Теократична орґанізація Єгови сьогодні

1, 2. В якому случаї Кораг, Міріям, Арон, Ізраїльтяни і мішана громада не оціняли теократичного порядку?

КОРАГ (Корей) не оціняв її. Міріям і Арон не завжди оціняли її. Ізраїльтяни в пустині часто не доціняли її. Мішана громада з не-Ізраїльтянів не завжди оціняла її. Ахан втратив оцінку її. Так само цар Саул. Так і цар Озія. Та й це певно, що письменники та Фарисеї не оціняли її в часі Ісуса, не більше чим духовенство нашого часу оціняє її.

² Коли Кораг і його співтовариші в пустині захотіли вивисшити себе до стану священичого і обвинувачували Мойсея й Арона, що вони надто багато загорнули для себе, то цим вони доказали, що вони не оціняли теократичної орґанізації. Земля пожерла їх. (4 Мойс. 16:1—33) Коли Міріям і Арон злоречили проти Єгови слуги Мойсея, то в тій хвилі вони не оціняли теократичної орґанізації, і за це вони потерпіли острий докір від Господа, одначе були знов привернені до Божої ласки, коли вони перенесли справлення. (4 Мойс. 12:1—15) Коли Ізраїльтяни від двацять років віку й вище відмовились увійти в Обіцяну Землю через те, що підглядачі звідомили про присутність великанів, вони збунтувались проти теократичної орґанізації й показали брак віри у великого Теократа Єгову. Вони померли в пустині в наслідок цього, і ніколи не увійшли в Обіцяну Землю. (4 Мойс. 13:25—33; 14:1—38) Коли мішана громада, що співтоваришила Ізраїльтянам з Египту, захотіла їсти мяса й нарікала проти манни, яку Єгова посилав їм, і вона сіяла незгоду, то цим вона указала брак оцінки для теократичного порядку, і цим стягнула поразу на себе й інших.— 2 Мойс. 12:38; 4 Мойс. 11:4—34.

3. В який спосіб Ахан, цар Саул, цар Озія, і письменники та Фарисеї показались нетеократичними, і як духовенство псевдо-Христіянства показало ту саму річ сьогодні?

³ Коли Ахан із захланства взяв собі закляті річи, коли цар Саул перебрав священичі обовязки, коли Цар Озія зухвально присвоїв собі священичу службу Арона,— всі вони доказали, що вони не бачили ані шанували теократичної орґанізації Єгови. (Ісуса Навина 6:17—19; 7:1, 19—25; 1 Сам. 13:9—14; 2 Паралип. 26:16—21) Письменики і Фарисеї Ісусового часу були також нетеократичними, бо вони заміняли Слово Боже за традиції людські і відкинули Ісуса як Месію. (Мат. 15:1—9; Йоана 19:13—18) В цім вони зображали духовенство псевдо-Христіянства, яке відкинуло Біблію й навчає людські доктрини й вірування й зєдинилися з політиками цього світа радше чим піддержувати Христа, як окоронованого Царя. Вони відмовляються бачити ознаку Його окороновання в небі, а особливо вони замикають свої очі дотично ознаки видимої теократичної орґанізації Єгови, яку Він установив для свого ужиття в цих послідних днях цього старого світа, як і предсказано: “Хто дійсно цей вірний і розумний раб, якого пан назначив його над своєю челяддю, щоб роздавав їй харч у пору? Щасливий той раб, коли його пан прибуде і знайде, що він робить так. Направду кажу вам, що поставить його над усім своїм добром.”— Мат. 24:45—47, НС.

4. Про яку засаду амбітні одиниці забувають, і які видимі теократичні порядки існували і далі існують?

⁴ Ті, що їм бракує оцінки теократичного порядку і котрі настають за особистою силою й прославою, забувають засаду записану у Псальмі 75:5—7: “Не підносіть високо рога: не говоріть, витягнувши безсоромно шию! Тому, що не зі сходу, ні з заходу, і не з полудня прийде возвишення. Бог бо суддя того принизить, а того високо поставить.” Про видимий заряд Божої типічної орґанізації Ізраїля говориться, як “на краю півночі”. (Пс. 48:2; Іса. 14:13) Отже не зі сходу або з заходу або з полудня, але від Єгови через Його провід приходить властиве возвисшення. Він діяв через ту одну теократичну орґанізацію, а не через кілька. З часом замість неї поставлено нову систему, і для цієї нової, видимої теократичної орґанізації Христос дав “дари в людях”, котрі то люди служили в ріжних обємах в однім теократичнім розпорядку. Це Єгова вивисшив їх до їх позицій, і вони всі були зєдинені в одній надії, одній вірі, одному хрещенню. Ніякого помішання вірувань не було в тій видимій теократичній орґанізації. (Ефесян 4:4—13, НС) Як це було предсказано, по смерти апостолів і їх співтоваришів, прийшли вовки й розкинули і розбили стадо на ріжні секти і розірвали видиму орґанізацію. (Діян. 20:29, 30; 2 Пет. 2:1) В нашім часі видиму теократичну орґанізацію відбудовано через установлення “вірного й розумного раба”.

“ВІРНИЙ І РОЗУМНИЙ РАБ”

5. Що значить вислів “раб” і “челядь”, як це він ужитий в Маттея 24:45?

⁵ “Хто дійсно є вірний і розумний раб, якого пан назначив над своєї челяддю, щоб роздавав їй харч у властиву пору”? Той раб і челядь — це ті самі особи тільки з відмінної точки погляду. Під висловом “раб” треба розуміти Христових помазаних послідовників сьогодні як клясу, як раба або слугу, що складається з многих інших. Самий Бог вияснює так цю справу: “Ви свідки мої, говорить Єгова, ви й слуга мій, що я його вибрав.” (Іса. 43:10, АС) Завважте, що многі свідки є названі як один слуга. Під висловом “челядь”— це ті одиниці, що з них складається раб кляса. Про них говориться, як про “тіло служителів” в Луки 12:42 (НС). Мурдоків переклад із Сиріяцького (рукопису) погоджується з ужиттям слова “челядь” в Маттея 24:45, а ще інший переклад з Сиріяцького (рукопису) через А. С. Лувіса, містить його як “співтовариші”, себто, як супутники раби. Вони є домашніми рабами в домі Божім, і як зєдинена кляса або товариство, їх названо “вірним і розумним рабом”. Подібно так, коли кілько з челяди стануть лукавими і почнуть бити їх співрабів, тоді такі злочинці стають предсказаним “лукавим рабом” клясою.— Мат. 24:48—51, НС.

6. Який відмінний погляд про Христових помазаних послідовників знаходиться в Маттея 24:45—51 а в Маттея 25:14—30, і що значить, що “вірний і розумний раб” є тільки один?

⁶ Маттея 24:45—51 показує ті привилеї служби дані вірним одиницям як клясі як і вимірену кару для невірних одиниць як кляси. В Маттея 25:14—30 показує, як Господь справиться з вірними й невірними рабами, як одиницями. Як поодинча особа кожний мусить намагатися сягнути міру, якої вимагає Господь. Зєдинені як вірний собор рабів, вони становлять видиму теократичну орґанізацію й в Ісусовім зображенню тут під розвагою, вони представлені як “вірний і розумний раб”. І цей многоскладний раб кляса мусить доглянути, щоб вона кормила властиво всіх своїх поодинчих членів, то є, челядь. Перед приходом Ісуса Христа, вона мусіла заопікуватись всіма її членами, подаючи їм “покарм у властиву пору”. Треба також завважати, що Бог не має кілька кляс розумного раба, кілька теократичних орґанізацій між яких розділено роботу. “Хіба поділивсь Христос?” Ні! Це “одно тіло”.— 1 Кор. 1:13; 12:12, 13, НС.

7. На кого указують факти, що він є “вірний і розумний раб”?

⁷ Та ми знов запитаємо: “Хто справді є вірний і розумний раб, якого пан назначив над своєю челяддю роздавати їй покарм у відповідну пору?” В 1878 р., сорок літ перед приходом Господа до храму чинити суд, була кляса з щиро посвячених христіян, що відломалися від гієрархальної та духовників орґанізації, і старалися повернути до правдивого христіянства, яке отримували ранішні христіяни нім хижі вовки розірвали стадо по смерти апостолів. Вони створили рух, щоб привернути основні правди, щоб духово голодні покормилися, і щоб знов поставити їх замість поганських доктрин, що їх прийняло відступне Христіянство. Тоді був властивий час на такий духовий покарм, щоб приготовити дорогу приходу Христа до храму чинити суд. (Мал. 3:1; 4:5, 6) Та Група вірних студентів почала видавати Вартову Башту, що тоді називалась “Сионська Вартова Башта і Вістник Присутности Христа”, і в першім виданню, з липня, 1879 р., вона проголосила свій намір достачати “покарм у пору” для “маленького стада”. Факти показують, що це вона робила від 1879 р. В 1884 р. вони створили законну корпорацію, щоб представити в бизнесовий спосіб або в лєґальний спосіб те товариство свідків або міністрів. Аж до сьогодні та законна корпорація, Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, була ужита як чинник для видання й кермовання й зєдинення роботи проповідування, яку виконувало товариство свідків по цілому світі. Коли Христос прийшов чинити суд в 1918 р., Він знайшов деяких, що співтоваришили із тією ґрупою, що думали, що Господь забарився з своїм приходом, і тому вони знущались над своїми співрабами у Христі. Оці були викинуті геть, як “лукавий раб” кляса. Ті ж, що вірно служили Богу, були названі, як “вірний і розумний раб” кляса.

8. Яке підвищення прийшло для цієї кляси вірного раба?

⁸ Щож Пан присудив відносно розумного раба? “Направду кажу вам, що він поставить його над усім добром своїм.” Перед цим вивисшенням, той раб мав надзір тільки над челяддю або тілом слуг, роздавати їм духовий покарм у пору. Тепер, за його вірність у службі, цьому рабові дано більше до виконування. Як от кожний один раб в зображенню талантів був винагороджений більшими привилеями, якщо був вірний, а відобрання всіх привилеїв коли невірний, так і в цім зображенню дотично цих кляс, вірний і розумний раб кляса є призначений над усім добром Пана, коли ж лукавий раб кляса був викинутий цілком. Де колись розумний раб кляса відповідав тільки за кормлення помазаних членів тіла Христового, то тепер він мусів прийняти припоручення: “Проповідувати меться добра новина царства по всій залюдненій землі на свідоцтво всім народам, і тоді прийде довершений кінець.”— Мат. 24:14, НС.

9. Хто є заключений у “всіх добрах його”, і яка додаткова відповідальність це значить для раба, і як він зустрічав її?

⁹ Йому то поручено все добро Царства на землі, головне з котрих є покарм з нових правд, що почали існувати через сповнення многих пророцтв. Ця вість стається більше повною й цілковитою, більше важною для цих критичних часів в яких ми живемо, більше діяльною в розділенню людей ріжних народностей в клясу овець або козлів. Ті вівці, що тепер збираються, це Господні “інші вівці”, що належать до Його, а що всіма Пановими добрами має опікуватися розумний слуга, тому ця вірна помазана кляса мусить розширувати свою програму кормлення, щоб покормити не тільки челядь, але й “інших овець” своїм “харчем у властиву пору”. (Йоана 10:16) Оце, що вірний раб вірно виконує. При помочи свого законного представника, Товариство Вартової Башти, він постачає духової поживи в друці, приготовляє зібрання, орґанізує активну службу, висилає особливших подорожуючих представників і місіонарів, плянує великі асамблі (зїзди), і в многі інші способи постачає покарм для челяди і інших овець, щоб покормити й скріпити й відповідно покермувати спільну активність на славу Єгови.

ТОЧКИ ЯКІ Б ОЦІНЯТИ

10. Як Бог справляється з своїми земними слугами, як це показано в справі Давида?

¹⁰ Бог Єгова справляється з своїми людьми, клясою слуги. Він не кормить кожну особу зокрема, ані Він не призначує ніякої одиниці над ними. Ніякий один студент Божого Слова не виявляє Божої волі або вияснює Його Слово. (2 Пет. 1:20, 21) Це Бог, що вияснює й навчає через свого Головного Слугу Христа, який знов уживає мудрого раба, як видиме средство, видиму теократичну орґанізацію. Давид приступав до Бога через священичу орґанізацію, якої представником був Авіятар, який мав ефод; та й слуга сьогодні мусить також вповати на Божу видиму орґанізацію про духовий покарм, що на часі, і про керму в службі Царства. (1 Сам. 23:6, 9—11; 30:7, 8) Як це показано в поясненню про таланти, які в ріжних сумах були поручені ріжним особам рабам на основі їх здібностей, так і доморядникам призначено нагоду служити на підставі їх здібностей і посвяти й готовости підчинитися й погодитися з провідництвом святого духа. Єгова через Христа ставить таких доморядників в їх позиції служби у тілі розумного раба.— 1 Кор. 12:18.

11. Як ми показуємо нашу оцінку до видимої теократичної орґанізації, а головно відносно духового покарму?

¹¹ Ми мусимо показати наше вирозуміння цієї справи, оцінити наше споріднення до видимої теократичної орґанізації, памятаючи судьбу таких, як Кораг, і Ахан, і Саул, і Озія, та інші, що забули теократичний порядок. Чи нас призначено як одиницям достачати покарм для духового стола? Ні? Тоді не стараймося перебрати завдань від раба. Ми повинні їсти й травити й приноровити те, що поставлено перед нас, і не уникати ніякої части покарму, тому що він може не відповідати уяві нашого умового смаку. Правди які ми видаємо походять через розумного слугу орґанізацію, а не через якісь особисті думки, що противляться покармові на часі якого достачає раб. Єгова і Христос справляють раба, коли потрібно, а не ми, як одиниці. Якщо ми не розуміємо якоїсь точки з першу, то ми повинні старатися зрозуміти її, радше чим противитися і відкинути її й зухвально брати становище, що ми правдоподібно розуміємо ліпше чим розумний раб. Ми повинні смирно йти з Господньою теократичною орґанізацією й ждати на дальші вияснення, радше чим упертися на першу згадку про думку, що не до смаку нам, і починати оминати й критикувати й висказувати наші думки наче б вони більше вартували ніж рабів запас духової поживи. Теократичні одиниці будуть оціняти Господню видиму орґанізацію, і не будуть на стільки необачні, щоб поставити своє людське розуміння й настрій й особисті почування.

12. З огляду на наше минувше досвідчення, в якому відношенню ми можемо прийняти покарм від раба?

¹² Тепер дехто може запитати: Чи нам приймати як від Господа і як правду поданий покарм через розумного раба, або чи ми повинні здержатися приймати його, аж покіль ми докажемо його самі собі? Якщо ми дістали наше теперішне зрозуміння Біблії через кормлення зі стола розложеного рабом, якщо ми цим чином увільнилися від ложних наук й збудувались в чистому й неопоганеному почитанню Бога і дістали надію на новий світ, то ми повинні мати якесь довіря в запаси раба. Потім, як ми приймали покарм і прийшли до теперішнього зросту й сили, то чи ми раптово стали мудріщими від нашого бувшого кормителя і покинули просвічаюче провідництво орґанізації, що, як мати, опікувалась нами? “Й матірної науки не цурайся.” (Прип. 6:20—23) І коли небесний Отець не дасть каменя або гадюку або скорпіона дитині, що просить Його хліба або риби або яйця, чи так і ми повинні приймати духову поживу, яку Він подає через раба в наші руки наче ми будемо ранені каменем або вкушені гадом або жалені скорпіоном? (Мат. 7:7—11; Луки 11:9—13, НС) Чи нам сумніватися й підозрівати кожний новий покарм? “Хто бо сумниться, то подобен филі морській, котру вітер жене та й розбиває. Справді нехай такий чоловік не думає, що він прийме що від Єгови.” (Якова 1:6, 7, НС) Навіть Верияни перше прийняли Павлову проповідь охотою” а опісля “Що дня розбираючи писання, чи так воно є”. (Діян. 17:11, НС) Це була перша в дійсности зустріч Вериянів із наукою Павла, а однак вони прийняли її охоче, а потім студіювали її з Писаннями для утвердження себе. Оскільки радніще ми можемо прийняти з довірєм покарм від раба, бо ж ми, не як Верияни, мали много досвідчень з дорогоцінним харчом від раба. По одержанню тих запасів покарму, ми удовідняємо їх згідність з Писаннями для себе, щоб та вість сталась нашою, в дусі смирности і довіря, а не в дусі бійки.

БЕЗГЛУЗДЯ ЗДОГАДІВ

13. Чому деякі з народу роблять здогади і теорії?

¹³ Деякі здається люблять здогади. Вони люблять бути осередком розмови маленьких ґруп, виповідаючи свої теорії як і коли це або те має статися. Можливо вони не є добровільними бунтівниками проти покарму, який достачає раб, але вони не можуть триматися тільки того, що той раб уже доставив. Як вони можуть сияти особисто, коли вони рефлєктують тільки те, що всі інші Свідки Єгови рефлєктують? Отже вони шукають за чимось більше зворушним, за якимось “новим світлом”, щоб зачарувати неосторожних слухачів. Коли вони так кормлять з отвертими устами слухачів їх чергою нових теорій, тоді слухачі їх пильним слуханням кормлять еґо таких розумовців. Коли хтось інший почне розмову й зверне увагу на себе, тоді такі розумовці тратять заінтересовання в розмовляючій ґрупі й відходять геть. Отті розумовці повинні признати, що деякі їх минувші теорії були блудні, але вони не показують, що вони навчилися лєкції із тих помилок, щоб здержатись далі виводити нові теорії. Їх бажання виглядати незалежними й глибоко думаючими є сильніше чим бажання бути теократичними.

14. Як деякі із тих, що роблять здогади, арґументують, але до чого їх зарозумілість засліплює їх?

¹⁴ Декотрі із тих розумовців є більше бунтівничі ніж інші, і рішуче не хотять погодитися з покармом розумного раба, щоб вивисшити себе понад Господній установлений провід. Вони доводять, що теократична орґанізація не завжди була без закиду, і що вони колись мали думки, які орґанізація зпершу відкинула, а тепер навчає, і цим підсувають думку, що й теперішні теорії будуть прийняті з часом. Вони ніколи не згадують ті численні здогади, які вони поширювали в минувшині, що ніколи не були прийняті. Це знівечило б їх кампанію, щоб їх теперішні ідеї були проковтнуті. Така зарозумілість засліплює їх, що видима теократична орґанізація ніколи не приписувала собі неомильности; що вона знає, що вість буде постійно очищувана через усунення помилкових ідей; що вона сподіється, що нові правди появляться із сповненням більше пророцтв; що постепенно світло сияти ме більше й більше аж до звершеного дня; і що такі вияснення прийдуть через розумного раба, а не через само-вивисшених зарозумільців. (Прип. 4:18; Іса. 6:5—7; Мал. 3:1—3) Це є продовжуючий процес, бо той раб “має безнастанно давати по мірі покарму у властиву пору”. (Луки 12:42, НС) Нема сумніву, що деякі мають думки, що не є поміщені аж пізніше; бо ж зробити це раніше може бути передовчасно, може бути у “невластивий час”. Ждіть на Господа!

15. Яку шкоду може принести такі безосновні здогади, і як теократичні люди віднесуться до таких?

¹⁵ Але чи вони роблять такі здогади в бунтивничім дусі або тільки без намислу, то вони таки спричиняють шкоду. Вони ставлять себе в межах небезпеки стати надутими з почуттям самовизначности, або вони можуть спотекнути слабших у вірі. Вони можуть перешкодити єдности ума і перешкодити, щоб всі гляділи в гармонії. Вони звертають увагу на сотворіння радше чим на Творця і Його видиму орґанізацію. Їх безосновні здогади можуть поширитись, розбудити питання й сумніви, і загрозити єдності акції. Теократичні люди повинні оминати здогади й зарозумільців. Коли всі пють ту саму воду правди всі будуть бачити в гармонії, працювати рамя в рамя, і ступати до нового світа поруч, і всі будуть тримати темпу кроку із “вірним та розумним рабом”. Ті що роблять здогади й видумують їх власні олюблені теорії і розставляють свій власний духовий стіл, або сідають коло стола Господнього, але ставлять свою власну потраву і запрошують інших покушати її, вони є ті, що не ступають в гармонії з теократичною орґанізацією, хоч в їх засліпленій зарозумілості вони думають, що це той раб і челядь і інші вівці, що вийшли з кроку.

16. Якої поради в Писаннях такі здогадники не добачують, а яку ми повинні бачити?

¹⁶ Той раб і челядь і інші вівці є в кроці одні з другими й з Богом і Христом. Вони не вийшли з кроку й не повинні навіть думати змінити їх крок із поде-куди самовивисшеними одиницями, які недобачують біблійної поради про цю справу. “Коли ж хто інше навчає і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа, і до науки благородної, той розгордився, нічого не знаючи, але будучи умово хворий від суперечки та змагань над словами. З цього буває зависть, сварка, поговори, лукаві підозріння, дикі суперечности в людях попсованого розуму, що втеряли правду.” “Хорони те, що передано тобі, відвертаючись від скверного марнословія і перекорів ложно названого ‘знання’ котрим деякі хвалячись, від віри відступили.” “Держи приклад з здорових слів, які ти від мене чув, у вірі й любові, що в Христі Ісусі.” “Все пригадуй їм, винуючи їх перед Богом як свідок, не перечитись; ні нащо воно не потрібне, тілько на руїну тих, що слухають. Віддаляйся від марного слова, що нівечить святість; більше бо й більше такі розводять безбожність, а слово їх розходиться як гангрена [рак].” “Вони перевертають деяких віру.” “Від дурного й невченого змагання вхиляйся, знаючи, що воно родить сварки.” “Остерегайтесь тих, що творять розкол та поблазні проти науки, котрої ви навчились, і вхилайтесь від них.”— Рим. 16:17; 1 Тим. 1:4, 7; 6:3—5, 20, 21; 2 Тим. 1:13; 2:14, 16—19, 23—26; Тита 3:9—11, НС.

(Дальше буде)