ПОВЧАННЯ

Навчання, яке часто включає в себе виховання чи виправлення. В єврейській і грецькій мовах існує кілька слів, які передають думку про повчання. Єврейське дієслово йара́ означає «напучувати; скеровувати; навчати». Основне значення іншого єврейського слова, ле́ках (озн. «настанова»),— «те, що приймають» (Пв 32:2; пор. Єр 9:20, де спільнокореневе дієслово вжите у вислові «нехай вухо ваше прийме слово його уст»). У Прислів’я 16:21 це слово перекладене як «переконувати». Єврейський іменник муса́р і похідне від нього дієслово йаса́р передають думку про «повчання», «покарання», «виправлення» та «заохочення». У грецькій Септуагінті і в Грецьких Писаннях відповідний іменник пайде́йа і дієслово пайде́уо мають те саме значення. Слово пайде́йа, що походить від слова пайс (озн. «дитина»), здебільшого стосується заходів, які використовують у вихованні дітей,— повчання, настанов, навчання, виправлення і покарання. Дієслово пайде́уо означає «наставляти; карати; повчати», а дієслово катехе́о — «вчити усно; наставляти». В «Перекладі нового світу» українською мовою ці слова перекладені залежно від контексту.

Як навчання. У Єврейських Писаннях слова йара́ і ле́ках зазвичай стосуються повчання, коли мова йде про навчання і керівництво. Єгова є «Величним Учителем» свого народу (Іс 30:20), і ті, хто отримує від нього настанови, зобов’язані дотримуватися їх. Про таких людей сказано, що вони «буд[уть] ходити його стежками» і «перекують мечі на лемеші, а списи на серпи» (Іс 2:3,4; Мих 4:2, 3). Служителі Єгови розуміють, наскільки цінні його настанови, тому прагнуть втілювати в життя все, чого він навчає. Вони моляться: «Покажи мені, Єгово, свою дорогу, і я ходитиму в правді твоїй. Допоможи мені цілим серцем боятися твого імені» (Пс 86:11; 27:11; 119:33).

У стародавньому Ізраїлі Єгова доручив священикам навчати свій народ. Те, наскільки важливо було застосовувати отримані через них настанови, видно зі слів Мойсея: «Усе, що вони скажуть вам у місці, яке вибере Єгова, зробіть. Старанно все виконайте. Зробіть усе за законом, на який вони вкажуть, і за присудом, який вони оголосять. Не відхиляйтесь від їхніх слів ні праворуч, ні ліворуч» (Пв 17:10, 11; 24:8). Також апостол Павло, звертаючись до своїх одновірців, написав: «Все, що було написано раніше, написано нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію» (Рм 15:4). Тому важливо досліджувати Божі заповіді, роздумувати над принципами, на яких вони ґрунтуються, і аналізувати, які уроки можна взяти з Божого натхненого Слова, щоб все це впливало на наше життя. (Див. НАСТАВНИК.)

Як видно з Йова 12:7—10, багато корисного можна навчитися, спостерігаючи за домашніми тваринами і землею (Пр 6:6). Це допомагає мудрим людям побачити докази того, що все створив Бог і що кожна жива істота залежить від нього. А тим, хто ігнорує ці очевидні докази, за словами апостола Павла, «немає виправдання» (Рм 1:20).

Учні Ісуса Христа називали його Наставником і цим визнавали його владу та свій обов’язок слухатися його настанов (Лк 5:5; 9:33). Десять прокажених чоловіків, які благали Ісуса змилосердитися над ними, називали його так само (Лк 17:13).

Хоча давати настанови чи повчати є дуже відповідальною справою, робити це можна так, щоб це приносило іншим відсвіження. Єгова наказав Мойсею навчити ізраїльтян пісні, в якій сказано: «Мої настанови поллються, як дощ, а слова мої спадуть, як роса, як дрібний дощ на траву і як злива на зелень» (Пв 32:2). Апостол Павло радив Тимофієві, який був старійшиною у християнському зборі, «з лагідністю повчати тих, хто налаштований недоброзичливо. Можливо, Бог дозволить їм покаятись, і вони здобудуть точне знання правди» (2Тм 2:25).

Не кожне повчання приносить користь і дається з правильних спонук. «Мойсея навчили всієї мудрості єгиптян», але в 40 років він відмовився від можливостей, які відкривалися перед ним при дворі фараона, і став на бік Божого народу (Дії 7:22). Ісая писав про пророків, які вчать неправдиво, а Михей — про священиків, які «навчають за плату» (Мих 3:11; Іс 9:15). Деякі безглузді люди звертаються за повчанням до литих статуй (Ав 2:18).

Як виправлення. У Єврейських Писаннях слова муса́р і йаса́р зазвичай стосуються виправлення, яке є однією з форм повчання. Єгова повчає своїх служителів, керуючись любов’ю (Пр 3:11, 12). Його настанови допомагають їм виправляти неправильні погляди, а також формують їхнє мислення і поведінку. За часів Мойсея Єгова повчав свій народ, виявляючи йому свою велич. Він показав свою безмежну силу, коли виконав вирок над усіма богами Єгипту, визволив ізраїльтян з рабства і знищив єгипетське військо в Червоному морі. Крім того, він виносив грізні вироки неслухняним ізраїльтянам. Також він чудом давав їм їжу й воду і так навчав їх, наскільки важливо брати до серця та застосовувати все, що він каже. Все це вчило ізраїльтян смирення і допомагало їм розуміти важливість належного страху перед Єговою, без якого неможливо виявляти послух і віру (Пв 8:3—5; 11:2—7).

Часто Єгова повчає через своїх представників, яких він наділив владою. Наприклад, у стародавньому Ізраїлі старійшини, які виконували роль суддів, мали дати повчання чоловікові, який безпідставно звинувачував свою дружину в тому, що вона ще до одруження втратила цноту (Пв 22:13—19; 22:18, прим.). Батьки представляють Єгову, коли належно повчають своїх дітей. Діти повинні розуміти, що батьки повчають їх, бо люблять і турбуються про їхнє майбутнє (Пр 1:8; 4:1, 13; 6:20—23; 13:1, 24; 15:5; 22:15, прим.; 23:13, прим.; 23:14; Еф 6:4). У християнському зборі старійшини, керуючись Божим Словом, повчають, коли застерігають, виправляють чи докоряють (2Тм 3:16). Мета повчання (або покарання) від Єгови — допомогти грішнику духовно одужати й уникнути вироку, який чекає на цей безбожний світ (1Кр 11:32). Таке повчання іноді нелегко прийняти, але тому, хто його приймає, воно «приносить мирний плід праведності» (Єв 12:7—11). Ісус Христос, голова християнського збору, повчає всіх, кого любить (Об 3:14, 19).

Досить суворою формою повчання є вилучення з християнського збору. Апостол Павло вдався до неї, коли «передав Сатані» Гіменея та Олександра (1Тм 1:20, прим.). Тож вони, відрізані від збору, знову стали частиною світу, який перебуває у владі Сатани (1Кр 5:5, 11—13).

Переслідування, які допускає Єгова, теж можуть бути свого роду повчанням для його служителів. Навіть Божий Син став співчутливим первосвящеником, зазнавши страждань, які допустив його Батько (Єв 4:15).

Чому важливо приймати. Неправедні, безглузді і морально зіпсуті люди ненавидять повчання (євр. муса́р; йаса́р) Єгови і тому відкидають його (Пс 50:16, 17; Пр 1:7). Гіркі наслідки такого безглуздя самі по собі є повчанням, а часто навіть суворим покаранням. У прислів’ї сказано: «Нерозумних повчає їхнє безглуздя» (Пр 16:22). Вони можуть збідніти, стягнути на себе ганьбу, захворіти і навіть передчасно померти. Те, до яких серйозних наслідків призводить нехтування повчанням, видно з історії ізраїльтян. Єгова повчав їх через пророків, які докоряли їм і виправляли їх. Також він повчав їх, позбавляючи свого захисту і благословень. Але вони не виправлялися. Зрештою ізраїльтяни, як і попереджали пророки, отримали суворе покарання — їхній край був завойований, а вони пішли в полон (Єр 2:30, прим.; 5:3, прим.; 7:28; 17:23; 32:33; Ос 7:12—16; 10:10; Сф 3:2).

Натомість мудрі приймають повчання і виявляють здоровий страх перед Єговою. Завдяки цьому вони набувають знань, які допомагають їм уникати багатьох страждань і болю. Якщо людина з вдячністю приймає повчання і діє у згоді з ним, то може продовжити собі життя і здобути надію на майбутнє. Саме тому повчання надзвичайно цінне (Пр 8:10, 33—35; 10:17).