МЕФІВОШЕ́Т

1. Один з двох синів царя Саула, яких йому народила Ріцпа, дочка Айї (2См 21:8). Він був серед Саулових нащадків, яких Давид видав гівонітянам, щоб загладити вину Саула за спробу винищити їх. (Див. ГІВОН, ГІВОНІТЯНИ.) Гівонітяни вбили Мефівошета і шістьох інших членів родини Саула «у перші дні жнив, на початку жнив ячменю» і «повісили їхні трупи на горі перед Єговою». (Пор. Чс 25:4.) Ріцпа вдень і вночі відганяла від них птахів і польових звірів, а Давид пізніше наказав зібрати їхні кістки і поховати з кістками Саула та Йонатана в гробниці Кіша (2См 21:1—14).

2. Син Йонатана; внук царя Саула. Коли з Єзреїла прийшла звістка про смерть Саула та Йонатана, нянька взяла п’ятирічного Мефівошета на руки і в паніці стала втікати. Дорогою вона впустила його, і «він упав та покалічив собі ноги» (2См 4:4). Протягом якогось часу Мефівошет жив у домі Махіра, сина Амміїла, в Ло-Деварі. Давид дізнався про це від Ціви, колишнього слуги Саула. Він, безсумнівно, пам’ятав свою угоду з Йонатаном (1См 20:12—17, 42) і хотів виявити віддану любов тому, хто залишився «із дому Саула». Давид послав за Мефівошетом і, коли його привели, розповів, що хоче виявити йому віддану любов — повернути всю землю його діда Саула і розпорядитися, щоб він завжди міг їсти за царським столом. На це Мефівошет смиренно відповів: «Хто твій слуга, що ти звернув увагу на такого мертвого пса, як я?». Але Давид наполіг, щоб Мефівошету повернули все, що належало Саулу, і щоб Ціва та всі його домашні (в тому числі 15 синів і 20 слуг) стали йому служити. А сам Мефівошет після цього переселився в Єрусалим і завжди їв за столом царя (2См 9).

Коли через бунт Авесалома Давид втікав з Єрусалима, йому назустріч вийшов Ціва і приніс їжу та вино. Давид запитав Ціву, де Мефівошет, і той відповів: «Він залишився в Єрусалимі, сказавши: “Сьогодні ізраїльтяни повернуть мені царську владу мого батька”». Тоді цар промовив: «Все, що належить Мефівошету,— твоє» (2См 16:1—4). Коли Давид повертався в Єрусалим, зустрічати його прийшов і Мефівошет, який «не мив ніг, не підстригав вусів і не прав одягу відтоді, як цар пішов, і аж до дня, коли він повернувся з миром». Давид запитав Мефівошета, чому він не пішов із ним. Той пояснив, що його обманув Ціва, а тоді додав: «Він обмовив мене перед моїм паном царем. Однак ти, пане мій, царю,— мов ангел правдивого Бога» (тобто, зможе збагнути, як було насправді). Очевидно, Давид зрозумів, що Мефівошет невинен, і змінив своє рішення, сказавши: «Ви з Цівою розділите між собою землю». На це Мефівошет відповів: «Та хай забирає хоч усе — особливо тепер, коли мій пан цар з миром повернувся додому» (2См 19:24—30; пор. Пр 18:17; 25:8—10).

Коли Давид видав на смерть гівонітянам нащадків Саула, щоб загладити його вину за спробу винищити їх, то пожалів Мефівошета через клятву, яку він і Йонатан дали перед Єговою (2См 21:7, 8). Біблія більше нічого не повідомляє про Мефівошета; відомо лише, що рід Саула продовжив Мефівошетів син Миха (Михей) (2См 9:12; 1Хр 9:39—44). Мабуть, Мефівошета також називали Мерів-Ваалом, як це видно з 1 Хронік 8:34 і 9:40.