісус (Матвія 8:19, 20).

Так він показує, що цей чоловік зіткнеться з труднощами, коли стане його учнем. Але книжник, мабуть, надто гордий, щоб погодитись на такий спосіб життя. Насправді кожному з нас варто запитати себе: «А чим я готовий пожертвувати, щоб іти за Ісусом?»

Іншому чоловікові Ісус говорить:

— Будь моїм учнем і йди за мною.

— Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька,— просить той.

Знаючи обставини чоловіка, Ісус каже: «Мертві нехай ховають своїх мертвих, а ти йди і звіщай усюди Боже Царство» (Луки 9:59, 60). Очевидно, батько ще не помер, інакше його син не розмовляв би тепер з Ісусом. Тож зрозуміло, що цей чоловік не готовий ставити Боже Царство на перше місце у своєму житті.

Коли вони йдуть далі, до Ісуса звертається ще один чоловік:

— Я піду за тобою, Господи, але дозволь мені спочатку попрощатися зі своїми домашніми.

— Жодна людина, яка поклала руку на плуг та оглядається назад, не придатна для Божого Царства,— відповідає йому Ісус (Луки 9:61, 62).

Кожен, хто хоче бути учнем Ісуса, має зосереджуватися на справах Царства. Якщо орач не дивиться прямо вперед, то його борозна буде кривою. Якщо ж він постійно зупиняється і оглядається назад, то не зоре поля. Подібно той, хто озирається назад, на цю стару систему, може спіткнутися і зійти з дороги, яка веде до вічного життя.