Правдива Любов Практична

“Не любім словом, ані язиком, а ділом і правдою.”— 1 Йоана 3:18, НВ.

1. Чому любов є доказом, що Бог є, і як свята Біблія є доказом, що вона є його Книгою?

ЛЮБОВ є, тому що Бог є. Коли б не було любови, то й Бога не було б. Існування любови є доказ, що Бог є. Любов може прийти тільки від Бога. Матеріялістичний спосіб, який новочасні науковці стараються пояснити, що всі сотворіння не посідають ніякої любови, ніколи не може пояснити, як той серцезагріваючий мотив почав існувати. Висновок з їх теорії про сотворення є, що всесвіт є зимний, без любови, без наміру. Точна, фактична фізика — це їх бог, їх ідол почитання, котрий не апелює до серця. Не менше порожні любови є боги поганів. Вони є богами пристрасті, але полова пристрасть не є правдива любов. Один нарис про ці боги, що робить їх нелюбовними, є їх бісовська морально-збочена втіха в тортурованні сотворінь по смерті, якщо вони не задоволять цих богів протягом життя тепер в цім лукавім світі. Котрий із цих богів визначує принципи любови, як це робить живучий і правдивий Бог у своїм Слові, святій Біблії? Між усіма реліґіями збудованими довкола цих богів, котрий із них дає приклад любови, як от Бог Єгова через свого Сина Ісуса Христа? Ані один! Ні, ані одна з тих реліґій і її література не має духа правдивого Божества, як Свята Біблія має. Тому Біблія мусить бути Божою Книгою, бо вона вчить і є просякнена божественною любовю.

2. Чому перший чоловік і жінка мали любов до Бога, але що зупинило зріст їх любови до Бога і одно до одного?

² Як же чоловік набув цю чесноту любови? Тим, що вона була первісним даром Творця, Божим даром. Він наділив чоловіка нею при сотворенню його. Без неї первісний звершений чоловік не міг бути сотворений на подобіє й образ Божий. Жінка була першим і найближчим ближнім чоловіка, і чоловік був сотворений любити її. Перший чоловік показав любов, яку він мав до своєї жени, представляючи цю любив, яку всі чоловіки повинні мати до їх жінок, коли він сказав відносно красної жени, яку Бог дав йому: “ ‘Це ж кість від костей моїх і тіло від тіла мого. Муситься вона звати людина; бо її взято з чоловіка.’ Тим оставить чоловік отця свого й матір свою та й приліпиться до жени своєї, і будуть удвох тілом одним.” (1 Мойс. 2:23, 24, НВ) Адам і Ева первісно мали любов до Бога; вона була насаджена в них. Але вони опинили зріст їх любови до нього і одно до другого через дозволення самолюбному бажанню на щось, що Бог заборонив посідати. Супроти його волі і приказу вони зїли овоч із заказаного дерева про знання доброго й лихого. (1 Мойс. 2:16 до 3:7) Це допровадило до смерти їх любови до Бога. Остаточно коли вони заплатили за їх гріх і повернулись в порох, тоді вони не могли уживати тієї чесноти. (Еккл. 9:5, 6, 10) Тимбільше, їх гріх проти Творця і небесного Отця витворив ненависть, вбивство, в їх першому сині, Каїні.— 1 Мойс. 4:1—12.

3. Як Біблія розказує про любов від її першої книги до її послідної книги?

³ Любов Божа на землі не зникла з Адамом й Евою. Вона проявила себе знову в їх другім сині Авелі, котрого прийняття жертви Богом Єговою, спонукало його брата Каїна забити його. (1 Йоана 3:12, 13) Приближно дві тисячі років пізніще, більша любов до Бога, як до єдиного сина, порушила вірного Авраама пожертвувати свого любого Ісаака у жертву Богу Єгові. Історія про це знаходиться у першій книзі Біблії, в двацять другім розділі. Послідні книги як часть Біблії, були написані Йоаном про Христове життя, і також Йоанів перший, другий і третий лист до христіян, і ці чотири книжки Біблії говорять про ту божественну чесноту і як вона повинна бути виявлена. Отже Біблія, від її першої книжки до послідної, розказує нам про любов в її найчистійшій формі.

4. Як найбільша любов є описана вкоротці, і чому це не було ніяким варварством?

⁴ Найблагородніще вираження про цю чесноту є описане в Йоана 3:16, 17 (НВ) Ісусом цими словами: “Так бо полюбив Бог світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в нього, не погиб, а мав життя вічне. Бо не післав Бог Сина свого на світ, щоб осудив світ, а щоб спасся Ним світ.” Заперечувати дар і Жертву Божого єдинородного Сина, то це заперечення Бога, заперечення повноти його любови, заперечення його здібністі йти в таку глибину любови. Дар його Сина на пожертву не був варварством, але вираженням більшої несамолюбної любови. Родителі, котрі віддають своїх синів на плотську війну і загрозу бути забитими на ній, не думають про себе як варварів за те, що розлучилися з їх синами, якщо вони зістали забиті в битві. Гасячи свій жаль, вони кажуть з патріотичною гордістю, що їх сини заплатили найвищу жертву за їх край. Що скажемо про Бога? Він бачив потребу жертви для людей, котрі любили б жити на все в новому світі, але Бог не силував свого Сина до такої жертви. Син Божий добровільно положив своє життя, і то без застрілення кого небудь, без загрози чийого життя, і без ушкодження когобудь; він тільки бажав зробити родові людському добро. Його вороги, а не його Отець, були варварами. Помимо його невинності, вони злобно забили його.

5. Як це вираження любови було найбільше практичне, і що заперечує пожертвовання Божого Сина наче варварство?

⁵ Чи Бог обернувся проти всього роду людського, тому що представничі члени його зробили це варварське діло? Він прийняв добровільну жертву життя свого Сина, бо воно мало бути ужите в користь тих, що оціняють його і що воно значить зі сторони Бога і його Сина. Ось так його найвища любов в пожертві його Сина не була даремна. Вона була найбільше практична. Вірна пожертва людського життя також принесла Синові нагороду безсмертних привилеїв і честь в небесах, і його пожертву ужито в заложені основ для чистого, й правдивого нового світу. Заперечення Божої жертви його Сина, неначе це варварство, значить не знати Бога, не любити його, бо Бог є любов. Це значить, що йому дозволено просякнути наскрізь з нею й висказати її звершено. “Хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов. У цьому явилась любов Божа в вас, що Бог Сина свого єдинородного у світ післав, щоб ми жили через Нього. У цьому любов, не що ми любимо Бога, а що Він любить нас, і післав Сина свого на вблагання за гріхи наші.”— 1 Йоана 4:8—10, НВ.

6. Чому це розсудливим для Бога приказувати нам практикувати любити його і один до одного, і кого ми мусимо включати в нашу любов?

⁶ Коли ж Бог пішов так далеко, щоб вислати цю чесноту нам, то певна річ, що він приказав і нам висказувати її йому й один одному. З усіх реліґій цього світу, котрої бог приказав нам любити в наслідуванні його? В третій книзі в Біблії, в 3 Мойсея 19:18 (НВ), ми читаємо: “Не мстити мешся і не ворогувати меш проти синів люду твого, а мусиш любити ближнього твого, як себе самого. Я Єгова.” Не тільки брати, але й чужениці також мусіли отримати це піклування, бож Божа заповідь для його людей була: “Він дає сиротині і вдовиці, і милує приходня даючи йому хліб і одіж. Любіть же й ви приходня; бо самі ви були приходнями в египецькій землі.” (5 Мойс. 10:18, 19, НВ) Бог хоче, щоб навіть ворогам було показано, що віддання зло за зло не є найлучша метода, бо він приказує: “Голоден ворог твій, ти хлібом нагодуй; а хоче пити він, подай води напитись; Тим бо збереш жарюче углє на голову йому, й Єгова це нагородить тобі.” (Прип. 25:21, 22, АС) Коли б навіть ворог так трактований не відчував гарячої відрази в його серці і стався вашим приятелем, то Єгова таки нагородить вас за послушне виконання його приказів.

7. Чому ми болюче потребуємо такої інструкції від Бога?

⁷ Таких божественних інструкцій ми дуже потребуємо, бо вони не є частю реліґій цього світу, і через наслідження ми нахилені бути самолюбними пожадливими, нерозсудливими, ненависними, мстивими, а той великий ненависник старається зробити нас більше такими. “Бог є любов.” Сатана Диявол є ненависть. Він старається зробити нас у свій образ як його дітей, як він зробив Каїна. “По цьому явні діти Божі, і діти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого. Це бо віщання, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного, не як Каїн, що від лихого був, а забив брата свого; та й за що забив його? тому, що діла його лихі були, а (діла) брата його праведні.”— 1 Йоана 3:10—12, НВ.

8. Котрий закон є зломаний через сприятливість у соборі і чому?

⁸ Каїн, хоч рідний брат Авеля і так близький йому, зненавидів його. В цьому світі це нічим незвичайним для чоловіка мати зле почуття до свого ближнього, а навіть й в самій родині або соборі. Прихильність до одних ближніх, а погорда й зневага для інших може існувати або зародитись через самолюбство. Це противиться одному із двох великих законів. Напоминаючи уломних христіян, щоб вони не ламали його через сприятливість, ученик Яків писав: “Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: ‘Люби ближнього свого, як себе самого,’ добре чините.” (Якова 2:1—8, НВ) Це значить любити вбогих ближніх, як й багатих, без односторонності з вашого боку в надії на самолюбну наживу або з думкою, що багатим належиться краще трактування. Ми не любимо себе меньше як багатих, тому що ми можливо бідні. Закон любити ближнього як самого себе є “царський”. Отже, який є найбільший закон, чи не закон любити Бога із всім, що ми є й маємо? На цих всевключаючих законах ціла Біблія спочиває. (Мат. 22:35—40; Рим. 13:8; Галат 5:14) Решта Біблії показує, як ми повинні висловлювати любов до Бога і любов до ближнього на ділі. “Все вам нехай в любові діється.” (1 Корин. 16:14, НВ) Показати схильність, яка відріжняє неприхильно проти вбогого — це непослух царському законі. Це не провадить до найлучших вислідків, отже не є практичне.

9. Чому ми не можемо, коли ломимо закон любови до ближнього, любити Бога в практичний спосіб?

⁹ Бог бажає, щоб наша любов до нього була, не сентиментальна й формальна, але практична, що висказує себе до його людей, його дітей, наших христіянських братів. “Коли хто каже: ‘Що люблю Бога, а брата свого ненавидить, той ложник; бо хто не любить брата, котрого бачить, Бога, котрого не бачить, як може любити? І заповідь цю маємо від Нього, щоб, кто любить Бога, любив і брата свого.” (1 Йоана 4:20, 21, НВ) Односторонність проти вбогих братів не є в гармонії з його заповідями. Отже ми не можемо сповнити найбільшу із заповідей, щоб любити Бога всім, що ми є й маємо, і в той же час зневажати другу найбільшу заповідь, царську про любов ближнього.

“НІ СЛОВОМ НІ ЯЗИКОМ”

10. Чому нам бути обережними проти тих, що лицемірно виражають любов словом і язиком?

¹⁰ Ми не маємо любити словом ні язиком? Ні; Так би сказати, не в гіпокритичний спосіб, у спосіб, що оббріхує те, що ми говоримо. Такої лицемірної любови є багато в словах і язиці. Ті що є порушені зробити такі вираження звичайно мають тайну самолюбну ціль і шукають якоїсь користі, хоч би це принесло розбиття єдності собору. Апостол Павло перестерігає: “І ласкавими словами та благословенням обманюють серця нелукавих.” (Рим. 16:18, НВ) В такий то спосіб ті, що полишили теократичну орґанізацію наступають на тих, що тримаються сильно її. Зрадницькі ці слова їх! В Ахитафелі, котрий покинув помазаного царя Єгови і шукав самолюбної наживи із бунтівником Аббесаломом, цар Давид мав досвід з такими словами. Відносно цього невірного порадника, Давид написав: “А ти, чоловіче, рівня мені, мій довірник і мій знайомий, з котрим ми довірочно сходились, і до дому Божого вкупі з народом ходили. Губи його маснищі, як смитана, а в серці його війна; гладші слова його над оливу, а вони — обнажені мечі.” (Пс. 55:13, 14, 21, АС) Хіба що ми бачимо людини маску, його вдавана любов до нас, й його слова розоружать нас із нашого страху до нього й ми схилені зречися обережності ізза гіпокритичної, улесливої мови. Для нашої духової безпеки ми потребуємо вишколу, щоб бачити крізь гіпокризію й стерегчи себе проти зведення. (Марка 12:15—17; Луки 20:20—25) І так як ми не бажаємо зблудити самі, так ми також не хочемо провадити мильно й інших лицемірними вираженнями словами або язиком.

11. Як можемо, як Павло, поручати себе іншим, і чому лицемірна любов нівечить нас?

¹¹ Любов яку ми мусимо розвивати мусить бути “любов із чистого серця й з доброго сумління й з віри без гіпокрицтва.” (1 Тим. 1:5, НВ) Заповідь є: “Нехай ваша любов буде нелицемірна.” Ми не повинні псувати чистоти нашої братерської любови: “Душі ваші очистивши, в послусі правди духом, із чистого серця любіте один одного щиро.” (Рим. 12:9; 1 Петр. 1:22, НВ) Чистотою й щирістю ми можемо рекомендувати себе і іншим, так щоб вони не мали страху про злу мотиву з нашої сторони. Павло так робив. Він написав: “А у всьому показуючи себе яко слуг Божих, . . . в добрості, в святому дусі, любові нелицемірній, в словах правди.” (2 Корин. 6:4, 6, 7, НВ) Лицемірна любов робить людину не чимось але нічим. Це не є найбільша якість, коли її клясувати з вірою і надією. Це є найгірша річ, бо це підробка найбільшої речи. По заслузі лицеміри приходять під суд Ґегени. “Лукавий раб” кляса котра знущається над своїми братами є викинута Господом, і її часть буде з лицемірами.— Мат. 24:48—51; 23:3, 29, 33, НВ; 1 Корин. 13:2, 13.

12, 13. Оминаючи лицемірство, що ми повинні старатися не робити ні словом ані язиком, отже як мова може бути практична?

¹² Оминаючи лицемірство словом і язиком, ми повинні старатися оминати безпотрібно ображати інших словом наших уст і нашою отвертістю. Наприклад, собор запрошує сторонного бесідника дати публичну промову. Коли він прибуде згідно зі своїм призначенням, соборовий слуга або предсідник довідуються, що він має виписану промову й буде читати її. У вічі цього, слуга або предсідник може сказати “Написана промова! Таж публика тут не бажає чути читаної промови. Вона бажає промови без підготовки.” Або, він може казати: “Я є певний, що ти віддав багато часу на приготування цієї промови і вона буде добра промова. Ми сподіємося, що ти перечиаєш її як найліпше, та може і зробиш рукопис так само живим для нас через твоє гарне вираження, яке ти там вложив.”

¹³ Серед таких обставин перша замітка може знеохотити публичного читача занім він почне читати її, забере запал і ентузіязм який він почував на саму згадку про читання його старанно приготованої промови. Це спричинить, що він буде читати її боязливо з виправданням, в неоживлений спосіб. Друга заввага покаже, що те приготування, яке брат зробив у виписанні промови, щоб відповідно доручити її, є оцінена ними і це заохотить його до його найкращого представлення так, що присутні заледви чи завважуть, що вона була читана і осягнуть як найлучші користі із неї і будуть втішатися нею дуже. Після читання, слуга або предсідник може висказати своє правдиве задоволення і подати суґестію: “Брате, ми любили б щоб ти дав публичну промову без читання. На це треба більше відваги, але перейнявшись матеріялом і познайомившись з ним знаємо, що ти зможеш зробити це. Ми будемо радіти, коли ти зробиш для нас.” Другий тип завваги є практичний й розважний.

14. Перед іншими, як нерозсудливі слова можуть знеохотити, а розумні слова заохотити до служби?

¹⁴ В іншім случаї, один зі слугів собору може говорити на служебнім зібранні, в четвер або пятницю ввечорі в тижні. Він йде на службу в полі, приготовану на наступний тиждень. Він пропонує певного рода служби на полі для вільного вечора. “Тепер, кілько в соборі возьмуть участь в цій активності того вечора? Прошу піднести руки.” Вгору підносяться чотири руки між присутними, яких є більше ніж пядесять. Подумавши засоромити більшість із них до активності, слуга може казати: “То тільки чотири підтримують орґанізацію?” Така заввага була б нерозсудлива. Вона напевно зробила б обурення задля її нерозважливості. Підтримку орґанізації в її активності не міриться спеціяльною активністю нагло представленою перед собор того вечора. Що будуть ті інші, окрім чотирьох, що піднесли руки, робити в тижні відносно активності у полі? Це муситься мати на умі. Отже мудріща заввага була б така: “Ми раді, що хоч чотири є добровольців. Якщо є інші котрі зможуть пізніще розпорядити прилучитися до чотирьох в цій активності цього особлившого вечора, я буду дуже радий почути від них. І нехай решта з нас тримаються вірно в нашій реґулярній активності цього надходячого тижня.” Ця заввага омине спотикання в словах й не буде рубати ані вражувати слухачів, але заохочувати всіх.

15, 16. Як треба говорити до старших віком у правді, і як Павло справився з Петром за незгідну поведніку?

¹⁵ Є властивий спосіб засоромити людей, щоб вони взяли правий напрям. (2 Фес. 3:14, 15; Тита 2:8; 1 Петр. 3:16) Але ніколи не будьте уїдливими. Застановляйтесь, також, над роками кожного з осіб в правді або їх фізичним віком. “Старого жорстоко не докоряй, а умоляй, як батька, молодших, як братів, старих жінок, як матірок, молодших, як сестер, з усякою чистотою.” (1 Тим. 5:1, 2, НВ) Ви можете думати, що людина, котра є старша віком у правді, занепадає або є податливого становища. Не дорікайте цій особі порівнанням в її лице з відразливою річчю або з відразливою реліґійною клясою, думаюче, що цим чином ви справите її, ані не пригадуйте її недостачі. Такими заввагами ви можете заподіяти несправедвість і правдоподібно спричинить глибоку уразу й болючу образу. Молода поквапність не завжди значить, що багато виконано, ані хід припинений віком не значить, що мало було виконано, де є терпеливість, стійкість, трудящість разом із правильністю. Через те не бувайте прикрі в критиці або в порівнанні. Якщо думаєте, що заввагу муситься зробити, тоді пробуйте тактики. Завважте, як тактовно Павло справився з Петром, старшим у правді, за його поведінку, що не гармонізувалась з його освітленою вірою, а межувала близько з лицемірством ізза страху обрізаних Жидів.

¹⁶ Павло каже, як він ужив тактики: “Лицемірили з ним також і інші Жиди, так що й Варнава був зведений лицемірством їх. Та, як побачив я, що вони не право ходять по євангелській істині, то я сказав Петрові перед усіма: коли ти, бувши Жидовином, живеш попоганськи, а не пожидівськи, то нащо примушуєш поганів жити пожидівськи?” (Галат 2:11—14, НВ) Петро зрозумів це, але не образився.

17. Як можемо оминути клопіт для наших душ через наш поступ словом і язиком?

¹⁷ Розумно каже Приповість: “Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життя охороняє.” (Приповісті 21:23) Це включає потребу стримувати уста й язик від сплетнів про інших, а головно щоб не лихословити і не робити критики про приватні, особливі справи інших, часто судячи інших по своїй власній нормі мірення, а не по найлучшому розумінню Божого Слова. Дехто думає, що з причини наближення Армаґедону, він може підносити свої брови й руки у хвилюванні та жасі про інші брати й сестри, що одружаться в цім часі або що деякі подружені сестри стали вагітними. Але чи цей отверто висказаний жах є оснований на правдивих поглядах і розумінню Писань відносно цих послідних днів з надходячим Армаґедоном? Ні. Звичайно буває, що обмовник, лихослов поквапливий, він має клопіт пояснити, клопіт перепрошувати, клопіт у жалі бачити шкоду, яку він заподіяв тим, що стались ображеними в Божій правді й орґанізації. Є практичний спосіб оминути такі клопоти: заперти ваші уста й язик й перо.

18. Коли занехання ужити язика показує брак любови?

¹⁸ Справді ми маємо любити словом і язиком. Тепер в цей час суду народів це пора понад усі пори, коли ми повинні уживати слова і язика в правий спосіб і коли стримати властиві слова значило б непослушеньство. Чи це не час, коли Бог приказує нам проповідувати добру новину Царства по всій залюдненій землі для свідоцтва всім народам? Ісус Христос каже Так. (Мат. 24:14, НВ) Чи не це пора, щоб дати вірну пораду для тих, що є в небезпеці знищення в цей судний день і в Армаґедоні? Так. Скільки добра ми занедбали б зробити через стримання слова у пору, коли наш язик має силу і привилей виповісти його. “Слово в час сказане — яке воно любе.” “Як золоті яблочка на прозорій срібній тарілці, так слово, сказане до ладу.” (Прип. 15:23; 25:11, АС) Якщо ми маємо дати докір в пору, то треба дати його відповідно з любовю. Занедбати докір в пору може бути браком любови в уживанні слова й язика. (Прип. 6:23) “Хто жалує лозини, ненавидить він сина, а хто любить сина, той з малку наказує його.” “Кого бо любить Єгова, карає.”— Прип. 13:24, АС; Жид. 12:6, НВ; Прип. 3:12; 27:5.

19. Чи мусимо ми любити словом і язиком? Якщо так, то як?

¹⁹ Члени собору мусять говорити Слова Божі один одному, щоб будувати себе духово, потішати себе і заохочувати на правий шлях. Навчаючи нас як уживати слова й язика право нам сказано: “Ви ж, любі, найсвятішою вашою вірою будуйтеся, і в духові святому моліться, і себе в любові Божій хороніть.” (Юди 20, 21, НВ; 1 Солун. 4:18) Бесідники назначені робити це повинні проповідувати Слово до соборів, і всі члени собору мусять проповідувати Слово всім осадникам в залюдненім краї. Любов не тільки повинна бути показана словами, але любов повинна бути показана через уважне вживання наших слів і формів і висказання й ілюстрацій: “Слово наше нехай завсіди буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб знали ви, як кожному відказувати.” (Колос. 4:6, НВ) Язика не можна вживати як вогонь, що запалює полумя Ґегени і спричиняє нашим слухачам вічне знищення в тім символічнім озері вогня й сірки, але як “язик мудрого,” котрий наділяє умове й духове здоровля слухачам. (Прип. 12:18; Якова 3:5—8, НВ) Нехай наш язик буде посередником слів життя; нехай написана сторона, друкована проповідь, яку ми подаємо, будуть слова життя, висказані біблійною мовою й нахиляє до спасення. Не потрібно суперечатись про це: ми мусимо любити словом і язиком, і мусимо виконувати це для Бога як і нашого ближнього.

“ДІЛОМ І ПРАВДОЮ”

20. Що, ж апостол мав на думці в 1 Йоана 3:18?

²⁰ Те що апостол Йоан розуміє, коли він каже, “Не любім словом, ані язиком, а ділом і правдою,” значить, що ми мусимо любити не тільки словом і язиком, а головно коли треба акції, щоб здійснити те, що ми висказуємо словом і язиком. (1 Йоана 3:18, НВ) Оттаке заключення ми виносимо із вірша (17) зараз перед повищим, у котрому читаємо: “Хто ж має прожиток у світі, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому?” (1 Йоана 3:17, НВ) Те що він може сказати словом або язиком, не заховає факту, що йому бракує любови до Бога і любови до його найблищого ближнього, його христіянського брата.

21. Як любов стосується з вірою?

²¹ Це пригадує нам ілюстрацію Якова, що саме жива віра є: “Яка користь, брати мої, коли хто каже, що віру має, та діл не має? чи може віра спасти його? Коли ж брат або сестра нагі будуть і жадні щоденної страви, а з вас хто скаже їм: ‘Ідіть з миром, грійтися і годуйтеся,’ а не дасть їм потрібного для тіла, яка з того користь? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама по собі.” (Якова 2:14—17, НВ) Ця ілюстрація стосується рівнож до любови. Жива любов мусить мати діла. Щоб вона була правдива, вона мусить бути доказана, не тільки дешевими словами, що є кивок устами, але роботою, несамолюбними ділами, своїм коштом і без обчислення на відплату.

22. Що любов спонукує нас робити для тих, що служать нам, і в чому любов старатися ме брати провід?

²² Воно легко наводити писання про любов і викладати про неї перед присутніми, але практикувати її, коштом нашого тіла й його посілості — це вже інша справа. Це є певна спроба правдивої любови. Часом протрібно зробити зусилля, щоб виконати щось для інших радше чим приймати служення ввесь час. Це не допустить нас статися зарозумілими, нестись надуто задля нашої позиції або науки або матеріяльного добра, сподіючись тільки обслуги без найменшого бажання відплатитися своєю поміччю. Коли приходиться робити щось для інших, ми повинні бути перші у виконанні обслуги. “Братньою любовю бувайте один до одного ніжні, честю один одного більшим робіть.” (Рим. 12:10, НВ) Ісус робив так. Це не марне слово він сказав: “Хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом, як Син чоловічий не прийшов щоб служено йому, а служити, й дати душу свою як викуп за многих.” (Маттея 20:26—28, НВ) Старатись дати провід у почестях один одному, як слугам Божим, це стримає нас бути мертвим тягарем від якого утомлюються люди, що мають нас за своїх гостей протягом часу. Ми повинні старатися звільнити людей з їх тягарів і улегшити їм і дозволити мати більше часу для духових потреб, якого вони й ми потребуємо.

23, 24. Як можемо висказати любов до цілого збору братів, і чому відокремлення може провадити до нещастя?

²³ Часом брати можуть бути тягарем вашим, та не у фінансовий спосіб або фізичний, але способом їх поведінки, їх хибами або христіянською незрілістю. Але любов повинна запобігти цьому. “Усіх шануйте, братерство любіть.” (1 Пет. 2:17, НВ) Це значить, що треба не тільки молитися за всіх братів по цілому світі й старатися помогти їм у деяких трудностях. Це значить справлятися з братами в нашому соборі помимо їх похибок і недостачей, і не утомлюватися ними і не тратити терпеливість. Наше близьке, постійне товариство з ними не повинно запліднювати погорди, тому що ми пізнали наших співдрузів як книжку, котру ми читаємо й перечитуємо. От в досліджуванні Антарктики в 1939 році командир тієї експедиції, заявив, що він бажав бути на тому пості самітним ради наукових дослідів протягом довгої зимової ночі. Чому? Тому, він сказав, що два чоловіки можуть бути найліпшими приятелями, але коли поставити їх разом у приміщені, й змусити їх сидіти і глядіти один на одного через довгий час, нарешті вони надокучать один одному, й стануться знеохоченими, будуть почуватися обтяжені один другим й нарешті не зможуть знести один одного. Тому дозвольте мені зайняти пост розслідження самому!

²⁴ Це мало що не зруйнувало його діла. Він був поконаний димом з його лямпи, і, коли вісті через радіо не приходили від нього, вислано ратункову ґрупу до бази його діяльності, і вони знайшли його буду прикриту снігом, вони відкопали сніг і вивели його із неї ледви живим, на волос часу. Не менша є небезпека для христіянів йти у відокремлення навмисно на самоту, через незносимість спільності з братами і воліють бути самі або в товаристві звірят або, ще гірше, в товаристві цього світу. Така самітність може направду допровадити до духового божевілля, і вона відрубає нас від теократичної орґанізації через котру пожива, вказівки і схоронення Єгови приходять, і так допровадить до знищення.

25. Чому наша близька спільність не повинна плекати погорди, і чому, якщо є любов, ми не можемо бути окремо?

²⁵ У світі це може й правда, що близька спільність і близькі стосунки вироджують погорду. Але ж світ не має духа Єгови. Ми з його товариства Нового Світу маємо. Його овочі справдішна любов. Якщо ми дійсно любимо спілкувати з братами, тоді ми не можемо відокремити себе від них. Любов все шукає свого предмету; Вона не може бути самітною. Коли чоловік палаюче кохає молоду дівчину, ану тоді старайтеся взяти його від неї. Якимось одним або другим способом він дістанеться до неї й вилиє свою любов на неї. Це, каже мудрий чоловік, була одна з чотирьох річей надто дивна для нього зрозуміти: “дорогу мужчини до дівчини.” (Прип. 30:19, АС) Такими ми мусимо бути до наших братів. Ми мимохіть не можемо віддалитись від них, поминувши вже, що це є заповіт Божий не занехувати сходитися з ними. Ми мусимо мішатися з ними, і мусимо поступати з позитивною думкою, щоб робити добро для інших, бути корисними, а не тільки користати особисто. Місіонарі, що живуть в одному місійному домі або котрі працюють в тій самій ґрупі, повинні оціняти один другого, стерпіти один одному навіть коли прикро, і бути снагою один одному, бо ж двом лучше ніж одному. (Еккл. 4:9—12) Місіонарі потребують один другого на полю активності. Вони повинні старатися забезпечити один одного від місцевої небезпеки. Все це треба зробити коштом особистого відчуття, і це вони повинні робити ради роботи, щоб будувати місцевий собор з туземців Свідків Єгови.

26, 27. Як ходження на зібрання може бути тільки формальною любовю до Бога, і як ми повинні використати зібрання й бути разом?

²⁶ Ми не можемо іґнорувати нашими братами в товаристві Нового Світу. Нема на це причини ані вимівки для поведінки описаної в слідуючім листі до Товариства: “Багато більше я міг би сказати, про причину чому пишу. Прошу відповісти у Вартовій Башті. Чи це можливо, щоб людина посвячена бути Свідком Єгови сидить з іншими свідками через роки в тому самому Залі Царства, в сій самій лавці поруч, переходить мимо кожний раз, не місяцями, а роками, й ані разу не заговорити до сестри або брата? Ані навіть не сказати ‘Привіт!’ або ‘Вітаю!’? Коли заговорити до неї, та особа відвернеться геть і не відказує. Чи це доказує любов до ближнього? Ісус застерігав, ‘Любіть один одного,’ і т. п. Без ріжниці на расу або колор велика громада не є розподілена.”

²⁷ Той про кого лист описує може думає, що ходженням на зібрання в Зал Царства він показує любов до Бога; але він не добачує, що така любов до Бога не є повна, а тільки формальна, бо ж вона занедбує любити Його через не сповнення заповіді, щоб любити ближнього як самого себе. Ми повинні підтримувати зібрання, не тільки щоб там бути, але брати живу участь в них коли є така нагода. Після зібрання, змішуйтеся з тими, що в залі, звертайте ввагу на тих, котрі виглядають бути недоглянені. Це добавить вам більше втіхи із ходження на зібрання, помагаючи іншим. Старайтесь не запізнюватись, а головно на публичну промову. Якщо захожі є на час, то це робить зле враження, коли вони побачуть багато порожних місць і видять, що члени собору запізнаються. Порожні місця можуть бути також голосним свідоцтвом для них, що соборні члени не вчащають на їх власні зібрання. Якщо ви змушені йти самі на поле служби, то зробіть це. Але, як можливо, лучіться в служебну ґрупу. Будуйте інших хто є вашими супутниками, щоб вони могли виробити більшу здібність в проповідуванні від дому до дому і від магазину до магазину. Дозволяйте слабшим набирати сили й тепла ревності від вас сильніших. Давайте й отримуйте більше радощів.— 1 Цар. 1:1—4.

В УМІ ТАКОЖ

28. Проти чого нам потрібно пильнувати стан нашого ума, і який лік на це?

²⁸ Ум є динамічний чинник нашого висказання або здержання любови до інших. Нам потрібно пильнувати стан нашого ума, і доглядати, щоб він не був неґативний, зосереджений, самоспостережений, цілком втягнений в себе, або думав, що ми є докучливі іншим, і так ми схилені бажати бути на самоті з нашими думками. Апостолів лік для такого безглуздого ума є цей: “Не про себе кожний, а також про другого справи кожен дбайте. Так бо нехай думається у вас, як і в Христі Ісусі.” (Филип. 2:4, 5, НВ) Наслідуючи такий лік, ми повинні бути порушені діяти несамолюбно до інших в товаристві Нового Світу. Це не повинно бути надто трудним. Якщо Христова проповідь на горі приказує нам любити навіть наших ворогів і робити добро їм, то скільки більше ми повинні любити наших любих, наших братів в родині Божій? Бувайте люблячим несамолюбом.

29. Що в 1 Коринтян 13:5 (НВ) каже нам затримувати? Інакше, про що Приповісті 18:19 перестерігають нас, що може статися?

²⁹ Зображуючи, як ця божественна чеснота робить. 1 Коринтян 13:5 (НВ) каже: “Не памятай лихого.” Іншими словами, не тримай заздрості проти духового брата. Якщо хтось вперто це робить, він може статись непримирливим, як той ображений брат описаний в Приповістях 18:19: “Розгніваний брат — як утверджене місто, а звяга з ним — як засови в замку.” (АС) Накар-Колунґа) “Брат відчужений є гірший як утверджене місто, і суперечки є засови кріпості.” (Ро) “Брат обурений як сильне місто, як твердиня й утверджена палата.” (Юґ) Так, супроти сподіванки брат буде відмовлятись указати родинну любов своєму власному по тілу-й-крові братові, очевидно взявши напрям, що його брат не повинен був ображати його або провинятися проти того, що так близький йому, як його власний брат.

30. Які приклади про це ми знаходимо в Каїні й Езаві?

³⁰ Каїн ніколи не простив свому братові Авелю за те, що він невинно поставив його у затьміні, в своїх зусиллях набути Божої ласки; він безсумніву почував зневагу заподіяну його позиції, як первородневі, і його гордість була вражена. Езав замислив убити свого брата Якова за те, що він поробив заходи, щоб батько Ісаак передав первенство, яке він законно купив собі, згідно з Божим наказом. Яків полишив дім щоб гнів прохолов. Повернувши за двацять років відсутності, Яков не був певний чи Езав простив йому, отже він посилав дарунки за дарунками наперед до Езава сподіючись, що дари як й довга відсутність змякшила його брата і навернуть його до правого розуму. Так й сталося, на щастя, хоч це взяло довгий час, двацять років. Чому не зробити облоги проти укріпленого міста на довго, щоб здобути його? — 1 Мойс. 25:20—34; 27:1—45; 31:36—41; 32:3 до 33:11.

31. (а) Які приклади про це ми знаходимо в Йоабі й Абессаломі? (б) Як людина може оминути нагоду наслідувати Бога, і кому людина цим шкодить?

³¹ Гетьман Йоаб плекав заздість проти свого Ізраїля брата, полковника Абнира, за те, що він убив його брата Асаїла в часі громадської війни, й нарешті він вбив Абенира хитро. (2 Самуїла 2:18—23; 3:26—39) Син царя Давида Абессалом ніколи не простив своєму пів-братові Амнові за опоганення його сестри Тамари, але після двох років очікування він виплянував нагоду і вбив Амнона. (2 Самуїла 13:1—29) Так і брати в товаристві Нового Світу мусять стерегтися проти нагарбування обурення, сердитого настрою, нахмурення, передумувати про дійсні або уявні ушкодження у своїм умі і так рости холодним і огірченим проти брата образника. Брат оскаржений за образу або провину може взяти шлях визначений Ісусом в Маттея 18:15—17. Коли брат остає далі упертим і відмовляється примиритися; він не бажає образникові попустити легко, навіть коли він є його духовим братом. Він постановив зробити суперечку незломаною, як от засови воріт у твердині. Цим чином він тратить нагоду наслідувати Бога: “Бувайте ж один до одного добрі, милосердні, прощаючи один одному, яко ж і Бог у Христі простив вам. Оце ж будьте послідовниками Божими, як любі діти.” (Ефес. 4:32; 5:1, НВ) Кому він шкодить, то це головно самий собі.

32. Який є ліпший напрям до брата образителя, і кому це в першій мірі помагає? Чому?

³² Таким непрощальним духом він готовий зробити свого брата слабим, перешкодити йому духово. Краще простити й збутися тих суперечок й сварні й помогти братові бути утвердженним містом, як це деякі новочасні тлумачення краще переложили Приповість 18:19: “Допомічний брат — як утверджене місто, а сварливий — як засови в замку.” (РС) “Брат котрий помагає братові є подібний до укріпленого міста; він тримаєся сильно як засови замку.” (АТ; Бовер-Кантера) Наша відвічальність й привилей є будувати нашого брата через прощення йому, якщо конечним є, і так помогчи йому бути сильним й не поконаним ворогом, щоб зміг видержати як засови замку проти всіх нападів цього світу. В такий спосіб христіянин користає самий й його духовий брат. “Милосердний чоловік чинить добро душі своїй, а жорстокий замучує тіло своє.” (Прип. 11:17, АС) Памятайте, що Ісус сказав: “Щасливі милосердні, бо такі будуть помилувані. Бо коли прощати мете людям провини їх, то й Отець ваш небесний прощати ме вам. Як же не прощати мете людям провини їх, то й Отець ваш небесний не прощати ме провин наших.” (Мат. 5:7; 6:14, 15, НВ) Чи ж не варта набути Боже прощення? Це ж значить наше вічне життя в новому світі.

33. Як можемо заощадити собі внутрішного болю і спроб, і не дозволити нашим добрим спорідненням з іншими братами зіпсуватися?

³³ Ми заощадимо собі чимало болю й спроб, якщо ми не будемо вразливими, чуйливими, й легко образливими. Не уявляйте собі, що хтось натякує у своїх заввагах проти вас і критикує отже не ображуйтеся і не бувайте враженими. Коли в сумніві до кого це відносилося, запитайте бесідника. Не скачіть в заключення й не тримайте щось проти бесідника й не бувайте холодні проти нього. Якщо його завваги пасували до вас, то вони могли пасувати і до когось іншого, і бесідник міг мати когось іншого на думці, як ілюстрацію. Отже покірно прийміть його завваги разом з іншими. Як би ви чулись, коли б бесідник прийшов просто до вас й сказав: “Ви той чоловік”? Це було б щось непомилковим для вас взяти, і хоч це вразить вас, то ви мусіли б признати за правду або обороняти себе як проти фальшиву. Царська поважність вища за вашу. Цар Давид, без почування образи й помсти проти сміливого ображення пророком Натаном, признався, що він пасував до ілюстрації Натана й навернувся. Це зробило йому чимало добра й провадило його до примирення з Богом Єговою. (2 Самуїла 11:1 до 12:15; Прислів’я 28:13) Отже впокоріть себе, щоб прийняли заслужений докір і справлення й були вдячними за те. Але не приписуйте зла іншому й нехай ваше уявлення не дичіє і спонукує вас почуватись ображеними і рости підозрілими. Це буде незрівноважувати вас, зруйнує ваш мир і радість, і зопсує ваш відпочинок, добре споріднення з вашим братом, котрий не знає, що він вразив вас.

ЗВЕРШЕНИЙ ЗВЯЗОК МИЛОЇ ЄДНОСТІ

34. Як Божа любов виразно діяла до відчуженого людства, отже що ми повинні робити в наслідуванні?

³⁴ Божа любов тримає увесь всесвіт святих сотворінь в єдності з собою. Його найбільший дар любов його єдинородний Син є тим милуючим кроком до приведення многих відчужених на землі в нерозломану єдність з ним. Його любов заставляє його бути позитивним й взяти перший крок до зєдинення нас з собою, й то за велику ціну для нього. Наслідуймо це пристусування й будьмо позитивні, і перші до милосердя, прощаючи від серця. Це є любов на ділі. В нашій роботі свідоцтва на полю ми показуємо лагідність до наших ворогів, наших противників, і молимося за них, йдучи по території раз-у-раз, хоч ми були надужиті в ній нетямущими і зведеними. О, як суперечним воно є загартувати себе проти наших власних братів в соборі, зробити себе запеклим думкою, що ми можемо простити світові за його нетямущість, але наші брати повинні знати лучше й тому треба справлятись з ними жорстоко, щоб вони зауважали й почули, аж це заболить їх! У світлі Божого прикладу наша повинність є любити наших братів і показати їм лучший й вищий спосіб. Думайте добре про ваших братів! Плянуйте тільки добре для інших і виконуйте той плян. Плекайте цей найбільший овоч духа, любов!

35. Чому ми мусимо дозволити узлові любови рости сильнішим в товаристві Нового Світу, і чому ми мусимо змінити наш настрій перед Армаґедоном?

³⁵ Нехай же звершений узол єдності міцніє між товариством Нового Світу. “Одягніться ж оце, яко вибрані Божі, святі і любі, в милость, милосердя, добрість, тихість і довготерпіння, терплячи один одному й прощаючи собі, коли хто на кого має жаль; яко ж і Христос простив вам, так і ви. Над усім же цим лобов, котра є союз звершення.” (Колос. 3:12—14, НВ) Якщо вона є союз єдності, то вона мусить притягати й тримати нас разом, а не розлучувати нас, не розкидати нас. Тепер у позатипічнім ковчезі нового ладу, який перепливе море Армаґедону в новий світ, ми мусимо сходитись до купи, а не оминати один одного. Труднощі не повинні довго продовжатися між братами, але повинні бути вигладжені як найскорше задля добра кожного, що є тієї самої думки в Господі. (Филип. 2:1—4; 4:2) Боже твориво тримається разом силою від його, як “притяг Кесіля.” (Йова 38:31, Юґ) Новий світ праведності буде також триматися разом. Він вже недалеко, так щоб велика громада з цієї сучасної ґенерації могла пережити в “ковчезі” й увійти в його від самого початку. Що ж тоді? Ми мусимо жити разом тепер, перед приходом нового світу. Армаґедон чудесно не перетворить нашого настрою до наших братів, нагло не переробить нас у милуючих. Ми мусимо змінити його тепер. Правда, Армаґедон може стерти настрої, але настрої, які він зітре, це тих, що будуть знищені. Одна річ певна: Правдива любов переживе Армаґедон і переживуть й ті, що практикують її.

36. По якій чесноті світ знає, що ми є Христовими послідовниками, і як Псальма 133 описує єдність, яку вона виробляє?

³⁶ Отже будьмо друзями. Хто має друзя, той мусить робити щось: він мусить бути приятелським. (Прип. 18:24) “Друг любить по всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастя.” (Прип. 1:17, АС) Через таку постійну дружність воно стає явним цьому світу, що ми є Христовими учнями, правдивими христіянами. (Йоана 13:14, 35) Любов робить сталу дружність можливою. “Любов покриває всі гріхи.” (Прип. 10:12) Любов є нерозривним узлом, якщо нею вяжеться дійний предмет. Єдність, котра тримає братів тісно разом, є чудово зображена в Псальмі 133:1—3: “Глянь, як добре і як любо, коли брати жиють вкупі! Як пахуще миро на голові, що на бороду спадає, на бороду Арона, що спадає на край одежі його; Як роса Єрманська, що на горби Сиона спадає; так бо післав Господь Єгова людям благословення і життя по віки.”— РС.

37. Як така єдність є подібна до олію на голові Арона?

³⁷ Олій яким Мойсеїв брат Арон був помазаний й посвячений, як архиєрей Ізраїля, не був тільки масний, але й дуже пахущий, звільняючи приємний запах на всіх й робить їх гідними бути в сусідстві первосященика. Це був запах, якого жадна інша масть не мала, бо Бог не позволив нікому іншому робити олію помазання такого складу. В сакий спосіб запах єдності товариства Нового Світу робить нас приємно свідомими про атмосферу любови, якої жадна із орґанізації цього світу не видає. Ми радуємося бути в тій атмосфері; вона є добра для нас. Вона приходить від Бога через його великого Архиєрея Ісуса Христа. Це надих Його духа.— 2 Мойс. 30:22—23; Діян. 10:38.

38. Чим іншим Псальма 133 порівнює братерську єдність, і чому це був важливий чинник в області гір Сионських?

³⁸ Жити як брати в єдності в Товаристві Нового Світу також відсвіжає нас, відживляє нас, як роса на горі Гермоні високих узгір Левану. Гермонські правічні снігові верхи спричиняли нічну імлу, що згущалася над Сионськими горами далеко на полудень, де Єгова нарік своє імя. Роса так спадаюча була спасаючим чинником для рослин Обітованого Краю протягом горячого, без дощу сезону, від травня до вересня. Як так? Іноді досліджено,a що коли рослини зівянуть від сухого тепла, то вони відживали від зівялості скорше, коли роса сформувалась на їх листях в ночі, а ніж коли землю поливано, і так багато роси втягнено, що рослини діяли нормально протягом наступного дня без поливання землі. Ніхто не сподівався як за велику скількість води рослини втягали з роси й пізніще видавали через коріня в землю й затримали там без втрати через евапорацію. Скільки води рослини зливають у підземний збірник, то це змірено мілілітрами навіть у случаї малої рослини, а часами то ця скількість рівналась цілій вазі самої рослини. Безсумніву, що в такий спосіб більшість з рослин землі були підливані від третього творчого дня аж до потопу в часі Ноя, коли Бог не дощував на землю, але імла підходила в гору постійно з землі й підливала цілу поверхню землі. (1 Мойс. 2:5, 6, НВ) Отже та роса, яку снігові вершки з гори Гермон спричиняли падати на святі гори Сиону, була як відсвіжаюча, само-підтримана вогкість, щоб тримати зелень принадною.— Суддів 6:36—40.

39. Як є наше спів життя в єдності схоже до такої роси, і чому вона сходить на нас ізвиш?

³⁹ Як було з типічним Сионом в Палестині, так є із позатипічним Сионом, царством Божим. Бог приказав, що в Царстві будуть благословення для нас, навіть життя вічне, і цим він спричинив, що типічний Сион старинний був щоденно скупаний росою протягом гарячих днів, увялого сезону, як пророчий образ. Наше життя з братами в милій єдності є схоже до тієї рясної роси, відсвіжаючої серед доскульного жару цього світу і веде наше життя на віки в Божому новому світі. Це тому, що наше життя здобуває ласку в нашого царюючого Царя Ісуса Христа: “Царський гнів — як би рик лева, а його ласкавість — мов роса на зелень.” (Прип. 19:12) Цьому приверненому духовому Ізраїлю Бог Єгова обіцяв: “Я буду як роса для Ізраїля;” й він приказує його словам капати на них, як роса для їх неустанного відсвіження.— Осії 14:4, 5, АС; 5 Мойс. 32:2, НВ.

40. Чим ми мусимо бути між людьми доброї волі, щоб мати те відсвіження, і що є найбільше важливим відносно цього?

⁴⁰ Занехати збиратися разом і занедбувати тримати себе в єдності з товариством Нового Світу цим ми позбавляємо собі життя-підтримуючої роси. Чи можемо дозволити собі бути без такого потрібного відсвіження між цим ворожим старим світом? Ні! Ми потребуємо його, щоб бути завжди свіжими для нашої предсказаної роботи між людьми доброї волі; як це й написано: “І буде тоді останок із Якова [духовий Ізраїль] посеред многих народів росою від Єгови й дощем на траву, та й не буде спускатись на чоловіка, не буде покладати надію на синів Адамових.” (Мих. 5:7, АС) Ми не будемо відповідними бути як роса для прагнуших людей, хіба що ми самі маємо духове відсвіження перше. Наше затримання єдності, як товариства Нового Світу, буде постачати нам його, тримаючи нас свіжими й спокійними і приємними для Бога й його людей. Найпотребніще для нашого скріплення такої єдності й той овощ божественного духа, є любов. Це любов, не тільки словом і язиком, але на ділі й правді, бо правдива любов є практична.

[Примітки]