Чи міжвірування — це Божий спосіб?
“Трошки квасу все місиво квасить.”— Галат 5:9, НС.
1, 2. Що Труман заохочував, щоб церковники робили, і чому правдива реліґія відмовиться це зробити?
ЄГОВА є Богом правди. Він не мириться з блудом. Ніяка кріза не заколотить Його в понехання Його засад правди задля полегшення. Ніяка небезпека не може настрашити Його зєдинитися з силами облуди, щоб створити сильніщий фронт проти спільного ворога. Ніяка погроза не може заставити Його глядіти на ріжницю між правдою а блудом, як на незначну дрібницю, щоб сполучення обидвох могло здаватись бути оправданим серед таких обставин. Його правда є записана в Його Слові, Біблії, і помимо всяких переворотів та погроз, будучність такої правди є запевнена: “Слово сказане Єговою пробуває повік.” (5 Мойс. 32:4, Йоана 17:17; 1 Пет. 1:25, НС) Отже правдива реліґія не зіллєся із ложними реліґіями, щоб зустрінути з більшим числом подвійну загрозу комунізму і світової війни, як це президент Труман сильно напирав в промові до церковників на 28 вересня, 1951 р.:
2 “В цій крізі людських справ, всі люди, що визнають віру в Бога повинні зєдинитися в молитві за Його поміч і провідництво. Ми повинні відложити всякі наші відмінности й зєдинитися тепер — бо наші відмінности не здавались бути так дрібними й незначними як сьогодні вони є у вічу небезпеки яку ми зустрічаємо сьогодні. Це не тільки ця церква або та церква, що є в небезпеці,— ні. Це не тільки це вірування або те вірування, що є загрожені. Це всі церкви, всі вірування, є загрожені. Сама будучність Божого слова — навчання яке прийшло до нас від часу пророків і життя Ісуса — є занепевнена.” (Ню Йорк Таймс, 29 вересня, 1951 р.) Приближно два роки раніше, поручаючи піддержку для Братерського Тижня на народній конференції христіянів і жидів, Труман сказав: “Братерство — це не тільки благородний жест, але й Божий приказ. Інші можуть бути порушені в братерство тільки про помочи почуття. Ми признаємо братерство як реліґійне завдання.” (Ню Йорк Таймс, 12 листопада, 1949 р.) Але чи братерство між ріжними церковними ґрупами є Божим приказом і реліґійним завданням? Тим що це є Біблійна справа, отже до Біблії ми підемо по авторітетну відповідь.
3. Від самого початку як Бог противився такому міжвіруванню?
3 Безперечними словами вона свідкує, що Бог Єгова противився міжвірування від самого початку до кінця. Від коли правдиве і ложне почитання появилося одно побіч другого, то Єгова прийняв правдиве а відкинув ложне. Він не признав міжвірування, бо й не глянув ласкаво на обоє почитання з боку Каїна й Авеля: “Каїн приносив Єгові жертву з польового вроджаю. Авель же приносив принос з перваків овечих ситеньких. І споглянув Єгова на Авеля і на дар його; на Каїна ж і на дар його не споглянув. І взлився Каїн, і на лиці змарнів. І сказав Єгова Каїнові: Чого ти злишся і чого змарнів? Чи не так воно, що коли зробиш добре, то воно прийняте? коли ж чинеш недобре то гріх чигає на тебе в порозі, щоб одоліти; ти ж мусиш панувати над ним.” Авелева жертва із звірят признавала його потребу жертви за гріх; вона була прообразом Христової смерти, як жертви. Каїнова ж безкровна жертва була порожним формалізмом. Навіть по справленню від Бога, ображена реліґійна гордість Каїна не позволила йому наслідувати Авелів приятний спосіб почитання через пожертву відповідних звірят, які були близько під рукою для ужиття. Замість того він убив Авеля. (1 Мойс. 4:3—8, Юґ; Жидів 9:22) Хто тут показав нетерпимість? Авель? Єгова? Ні, це був ложний реліґіоніст Каїн.
4, 5. Століття пізніше, як Бог показав, що Він далі противився міжвіруванню і ложним богам?
4 Много століть пізніще Єгова обявив в дивовижній спосіб, що Він і тоді противився ідеї міжвірування. Поневолені Ізраїльтяни бажали покланятися Богу, але не могли свобідно цього робити серед їх египецьких наставників, які застрягли були в ложну реліґію. (2 Мойс. 8:25, 26) В десяти поразах які наступили, Єгова показав, що Він противився египецьким богам і не терпів ніякого міжреліґійного руху, який замішував Його людей в ложні реліґії. Це ясно показано із наведення з книжки Що Релігія Зробила для Людства?:
5 За кожною поразою египецькі боги-демони були упокорені і зневажені перед Єговою, якого Фараон зневажив: Перше, їх бог ріка Ніл, через перетворення її і всіх вод в Египті у кров; потім, їх богиня жаба Гект; потім, Ватчіт, їх бог іхневмон муха; після того, впала смертельна пошесть на египецький скот, корову-богиню Гатор і на її протилежного бога Апіс бика; потім пораза з черяків і пухирів на Імготепа, бога медицини; далі впала пораза з граду на Решпу й Кветешу богів вітру й війни; далі пораза сарани на богів провидіння, що були відповідальні за урожай і жнива Египту; далі, три денна пораза темряви на Тота, порадника Остари і бога місяця, як і систематизатера сонця, місяця і зорів, також Амон-Ра, бога сонця; і десятою й останною поразою на бога Ра, що часом являвся як баран і для якого всі первенці були святі, будучи посвячені йому від уродження.”— Стр. 118.
ІЗРАЇЛЯ ОСТЕРЕЖЕНО ПРОТИ МІЖВІРУВАННЯ
6. Як закон Єгови заборонив міжвірування для своїх людей?
6 По відлученню своїх людей від ложних вірувань Египту, і по зневаженню египетських вірувань у процесі, Єгова дав свій закон своїм людям у пустині. Цей закон особливше забороняв всякий рух, щоб зілляти віри. Певна річ, що братерство із ложними поклонниками в Обіцяній Землі не було установлене “божим наказом” по оцих словах інструкції від Єгови: “Остерегайтесь, щоб ніколи не чинили умови з осадниками тієї країни, що в їх землю ви входите, щоб не зробились вони сіткою проміж вами. Ні, мусите руйнувати жертівники їх, і будете ламати стовпи їх, і рубати священичі дуброви їх (бо не можна вам ніколи почитати іншого бога: Предвічний [якого успосібнення] є ревниве,— він ревнивий Бог), щоб не зробили умови з тими народами, відступивши до їх богів, приносячи пожертви їх богам, та й покличуть вас і ви їсти мете їх пожертви, дружити ваші сини з їх доньками, які відступлять до їх богів і приводити муть синів ваших за богами своїми.” (2 Мойс. 34:12—16, Мо; 5 Мойс. 7:1—6, 16, 25, 26) Міжреліґійні умови з ложними поклонниками були законом заборонені Єговою. Навіть такі нереліґійні співподруження були заборонені, як небезпечні для невинности правдивого поклонника.
7. Що сталося, коли Ізраїль не зважав на цю заповідь?
7 Одначе Ізраїльтяни не зважали на цей заповіт проти сполучення вірувань і помішаного супружа із поганськими поклонниками демонів в Канаан, і як наслідок цього вони були здушені й поневолені й не були більше діяльними в службі Єгови. Вони помирилися й робили умови з туземними осадниками Обіцяної Землі й занехали викорінити й цілком знищити демонську реліґію; навпаки, вони прийшли під неволю її. Тим то Єгова сказав: “Не проганяти му їх перед вами, щоб вони були колючками під боки вам, а боги їх сіткою вам.” (Суд. 2:3) Через те, що вони не розумно позволяли на ложне почитання, Ізраїльтяни були проколені колючним демонізмом і замотані ложними богами. Навіть наймудріший Ізраїльський цар не зміг знехтувати без карности поради Єгови проти замотуючих союзів з поганами. Історія про непослух цього царя і про нещасні наслідки знаходиться в 1 Царів 11:1—11, Мо.
8. В який жалю-гідний стан Соломон поринув через своє непослушенство?
8 “Тепер же цар Соломон був любимцем жінок; а мав він сімсот царських жінок і три сотні наложниць. Він оженився із многими чужинецькими жінками — Моабитянками, Аммонійками, Едомійками, Сидонійками, Гітійками,— приналежні до народів, що проти них Предвічний перестеріг синів Ізраїлевих: ‘Не мішайтесь з ними, ані допустіть, щоб вони мішались з вами, бо вони напевно спонукають вас іти за їх богами. До цих жінок Соломон прихилявсь любощами. Коли Соломон постарівся, то серце його не було вже всеціло віддане Предвічному його Богу, як це його отця Давида було; його жени спонукали його ходити за чужими богами. І чинив Соломон зло в очах Предвічного; не ходив він за Предвічним вірно, як це його отець Давид робив. Бо він построїв божниці для Астарти, богині Фониціянів, і для Молоха, гидоті Аммонійській, та й для Хамоса, огидного ідола Моабського, на горі, що на схід Єрусалиму. А робив він так для всіх своїх чужоземних жінок, і палив кадило й приносив жертви їх богам. І розгнівався Предвічний проти Соломона, що він дав звестися від Предвічного, Бога Ізраїлевого, який двіче являвся йому та заповідав не наслідувати чужих богів; та він не послухав наказів Предвічного, і тому Предвічний сказав до Соломона: “За таку твою постанову, що ти не послухав мого заповіту й наказів, які я положив для тебе, я розділю на часті царство твоє й віддам його слузі твому.’ ”
9. Який був наслідок із Соломоної міжреліґійної активности, і хто інший поставив себе в подібні обставини?
9 Соломон дійсно вірував у міжвірування, поринувши в нього на великий масштаб. Це можливо піднесло добру волю між його чужоземними жінками і принесло до певної міри реліґійний мир в його домашнє життя, так як рух міжвірування сьогодні може поконати реліґійні розбіжности в народнім життю. Але це не принесло мира з Богом. В суспіль із його обслугою демонським богам його чужинецьких жінок, він також удавав, що він служив Єгові, але ж цим він глузувався з Божого закону: “Мусиш любити Господа Бога твого всією думкою твоєю і всім серцем твоїм і всією силою твоєю.” (5 Мойс. 6:5, АП) “Серце його вже не було всеціло віддане” для почитання Єгови, але думки його були розділені. Псальміст то висказав погляд Єгови, коли він сказав: “Я ненавиджу людей, що їх серце подвійне.” Перед знищенням невірної Юдеї в 607 р. перед Хр., висказано проклін проти тих, що “кленуться Єговою і заразом кленуться й царем своїм Молохом.” (Пс. 119:113, Мо.; Софон. 1:5, АС) Вони були подібні до многих вірувань в псевдо-Христіянстві сьогодні, що беруть імя Бога й Христа в свої уста, але навчають і обходять демонські науки й поганські обряди. (Мат. 7:20—23) Такі міжреліґійники сидять на плоті із звисаючими ногами, і є не гарячі не холодні в почитанню Єгови, отже до таких байдужних компромісників Ісус Христос каже: “Знаю твої діла, що ти ні зимний ні гарячий. Я бажав би, щоб ти був зимний або гарячий. А тому, що ти літеплий, ні зимний ані гарячий, я виплюю тебе з уст моїх.”— Одкр. 3:15, 16, НС.
10. Яка реліґійна єдність існувала в часі Ісуса?
10 Століття пізніше, коли Ісус Месія був на землі, жидівські реліґіоністи розкололися на кілька сект, а однак вони, як один, брали імя Господа Бога в свої уста і також лучилися в певні політичні зазіхання й громадські мети і навіть для реліґійної цілі, щоб замкнути уста Ісусові й Його послідовникам. При помочи цієї поверховної кооперації в певних справах вони не прийшли до дійсної єдности на важнім полю почитання, як на це указує їх розділення й їх розбіжність одні з другими навіть, коли вони зєдинилися для якоїсь спільної цілі, як от роздавлення одного правдивого почитання.— Діян. 23:6—10.
ІСУС НЕ Є БОРЦЕМ ЗА МІЖВІРУВАННЯ
11. Що деякі твердять сьогодні відносно Марка 9:38—40?
11 Одначе, деякі визнані христіяни сьогодні кажуть, що самий Ісус був за міжвіруванням, і як попертя наводять Марка 9:38—40 (НС): “Озвавсь до Нього Йоан, говорячи: Учителю ми бачили одного, що імям Твоїм виганяв біси й ми заборонили йому, бо не ходить слідом за нами. Проте Ісус сказав: ‘Не бороніть йому, нема бо такого, що зробить чудо в імя моє, і зможе скоро злесловити мене. Хто бо не проти нас, той за нами.’“ Вони твердять, що це показує правильність розділених реліґійних орґанізацій, кожна виконуючи добру роботу в свій спосіб; одначе, хоч вони всі орудують на підставі Ісусового імя, то вони можуть і повинні прилучитися до руху міжвірувань, який стремить до осягнення певних суспільних та широких суцільностей і рівночасно позволяє повній доктринальній незалежности для кожної орґанізації.
12. Чим такі суперники нехтують і чого не оціняють?
12 Уживши цей текст для попертя існуючих віддільних церковних ґрупів або вір, вони нехтують окруженням тих часів. Не всі віруючі в Ісуса наслідували Його з дванацятьма апостолами. Деяким, що бажали йти за Ісусом, було сказано йти домів і свідкувати про Нього там. (Марка 5:18—20) Отже цього не потрібно було, щоб той чоловік ішов фізично за Ісусом і був побіч Його. Коли Ісус вислав своїх дванацять апостолів проповідувати, Його інструкції не включали ніяких інструкцій, щоб вони установляли христіянські собори, ані такого наказу не дано сімдесять ученикам, що Він вислав їх пізніше. (Маттея 10:1—42; Луки 10:1—16) Вони мали тільки давати свідоцтво від дому до дому і знаходити там віруючих. В той час Ісус ще не установляв соборних розпорядків в противенстві до синаґоґ, але позволяв синаґоґам оставати і вірним ходити на службу до них. Він самий ходив туди і проповідував про Пророків і Закон, котрий то Закон був тоді ще в силі і якому Він не противився. (Мат. 5:17; Луки 4:15—21) Отже той молодець, що проповідував і виганяв демонів на підставі Ісусового імя, не мусів бути зараз в товаристві при Ісусі і дванацять апостолів, а що він був відлучений від них не значило, що він становив віддільний собор, бо христіянський собор не був ще установлений в тім часі.
13, 14. Як обставини змінилися по Пятидесятниці, і який случай доказує, що зміна взяла місце?
13 По Пятидесятниці, коли Ісус збудував свій духовий собор на самому собі, як помазаному Цареві, тоді віддільні собори з христіянів були установлені. Тоді, якщо той молодець хотів бути дійсним послідовником Христа, він не міг бути осторонь христіянського собору, але мусів співтоваришити з якимось збором христіян і співдіяти з ними, щоби прийняти вилиття святого духа й духові дари через або в присутности Ісусових апостолів. Тоді минув вже був час для такої одиниці проповідувати й виганяти демонів, і коли б той молодець був старався це зробити, тоді він був би мильно будував орґанізацію з послідовників для себе. Тоді ужиття Ісусового імя для вигнання демонів було не на місці, та й наслідок був так нещасний, як в случаї синів Скеви, Жидів, що ужили Ісусового імя не ставшися христіянами. Завважте, що історія указує на їх невластиве ужиття Ісусового імя і також зазначує, що щирі нововірці занехали такі колишні діяння й стались частю установленого христіянського собору:
14 “Почали ж деякі з Жидів, що заклинали демонів, іменувати над маючими злих духів імя Господа Ісуса, кажучи: ‘Заклинаю вас Ісусом, якого проповідує Павло.’ Було ж там сім синів Скеви Жидовина архиєрея, що це робили. Та у відповідь лукавий дух сказав до них: ‘Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі’? І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтікали з того дому. Це сталось відоме всім Жидам як і Грекам, що жили в Єфесі; і напав страх на всіх їх, і звеличалось імя Господа Ісуса. І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої. Доволі ж багато із тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усіма; і злічену ціну їх і налічено пядесять тисяч срібняків. Ось так потужно росло слово Єгови і укріплялось.”— Діяння 19:13—20, НС.
15. Як секти і вірування сьогодні показали себе проти Христа?
15 Отже цей случай з молодим чоловіком не можна ужити як оправдання на існування численних сект і вірувань, що діють в імя Ісуса. Вони є проти вірних Свідків Єгови, що тепер проповідують Ісуса і Його царство, а що вони є проти найменших з Його братів, тим самим вони й проти Нього; а те, що вони уживають Ісусового імя не дає їм прихильного признання, як правдивим послідовникам. (Мат. 7:21; 25:40, 45) Вони подібні до реліґійних жидівських сектів в Ісусовім часі, що уживали Боже імя, але старалися розігнати овець: “Хто не зі мною, той проти мене; і хто не збирає зі мною, той розсипає.” (Мат. 12:30, НС) Тут нема середнього ґрунту; людина є за або проти. Ніяке звільнення узлів міжвірувань не може притягнути тих дві стороні разом.
16. Яке зображення наведено для застанови?
16 Це, що Ісус Христос противився помішанню ріжних вір, є з підкресленням показано в зображенню, яке Він ужив одного разу. Певні одиниці мали оце сказати: “Ученики Йоанові постять часто й моляться, так само й Фарисейські, Твої ж їдять і пють”, на це Ісус відказав: “Ніхто латки з одежини нової не пришиває до одежини старої; коли ж ні, то й нову розідре, й старі не личить латка з нового. Тимбільше, ніхто не наливає вина нового в бурдюки старі; коли ж ні, порве нове вино бурдюки, й вино витиче, й бурдюки пропадуть. А нове вино в бурдюки нові наливають, то й буде все ціле. Ніхто непившись старого вина не бажає зараз нового; каже бо старе лучше.— Луки 5:33—39, НС.
17. Як це зображення ясно показує, що може бути помішання ріжних вір?
17 Цим зображенням Ісус показав, що Він впроваджував цілком нову систему, і що вона не мала бути притулена до ніякої ґрупи, що наслідувала Йоана Хрестителя або Фарисеїв. Ученики Ісуса не мали прилучуватися до жадної такої ґрупи або прийняти їх звичаї або церемонії. Ісус не установив цієї нової системи, щоб полатати або продовжати нею стару систему почитання, яка була готова для відкинення. Попередні реліґійні системи не могли видержати нової системи, не були відповідні для нової системи, і не могли існувати побіч нової системи, і через те були б знищені новою системою. Навіть Закон Мойсея мав бути прибитий до дерева тортур, як сповнений і скасований. Як от нової поверховної одежи не годиться рубати і латати нею безнадійну стару одежину, а лишають її цілою й цілком новою; і як нового вина не наливають у висохлі старі бурдюки, що стратили гнучність і потріскали б, але мали бути нові бурдюки, так і нова христіянська орґанізація мала мати цілком нову систему, на завжди відлучену від старої реліґійної системи, що занепала або перейшла період своєї придатности. А однак прихильники старої системи тримаються дальше її і кажуть, що вони призвичаїлися до неї, бо вона відповідна і достигла віком. Для них старе було гарне; вони вдоволялися їх реліґією, вона була в їх родині через довгий час, і тому вони не бажали змінити її на нову. Але тепер прийшло розлучення, що забороняє включати нову віру в ніякий рух, щоб зілляти віри.
18. Чому це потрібно, щоб правдива віра стояла подалеки від руху за міжвіруванням?
18 Ісус Христос неомильними словами показав, що Він не бажав ніякого міжреліґійного руху з духовенством в Його часі. Замість того Він сказав своїм ученикам: “Оставте їх. Проводирі вони сліпі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, обидва впадуть в яму.” (Мат. 15:14, НС) Іншим разом Ісус сказав: “Гледіть, остерегайтесь квасу Фарисейського та Садукейського.” Бачучи, що Його ученики стали заколочені і думали про буквальний хліб із квасом у них, Ісус вияснив їм значіння цієї образової мови: “Як це ви не розумієте, що не про хліб я казав вам? Але остерегайтесь квасу Фарисейського та Садукейського. Тоді зрозуміли, що не казав їм остерегатись квасу хлібного, а науки Фарисейської та Садукейської.” Ісус також сказав: “Остерегайтесь квасу Фарисейського, що є лицемірство.” Велика небезпека, як цей квас ложної реліґії може статися для христіянського собору, є зазначена як слідує: “Трохи квасу все місиво заквашує.” (Мат. 16:6, 11, 12; Луки 12:1; 1 Корин. 5:6; Галат 5:9, НС) Отже правдива віра стоїть подалеки від опоганення міжреліґійним рухом.
19. Які факти нівечать твердження, що Ісус був прихильний міжвіруванню?
19 Якщо Ісус одобрував мовчану терпимість блуду, як це роблять новочасні міжреліґійники, то чому Він звільнив таке жарке опрокинення письменників та Фарисеїв, назвавши їх лицемірами, сліпими провідниками, дурними, поверховно гарними а внутрі брудними, гадюками та гадючим кодлом засуджені на знищення? (Мат. 23:1—33) Якщо Він уважав братерство “Божим заповітом” і “реліґійним завданням”, то чому Він сказав реліґійним провідникам: “Ви від вашого отця Диявола”? (Йоана 8:44, НС) Чи Він був би прилучився з ними в Тижні Братерства? Признати їх за своїх братів значило б признати і їх отця за свого отця. Він ніколи не був би лучився з плянами братерства, що було б зробило Диявола Його отцем замість Єгови! А однак новочасні загорільці міжвірувань обнимають все, як це указує редекторська стаття про “День Міжвірувань”: “Христіяни, Жиди, Мусульмани, Будисти, або чим би ми не були, ми всі є діти Божі, без ріжниці як відмінно ми можемо розуміти Його.” (Ню Йорк Таймс, 23 вересня, 1951 р.) Але наше поняття Бога робить ріжницю. До Його приступити можна тільки через Христа. (Йоана 14:6) Такі визнані христіяни, що не хотять підчинитися вишколенню Богом в згідність з Його Словом “є в дійсности дітьми неправого ложа, а не синами”. (Жид. 12:4—11, НС) Широка дорога міжвірувань, по якій все ходить,— це широка дорога до погибелі.— Мат. 7:13, 14.
20. Століття по Ісусовім часі, який рух за міжвіруванням впущено, і як на підставі Писань христіяни оминали його?
20 Кілька століть по Ісусовім часі римський імператор Константан впустив міжвірування в рух, щоб зілляти всі реліґії, позволивши ріжним сектам і віруванням затримати їх многі суперні вірування, але які погодилися на кількох головних точках, як це річ мається сьогодні з рухом міжвірувань. Ціль цього була, щоб піднести політичну згоду й реліґійну одностайність. Тільки правдиві христіяни не погодились, знаючи, що відступні христіяни, які зіллялися з поганством і піддалися державою порученому рухові за міжвіруванням, нарушили Слово Єгови: “Не ходіть в жадному ярмі з невіруючими; яке бо товаришування праведности і беззаконня, і яка спільність світла з темрявою? Далі, яка згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним? І яка згода Божого храму з ідолським? Бо ми храм Бога живого; яко ж говорить Бог: ‘вселюся в них, і ходити му між ними і буду їм Богом, а вони будуть мені люди.’ ‘ “Тим же вийдіть з між них, і відлучіться,” говорить Єгова, “і до нечистого не приторкайтесь”,’ “і я прийму вас’ ”. Тоді Єгова буде нашим Отцем а ми будемо Його синами, але не інакше.— 2 Кор. 6:14—18, НС.