Прапор й Реліґія
ПАТРІОТИЧНА загорілість часто заставляє людину виявити запал й ревність, що схожі до реліґійної посвяти. Це впливає на них не тільки давати Кесарові, що нележить до Кесаря, але часом віддати Кесарові те, що належить до Бога. Такі люди, можна сказати, мішають реліґію з політикою. Звичайний приклад такого патріотичного запалу є почитання, яке многі віддають прапорові їх держави.
Завважте, наприклад, що Енциклопедія Американа, Том 11, сторона 316, каже про людський нахил до таких прапорів: “Прапори, так як хрест, є святі. Багато людей вживають вислову ‘Етика Прапорові.’ Та цей вираз є заслабий, і схожий до ввічливості. Правила й установи відносно людського нахилу до державних прапорів виражають такі сильні слова, як от ‘Служба Прапорові,’ ‘Пошана Прапорові,’ або ‘Відданість Прапорові.’ ”
Відносно салютування прапорові, цей авторітет, між іншими, каже ось що: “В Сполучених Державах, салютується прапорові правою рукою, коли людина стоїть струнко, це звичайна метода. Скинути шапку також признається за салют. Поставлення шапки на серце або на ліву грудь також уважається за пошану.”
Що таке віддання чести прапорові є звичайне, то це зовсім недивота зогляду на факт, що “ранні прапори були майже чисто реліґійного характеру,” як про це говорить замітка в Енциклопедія Британіка. Той авторітет і інші показують розвій прапорів. В надії запевнити побіду поганським воякам, то спершу вони носили ідоли й вирізані подобини з собою на поле битви. Відтак вони виробляли малесенькі ідоли, котрі вони ставили накінці палиців. Пізніше вони малювали своїх ідолів на сукні й причіплювали на держиках. Ось така є еволюція вирізаних ідолів на новочасних прапорах.
Безсумніву, що це задля цього факту, що Жиди за часу Христа мали такі відрази до народніх прапорів. Для них такі символи становили переступлення Божого закону: “Не робити меш собі вияного кумера чи подобини того, що на небесах у горі, і того, що на землі внизу, і того, що в водах і попід землею. Щоб не припадав ниць перед ними, і не служив їм; бо я Єгова, Бог твій, що вимагає виключної посвяти.”— 2 Мойс. 20:4, 5, НС.
Ось історія розказує про час, коли Пилат переніс головну кватиру своєї армії від Кесарії до Єрусалиму. Аджеж вояки забрали з собою і прапори, котрі мали на собі обличчя імператора. Знаючи жидівське відношення, вони обережно занесли ті прапори у місто нічною порою, надіючись оминути обурення. Але коли Жиди довідалися, що ці прапори є в їх святім місті Єрусалимі, вони обступили Пилата в Кесарії великою товпою, домагаючись, щоб ці прапори були забрані геть. На пятий день дискусії Пилат обступив Жидів нагло Римлянськими воїнами й загрозив їм смертю, якщо вони не відступять від домагання. Одначе, Жиди заприсягли, що вони радше помруть як дозволять на осквернення їх святого міста такими ідолськими символами. Пилат нарешті уважав за придатність піддатись їх домаганні.
Ранні христіяни були також уважні, щоб оминути навіть тінь про компроміс із державою або світським правлінням, що торкалося їх посвяти. Відносно христіянів з перших трьох століть Нендер, передовий авторітет того періоду, зазначує: “Хоч вони показали найбільше сумлінне послушенство до уряду в кожній точці, котра не була проти закону Божого,” отже вони охоче віддавати Кесарові те, що належало до Кесаря але вони відмовилися “віддати пошану імператорам,” що було в моді тоді, як от приносити кадило для фіґур імператорів.
До якого розміру новочасній патріотизм може статись реліґійним поривом, й речі, що належать до Бога, можуть бути дані Кесарові, то це можна видіти з рапорту Діяріо де Джустіка, з 16 лютого, 1956 року, сторона 1906, федеральна станиця, Бразилія:
“ДЕНЬ ПРАПОРУ”
“В публичній церемонії предсідником був віце-президент з найвищого Суду, на 18-го падолиста, віддано честь бразильському прапорові. Точно о 12-тій годині, народний емблем був вивисшений на головнім щоглі будинка Найвищого Суду.
“Коли прапор був підіймлений, Ґенеральний Міністер Армії Трістоа де Аленкар Араріпе висказався про святкування в цей спосіб:
“ ‘У значучім символізмі людська дотепність призначила, що під охороною прапорів, міліони живуть, звернувши свої очі й духа і серце до неба, повні довіря, віри й надії.
“‘Треба сказати, що вони, прапори, становлять велике накривало над простором нашої батьківщини під чією охоронною тінню люди живуть щасливо, роблять поступ й свідомо підтверджують найвище права й безпеку у приязнім спорідненні з іншими людьми.
“В благородній ролі прапори сталися божеством патріотичної реліґії, котра накладає почитання, заповіді й служення й розподілює привілеї й користі. Прапор є шанований і почитаний кожної хвили в житті людськім, із глибокою, чистою і природньою чутливою любовю, вдячністю й пошаною й з видимим обявленням обряду, котрий будучи далеко від буденщини, проникнув у наші звичаї й життя, і сильно вплинув на життя.
“Прапор почитають, як і батьківщину почитають, не тільки з раціоналізмом, як слушність, але і з вибухом пристрасті, котра провадить нас до нестриманого й безумовного обожання за все добре, й корисне наділення, яке батьківщина. Прапор є шанований і батьківщина є шанована, віддаючи себе цілого й ставлячи себе понад себе а навіть понад своє життя, щоб вони були звеличені й прославлені.
“Почитання, обожання і служення прапору зазначують божественну суть цього символу й почуття, котре єднає людей при помочі любови до себе й посвячення себе для загального добра. Воно годиться в цей день, посвячений для незабутого божества — котрим є народній прапор — підкреслити почитання й обожання, що це не тільки підданство, але понад усе, це молитва, суплікація й поновне прийняття обовязків. Це молитва, щоб її сили могла виходити стійкість єдності для всіх Бразилійців і величності Бразилії й більшого щастя її людей.
“Підтвердження прийнятих обовязків, як прилюдно так і в нашому серці, сповняти кожний один ролю як Бразилієць, так щоб за старанням кожного одного на облаках Бразилії нависло накривало (канопія), котре б запевняло б нам благословення, як народу так і вільних і щасливих людей.
“Будь же вічний, Прапоре Бразилії!” Ісус Христос, Син Божий, підкреслив, що коли давати Кесарові Кесарове, то ми мусимо давати Богові Божі речі. І які ж є Божі речі? “Виключне посвячення,” іменно, “І мусиш любити Єгову Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю.” (Марка 12:30, НС) Отже чи таке обожання й почитання прапору, “кожної хвилі його життя,” і “в вибусі пристрасті” “нестримання й беззастереження,” не є віддання Кесарові речі, котрі належать виключно до Бога? Подумайте про це!