Що Ви Дали б За Ваше Життя
ІСУС сказав до своїх учеників: “Коли хто хоче йти слідом за мною, нехай відречеться себе самого, й візьме дерево страсть, та й іде слідом за мною. Хто бо хоче спасти душу свою, той погубить її; хто ж погубить душу свою ради мене, знайде її. Що бо за користь чоловікові, хоч би світ увесь здобув, а душу свою занепастив? або що дасть чоловік у заміну за душу свою?”— Мат. 16:24—26, НС. завваги.
Скільки людей відріклося себе через посвячення свого життя Богові? До христіянів апостол Павло писав: “І ви не свої? Ви бо куплені ціною.” І знову: “Ціною ви куплені: не робіться невільниками людськими.” Кілько таких, що називають себе христіянами відреклися себе, щоб бути рабами Божими? Чи багато віддали свої розкоші й приємности й віддались Богу для чинення його волі, як це Ісус Христос зробив? Чи багато ступають слідами Ісуса, відрекаючись себе постійно щоб наслідувати Ісуса? Аджеж дуже мало роблять це. Можливо, що їх женуть прилучитися до церков Христіянства, але тут нема напору, щоб відречися себе.— 1 Корин. 6:19, 20; 7:23, НС.
Бути рабом Божим може бути небезпекою. Це може стягнути переслідування. Воно може значити смерть, як це сталося з Ісусом. Але втратити це коротке життя задля вірності до Єгови, це поможе вам знайти життя вічне. Одначе, ті, котрі пробують дуже схоронити це життя, ніколи не виставляють його на небезпеку в службі Єгови, але вони стратять його задля їх невірності. Це ті, котрі наражають своє життя й все інше, котрі не затримують нічого, оці набудуть вічне життя в новому світі праведності.
Чи ви бажаєте багатства, здоровля, позиції, вигоди? Можливо, що ви набудете все, що цей світ дасть: матеріяльні користі й тілесні приємності. Однак, що за користь для вас якщо ви набудете всі ці речі, а втратите ваше життя, тому що ви занедбали служити Єгові? Як ви можете дальше втішатися тим, що ви набули, якщо ваше життя вимикаєсь від вас? Ваш гарний дім неуміститься у домовині, ваші вилискуючі авта не підуть до гробу, ви не зможете глядіти в телевізію там.
“Що чоловік дасть в заміну за життя своє?” Все, ви скажете. Але як багато людей дає все? Як багато дає що небудь? Скільки людей мають час для Бога, щоб студіювати його Слово, практикувати його принципи, коли воно невигідно для них? Скільки віддали свою волю, щоб чинити волю Божу? Скільки дійсно відреклися самі себе? Дуже а дуже мало, порівнально говорити. Саме тепер замість давати все за їх життя вони дають нічого.
Це не питання, що ви дали б аби затримати ваше життя, коли воно вимикаєсь від вас, але що ви дали б щоб тримати його, коли ви ще здається тримаєте його сильно. Коли ваше життя здається безпечне, то наклін є давати дуже мало за нього, брати його за реч узнану і не глядіти до часу коли воно скінчиться. Дехто з посвячених христіян не дає жадної умової енерґії для студії, або фізичної енергії, щоб йти від дому до дому проповідувати, або часу, щоб розслідити напрям чи вони мають недостачі.
Інші можуть студіювати дещо, йти на зібрання судорожно, часом й свідкувати для імя Єгови протягом місяця. Чому робити більше? думають вони. Чому давати більше за їх життя? Чи це невистачальним? Чи це не стільки, що інші роблять? Чому працювати повний час у відділовім бюрі, або виконувати місійну роботу в чужинецьких краях, або проповідувати повночасно в території коло дому? Чому робити так багато, коли більшість робить багато меньше, а однак буде мати життя в новому світі?
В такий спосіб дехто пробує виправдати своє троха, коли їх обставини дозволили б їм на багато більше. Вони кажуть, що вони дали б все за їх життя, але вони не хочуть дати більше як тільки що абсолютно конечне. Вони думають, що вони дадуть доволі, але то все. Вони підуть з іншими, дадуть те, що більшість дає, й це буде вистачальним. Нехай кількох виконують більшу частину свідоцтва, несуть більшу часть тягару, коли ж вони внутрі розсуджують: “Що я дав би за своє життя? Лише тільки, щоб затримати його. Як найменше, щоб вистачило дістатись в обітований новий світ Єгови.” Оце що вони думають тепер, коли ж вони ще живуть при здоровлю з надією прожити кілька років.
Але коли приходить час нашої смерті, то що тоді ми дали б? Що ми думаємо тоді? Чи ми думаємо, що ми могли зробити більше, запевнитись, що Бог буде рахувати це вистачальним й буде памятати нас у воскресенні? Чи ми бажаємо, щоб ми не числилися так точно? Чи ми жалуємо, що видавали нашу службу так ощадно, тільки щоб просунутись, а тепер дивуємося чи все це досить? Тепер, коли ми на нашій смертельній постелі, що ми дали б за наше життя? Все! тепер коли воно вимикається від нас. Але тепер ми вже не маємо нічого дати. Коли ми мали життя чулись запевненими й ми сіяли ощадно, обчислено давали тільки те, що ми уважали за конечне, щоб вистачило, затримували все, що ми почували можна безпечно затримати, а тепер ми почуваємо біль відносно можливості, що ми були за скупі, тепер дух життя вимикається від нас й ми застановляємось чи воно коли поверне до нас. Чи це так ми повинні чутись на нашій смертельній постелі?
Це не так повинно бути, й воно не буде так, якщо ми відречемось себе й будемо жити згідно з нашою посвятою й чинити волю Єгови. Коли б вам хто дав авто, а опісля той, що дав, тримає й вживає його для себе, то це не є подарунок? Якщо ви даєте ваше життя Богові, але вживаєте його для власної цілі замість його, то це не є посвята, чи не так? Якщо ви купуєте авто, ви сподієтесь, що воно буде доручене вам для вашого вжитку, однак многі, що були куплені кровю Ісуса, щоб бути рабами Божими, ще отримуються від служення Богові, тому що вони бажають чинити свою власну волю. Ті що сильно відмовляються зречися себе, не належать в дійсності до Бога.
Що ви дали б за ваше життя? Гроші не досить. Ви мусите бути охочі віддати ваше життя для Ісуса Христа. Тоді ви знайдете його на віки.